У липні в парламенті зареєстрували законопроєкт, який дозволяє скоротити термін ув'язнення за прочитання книг. Суддя Малиновського районного суду Одеси Олександр Гарський подібну практику почав впроваджувати ще кілька років тому — коли за нетяжкі злочини замість покарання призначав читання книг. В одній з таких справ присудив двом підліткам, які обікрали машину на стоянці, умовний термін замість тюремного ув’язнення. Серед улюблених творів судді – романи Достоєвського і Толстого. В інтерв'ю Суспільному Олександр Гарський розповів, що його спонукало до таких судових рішень, як обирає книги для засуджених, чи можна призначати читання колаборантам, що робити з російською літературою та як на його досвід реагують колеги.
Що вас спонукало ухвалювати вироки, де як покарання призначали читання книг?
Важливо пам’ятати, що читання – це теж про покарання. Ми серед юристів обговорювали, що деяким людям дуже важко читати. Особливо, коли йдеться про людей із початковою, середньою освітою або взагалі без неї.
Прийшов до такої практики через власний саморозвиток, оскільки люблю читати. У практиці англосаксонських судів є такий вид покарання. В Англії до неонациста застосували таке покарання – прочитати Шекспіра, Дікенса і Джей Остін. Мені здалося це не просто цікавим, а виходом у тих ситуаціях, де покарання не виконує тієї виховної ролі, яку судді хочуть бачити. Тому сміливо прописав перші рішення. Побачив у цих людях дітей, які, можливо, зможуть щось у своєму житті змінити завдяки читанню.
Як колеги-судді ставляться до вашої практики?
Мені один суддя Верховного Суду казав, що всі судді до 50 років цієї установи сприймають позитивно, ті, що старше, вважають, це дурнею. Не знаю наскільки це правда. Проте знаю, що подібні рішення вже ухвалювали в інших судах: в Одесі та Кропивницькому. Тож думаю, що скоріше позитивно. Кожен має свій шлях і повинен робити те, у що вірить. Я переконаний, що це робить людей добрішими.
Вірите, що читання може змінити порушника?
Було б занадто самовпевнено вважати, що це повністю виправить людину. Жоден суддя, коли виносить вирок, не знає, як покарання вплине на людину. Але спробувати треба. Якщо з 10 випадків хоча б одній людині це допоможе — тоді ми на правильному шляху.
Як обираєте книги?
Вважаю, що це має бути дитяча література. Все просто: якщо дитина це може читати, то й дорослий може. Щоб взяти звідти лише щось добре і хороше.
Було б добре, щоб мені хтось допомагав. Колись спеціально для цього відвідав педагогічний університет. Завідувачка кафедри літератури допомогла мені скласти список з українських книг, які охоплюють різні часи. Якби хтось затверджував таку літературу – це б теж було корисним.
В останній справі, у якій призначив засудженому читання, обрав книгу Антуана де Сент-Екзюпері "Маленький принц". Думаю цю книгу треба прочитати всім політикам і тим, хто впливає на суспільство.
Також двічі призначив перегляд фільму. Перший фільм — робота американського режисера (ред. – Френка Капри) "Це дивовижне життя", Другий — "Викрадачі велосипедів". Вважаю, що це теж гарна ідея, бо є ті, хто краще сприймає візуальну інформацію, а не текстову.
Хто та як перевіряє прочитане засудженими?
Я можу перевірити лише тих людей, які відбувають покарання на території Хаджибейського району Одеси з умовним терміном відбуття. Засудженими поза межами цього району займаються інші служби та суди пробаціїПробація — це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого..
Був випадок, коли засудив людину за шахрайство – крадіжка у сім’ї. Призначив йому два твори: "Інтернат" Сергія Жадана та "Морфій" Михайла Булгакова. Останній, тому що людина вживала наркотики й через це вчиняла крадіжки. Він був непересічним, з гострим розумом та з інтелігентної сім’ї. Він би точно прочитав книги. Коли пробація представила його на звіт, я зміг пересвідчитись у цьому: три-чотири питання показали все. Тим більше він читав "Морфій" раніше.
Після перевірки цього засудженого переконались у правильності свого рішення?
Так, але зрозумійте, не можна залізти у голову до людини та з’ясувати, що вона насправді думає. Але не спробуєш – не дізнаєшся. Там, де це можливо, суд повинен бути з людським обличчям. Де ми можемо показати, що держава не переслідує аби кого й аби за що. Мабуть, це і є верховенство права – дати шанс людині побачити себе збоку.
Як обираєте серед злочинців – хто читатиме, а хто відбуватиме більш суворе покарання?
Все індивідуально. Це перше і головне правило правосуддя. За справами треба бачити людину. Справа не у провадженні, а у конкретній людині переді мною. Безумовно є випадки, коли відбулося непоправне зло для іншої людини. Тоді про жодне читання мова не йде. Важливий баланс, щоб не страждала справедливість.
Вважаю, суддями мають ставати ті, хто вже має досвід. Кажу не стільки про юридичний, скільки про життєвий. Наприклад, я не відразу почав застосовувати таку форму покарання, як читання. Працюю суддею вже 18 років. І лише в останні роки вирішив, що це можливо.
На вашу думку, колаборантам можна призначати читання книг?
Зараз ми активно призначаємо такі покарання. Вже було декілька вироків за перехід на бік ворога. Вперше у житті дав довічне ув’язнення — не спав ніч напередодні, довго думав. Рішення ухвалювали колегіально, це була одностайна думка.
Повертаючись до ініціативи народних депутатів, якщо створити їм певні умови, це може стимулювати ув’язнених до читання. Чому ні? Нехай читають українську літературу.
Серед ваших улюблених книг — романи Достоєвського і Толстого. До слова, твори останнього ви призначали для читання одному з обвинувачених. Зараз в Україні та світі відбувається якщо не заборона, то переоцінка російської культури. Що ви про це думаєте?
Треба бути обережним з повним видаленням іншомовної літератури, ми повинні вміти осмислювати її. Якщо порівняти з юриспруденцією, то як я можу визнати доказ недопустимим, коли не дізнаюсь, що це за доказ. Як ми можемо дізнатись, що це погана література, коли ми її не прочитаємо. Наприклад, візьмемо "Mein Kampf". Якщо я прочитав її, це не означає, що я став злим і вважаю українську націю вищою над іншими.
Мені подобається ця література — і Толстой, і Достоєвський — це моє особисте сприйняття. Та українську літературу треба більше вводити в освітній процес, яка не гірша, а то й краща у багатьох випадках. Наприклад, "Злочин і кара" Достоєвського замінити "Основами суспільності" або "Перехресними стежками" Франка.
Головне зберігати баланс. Бо якщо гратися з остракізмом, то далі буде заборона думки й слова. І ми потрапимо у пастку, про яку писав у своїх творах Дж. Орвелл, – "інакодумство переслідується".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
