Тетяна упродовж 30 років жила у Рівному, проте тепер обрала для себе село Борщівка Перша. Разом із чоловіком вона мешкає в будинку свекрухи. Його після Другої світової війни звели переселенці з Чехії. Сім'я має господарство, городину та сад. Тетяна зауважила, що люди бояться жити в селі, вона ж його любить, за можливість «стояти на своїй землі».
Жителька села Борщівка Перша Тетяна розповіла, що народилася у Радивилівському районі. Раніше з чоловіком жила у Рівному.
«Дочці залишили квартиру і сюди прийшли в 2014 році. І ось працюємо, все в нас тут є», — зауважила жінка.
З її слів, упродовж восьми років вона працює в елеваторі вагарем.
«Мене робота знайшла, я не шукала її. Бо я пішла з посади головного бухгалтера у Рівному. Я ще відмовлялась, бо нема чим їхати», — зауважила Тетяна.
Вона також розповіла, що їздить на роботу автостопом через незручний графік курсування автобуса:
«Часом попутками, часом возять, як вже виходить. Але тут є траса. Якщо з повної зміни, то я стою на перехресті там і доїжджаю. Я вже навчилася, що маршрутка ходить тільки два рази. Перший раз 08:45 — то ані на базар, ані на роботу, тобто, що то за графік? І він такий був завжди, він не сьогодні такий став. І остання — там 16:30 назад. То я навчилась попутками їздить. То немає нічого страшного. Добре, що є робота. Це людей так лякає. Я колись теж жила в Рівному: "Ой, треба щоб близько". Та неважливо, люди добрі. Дай Бог здоров'я. Люди бояться села. В селі ти можеш собі раз попрацювати, раз полежати. А в місті ти о 08:00 вийшов і о 20:00 зайшов. Я ж там 30 літ жила, я в курсі».
Разом із чоловіком Тетяна тримає господарство: курей, свиню та корову.
«Корову [придбали — ред.] як тільки приїхали, десь через років два. Чоловік тут раніше був, доглядав матір. Купили теличкою, далі й пішло. Корова — годувальниця. Біля корови ростуть кури, люди, свині, собаки і коти — всі», — зауважила жінка.
Вона пояснила, що аби прогодувати худобу, заготовлюють сіно. Також сіяли пшеницю. Окрім цього, на території 18 соток жінка висадила городину. Серед овочів — гарбузи:
«Гарбузи невеликі, це вони нормальні. А бувають такі, що не можна підняти. Такого, що на тачку не можна закинути. А це цього року, бачите — було дуже холодно, а потім дуже спека, і, я дивуюсь, що воно виросло».
Також на городі Тетяни можна побачити кавуни:
«Є всякі різні сорти. Я їх насіваю багато, а їх трошки залишається.
Жінка також має дині, огірки, кукурудзу та помідори.
«Помідори взагалі голландські, то хороші. Дякувати Богу, є вже зібране, це я вже і сік зробила, Господи Боже — господиня», — зауважила Тетяна.
Окрім городини, подружжя дбає про сад із слив та яблук. Має також малину.
«Я приїхала з Мізоча — зайшла на город, взяла помідор, диню, кавун, сливу. І я думаю: чи я це все вже з'їм? Ти все собі взяв своє. І воно… ти не порівняєш смак у того кавуна, не порівняєш. А він такий ароматний, і ця диня така ароматна. Вона малесенька, але вона буде… зовсім інакший смак. Не порівняєш ні з чим», — пояснила жінка.
Тетяна розповіла, що мешкає у будинку свекрухи. Від колишньої оселі лишилася основа, решту — переробили.
«Тут жили чехи, було переселення, в 1947 вони переїхали. То з цих, що переїхали — було все село. Залишилася тільки одна свекруха, бо було восьмеро дітей. І чогось їх не пустили. Бо вони навіть збиралися їхати. І зараз там вся рідня в Чехії. То як почалась війна, телефонували, що: "Приїжджайте". А я йому кажу: "Якщо ми всі виїдемо… То чого вони [українські військові — ред.] там воюють?″. Каже: ″Тепер я розумію, чого ви воюєте″. Якщо ми всі виїдемо, якщо ми всі покинемо цю землю, то вибачте, а для чого там воюють?», — зазначила жінка.
Тетяна пояснила, що будинок опалюється газом, проте в оселі є грубка.
«Ми собі зробили плиту, яка гріє грубку. А грубка гріє всі ці 30 "квадратів", разом з ванною. Тут палимо, тут така смачна їжа. Дров іде мало, але кухня утеплена», — пояснила вона.
Урожай з городини жінка заготовлює на зиму. Зібрані овочі та консервації зберігає в льосі.
«Це купляли льоха з хатою. Він старовинний, йому сто літ тому льоху. Це він вже прибраний. Є помідори, все потроху зверху — тут заквашене і мед. Все тут є, все потроху. Буде буряк, буде картопля і морква — все тут влазить», — зауважила жінка.
Тетяна додала, що любить село за можливість «стояти на своїй землі».
«Ти бачиш небо, ти бачиш зорі. Ти чуєш пташку. Щоранку вона співає. Не порівняєш: в місті шум, а тут зайшов — і тиша. А працювати потрібно скрізь. Чогось так людям байки розказали і сказали, що це престижно… Тут вийшов — тобі не потрібен спортзал. Ти на свіжому повітрі попрацював. І то вже зараз, я скажу, не така вже праця. Все наймаєш, ото маленький твій городик.
Більше про життя Тетяни та інших людей в селі Борщівка Перша, дивіться у випуску програми «Село де люди».
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
