Він був для них татом, з яким вони збирали LEGO, говорили по відеозв'язку і чекали на його повернення з війни. Тепер Дані 11, Артему — 7. Їх батька Олександра немає понад три роки. Діти переживали втрату по-різному, але обидва зберігають і шанують пам'ять про тата. Як говорити з дітьми про смерть близької людини, зберігати родинну пам'ять, і не залишати малечу сам на сам із горем — у матеріалі далі.
Олександр Оліщук мав позивний «Кислий». Загинув 21 травня 2023 року біля села Берестове на Донеччині, внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Воїну помер у віці 28 років.
«Ми навчалися в одній школі, проживали в одному селі, і наша історія почалася, коли я була в 9-му класі, чоловік був в 11-му. Потім я пішла навчатися в Хмельницький, Саша там працював на той час. Було наше весілля, де зібралися рідні і близькі», — розповіла дружина Олександра Оліщука Каріна.
Дружина військового розповіла, що Олександр був турботливим батьком.
«Коли діти хворіли, він дуже хвилювався за них. Вставав серед ночі, їм міряв температуру. Хоч в мене був будильник наведений кожні півгодини, щоб міряти їм температуру, давати ліки. Він, мені здається, навіть і не спав. Я вже прокидаюсь, а він вже міряє. Він дуже хвилювався за них. І моя мама деколи навіть жартувала з нього, що він був "найтатітніший" тато з усіх татусів»
Реакція дітей на мобілізацію тата
«Той день, 31 січня, я пам'ятаю, як хлопці постійно не злазили Саші з рук, тримали його за руку. Він сам дуже хвилювався. Я захожу на кухню, збирала якісь речі й питаю його: "Що ти сидиш? Йди до нас". Він, так знаєте, ховав сльози від нас. Каже: "Подивись, яка в мене лінія життя коротка, я не повернуся додому"».
Коли Олександра відправили автобусом, Артем почав плакати, його не могли його заспокоїти, пригадала Каріна.
«Даня, коли ми їхали додому, старався не плакати, не показувати, що йому важко, але коли ми приїхали додому, син сильно розплакався. І в нас є такі періоди, що Даня деколи, знаєте, заїкається. Це в нього з дитинства, десь з трьох років. І тут ми їхали додому, і я розмовляю з ним, і я чую, що він вже говорить не так», — поділилась Каріна Оліщук.
Психологиня Діана Савенко зазначила, що в таких ситуаціях батькам варто казати своїм дітям правду.
«Тому що діти тоді не довіряють світу, не довіряють дорослим, у дітей з'являється багато агресії до того, де тато, чому він пішов. Дитина тоді злиться на тата, на війну, на Бога, якщо релігійна сім'я. Тому ми називаємо речі чітко, що поки що тата не буде 6 місяців. Можливо, через 6 місяців він прийде у відпустку, і він тут буде тиждень з нами. Якщо ми не знаємо, то так і кажемо: "Поки не знаю, але ми будемо з тобою телефонувати і дізнаватися"».
Важливо створити спільні ритуали, розповіла вона.
«Це можуть бути, або переписка щодня, о певній годині, або пишемо листи, або записуємо "кружечки", ділимось тим, що відбувається. І тоді процес розриву для дитини не є таким критичним», — поділилася психологиня Діана Савенко.
Тато на війні. Як Даня і Артем чекали на батька
«Саша кожну вільну хвилинку старався нам телефонувати. Навіть коли він мав дуже мало часу, старався нам телефонувати по відео. Хлопці дуже чекали його дзвінка, і дуже хотілося з татом говорити, і щоб їх було видно одного краще, ніж другого. Малювали малюнки. Артем, ще був маленький, малював якісь свої «каракулі», але в основному він клав іграшки в посилку для чоловіка, щоб тато згадував, як він грався з ними. Коли не було зв'язку з чоловіком, коли він ходив на позиції, то ми старалися кожен день йому писати. Останні фотографії він навіть не встиг подивитися», — сказала Каріна Оліщук.
Дружина військового каже, що під час служби Олександра діти поводили себе по-різному.
«Даня — так по-своєму, по-дорослому. Йому було вісім, він вже більше розумів. Деколи, мені здається, навмисно не слухався. Я вже дзвонила до Саші, і Саша з ним розмовляв. І така якась поведінка була. Він пишався татом, що тато пішов захищати нас. І навіть він біля хлопців розказував, що його тато служить, що тато прислав якісь речі свої військові. І для нього це були дуже цінні речі, якими він дуже пишався і показував».
Артему було три роки, і матері здається, що він не дуже розумів, де саме батько.
«Думав, що тато на роботі. Але мої хлопці ніколи не гралися автоматами. А коли Саша почав скидати фото з автоматом, з якимись такими речами, з гранатами, показував хлопцям, щоб їм було цікаво, то хлопці теж просили, щоб ми купили їм автомати».
Життя Дані і Артема після втрати тата
Каріна Оліщук розповіла, що одразу не розповідала синам про загибель військового та звернулася до психолога.
«Одразу після зустрічі з психологинею я поїхала до Дані. Він був на той час у мого брата. Ми зайшли самі в кімнату, всі вийшли. Я міцно його обняла й сказала, що всі солдати – герої, що війна забирає дуже багато хороших людей і на жаль, сталося так, що наш тато загинув як герой. Данія вліз в мене, так мене сильно обняв і так почав плакати, довго-довго плакати. Ми нічого більше тоді не говорили. Я його обняла, він мене обняв і ми просто плакали обоє».
Артемові не казали одразу. Поїхали на кладовище і там зізналися.
«Я показала вже могилу чоловіка і сказала, що тепер тато буде жити тут, що ми будемо приходити до нього, розповідати йому все, що він буде завжди нас бачити і чути з неба Що тато може прилітати до нас метеликом або пташечкою, і в них тече Сашина кров, що цей зв'язок ніколи в них не втрачається».
Психологиня зазначила, що те, як вчинила мама, було «екологічно» для дітей.
«Вони не бачили цього всього жаху горювання, який неможливо іноді опрацювати дитячій психіці. Це два різні вікові періоди, про які ми говоримо, з трьох рочків — починається дошкільний вік. В цьому віці дитинка не дуже розуміє, що відбувається. Для неї найстрашнішим є втрата близького дорослого, який був поряд і його не стало. І для неї найстрашнішою є часто реакція дорослих, які поряд. Тому з цими дітками ми говоримо на "їхній" мові, тими словами, які їм доступні. "Так, мені теж страшно, але я поряд. Я з тобою"».
При цьому можна казати дітям, що «тато помер і більше не повернеться», додала вона.
«Якщо ми говоримо про дитину восьми років, то, звичайно, опираємось і на історію родини, і на досвід дитини, на те, відкрита вона, чи закрита. Тут ми можемо разом прокрикувати: "Давай покричимо, як ти злишся". І часто після цього дитина може почати плакати. Адже там скоплений біль, самотність, яку дитині важливо з кимось розділити, хто не буде це знецінювати», — зауважила психологиня.
Син Олександра Оліщука Даниїл Оліщук поділився: хоче, щоб його тата запам'ятали героєм.
«Він був дуже добрий і завжди мене підтримував. Ми збирали LEGO дуже часто, і в нас це була традиція».
«Артема, можна сказати, дуже став таким "ніжним". Він дуже хотів, щоб його всі обнімали, цілували. Він і зараз такий: дуже любить похвалу, ніжний. Даня спочатку закрився в собі. У них двох різні характери, і вони по різному реагували. В школі і в Дані і в Артема знають про наш статус, але уваги сильної не приділяють. В Дані була така неприємна ситуація з хлопчиком в школі. Хлопчик розізлився на нього і сказав, що "твій тато пішов на війну гроші заробляти". Даня йому пояснював аж зі злістю, що тата мобілізували. Ще була така ситуація, коли перед новорічними святами для хлопців присилають багато подарунків. І різні фонди, і міська рада, і батьки, і від школи. Подарунки не такі, як всім дітям. Один хлопчик сказав, що це через те, що "в тебе тата немає". І Даня тоді дуже сильно образився», — зазначила дружина загиблого військового.
Психологиня зазначила, що формулювання «особлива дитина», «дитина, яка потребує більшої уваги» може більше травмувати дітей.
«Коли йдеться про публічні речі, особливо подарунки — важливо, щоб діти відчували себе однаково з іншими. "Мені дали подарунок не через те, що я більше віршиків розповів,а через мою втрату, мою біль". І тоді ми дитині фіксуємо дуже негативний досвід, що можна щось отримати — лише коли ти постраждаєш».
Це може піти глибокою установкою на все життя, зазначила Діана Савенко.
«Якщо ми говоримо про меншого хлопчика, який став більш тактильним, то це пояснюється тим, що дитина могла піти у такий психологічний регрес, тобто ніби психологічно зменшитись у віці. Їй хочеться, щоб її гойдали, відчувати це тепло. Дитина відчуває, що ти є, і вона постійно ніби перевіряє — це нормальний спосіб переживання горя».
Каріна Оліщук каже, що дітям сниться їх батько.
«Бувало, що Артем просинається і каже: "Мамо, мені сьогодні тато снився, як він мене цілував і обнімав, і підкидав так високо-високо до неба". А Даня на наше перше Різдво (у нас така традиція, що, кажуть, треба ставити 6-го числа кутю), він заніс це до фотографії, поставив мисочку. І потім на другий ранок він просинається і каже: "Мамо, ти уявляєш, мені тато снився. Він подякував мені за кутю, що я поставив"», — поділилась Каріна Оліщук.
Дружина загиблого військового каже, що не має права бути слабкою. Вона хоче, щоб діти пишалися батьком, і знали, що хоч вони прожили без тата ціле життя, він зробив «великий вклад в розвиток України».
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
