Локації, де зазвичай буває небагато людей, але саме в них Одеса показує своє справжнє обличчя — це цехи, де виготовляють театральні декорації, кіномайданчики, де ремонтують старі трамваї, майстерні скульпторів, приміщення, де доглядають орган в органній залі або телескоп в обсерваторії. Серед таких місць — і реставраційні майстерні музеїв. Саме тут відбувається робота, яка рідко потрапляє на очі відвідувачам, але без неї неможливе збереження культурної спадщини.
Про деталі та тонкощі своєї роботи Суспільному розповіли працівники Одеського музею західного та східного мистецтва.
Музей під час війни
Під час повномасштабної війни одеські музеї не можуть демонструвати свої основні колекції. Із міркувань безпеки значну частину фондів евакуювали, тому багато творів мистецтва наразі приховані від публіки. Проте це не означає, що музейне життя зупинилося. У виставкових залах проводять лекції, концерти та тимчасові експозиції, науковці досліджують колекції та публікують статті, а деякі роботи експонують за кордоном.
Директор музею Ігор Поронік зазначив, що головним завданням установи зараз є збереження колекції.
"Ми ставимо перед собою одну основну задачу — збереження колекції. І це не лише захист від бомб чи обстрілів. Це й кліматконтроль, і правильне зберігання, і інвентаризація. Роботи, які під час війни поклали в контейнери, час від часу треба діставати, бо вони мають бачити світло. Інакше фарби можуть змінюватися. Це цілий комплекс робіт, який потребує і сил, і часу", — пояснив він.
За словами директора, навіть роботи, які десятиліттями зберігаються у фондах, продовжують досліджувати. Іноді такі дослідження приносять несподівані результати.
"Коли ми відправили до Німеччини 76 робіт, німецькі фахівці також почали їх вивчати, бо готували каталог. У результаті дванадцять робіт отримали іншу атрибуцію: десь змінилися дати, десь навіть художник виявився інший. Тобто наукове вивчення колекції — це постійний процес, який триває у кожному музеї", — сказав Поронік.
Свята святих музею
Реставраційна майстерня розташована в приміщенні, куди зазвичай не потрапляють відвідувачі. Тут картини досліджують, очищують від старих нашарувань і поступово відновлюють.
Завідувачка реставраційного відділу музею Ольга Куцан розповіла, що через війну довелося змінити звичну організацію роботи.
"Насправді це виставкові зали. Просто війна змусила зробити тут майстерню. Моя майстерня була зруйнована ще до великої реставрації будівлі, тому я змушена була облаштувати робоче місце тут. Як то кажуть, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове", — сказала вона.
На столі реставраторки — пензлі, мікроскопи, палітри, ультрафіолетова лампа та десятки баночок із матеріалами. Кожен із цих інструментів потрібен, щоб дослідити картину й зрозуміти, як саме з нею працювати.
"Ультрафіолетова лампа дозволяє побачити те, що не видно звичайним оком. Наприклад, ми дивимося, чи підпис художника перебуває під шаром лаку, чи його поставили пізніше. Таке трапляється доволі часто", — сказала працівниця музею.
Чому реставратор має знати хімію
Реставрація картини — це не лише художня робота. Вона потребує знань із хімії та фізики матеріалів. Саме тому перед початком роботи фахівці часто проводять хімічний аналіз фарб. Реставратор працює з фізичними властивостями картини — розглядає у мікроскоп, як поводяться пігменти. Натомість хімічний аналіз проводить хімік.
"Він визначає, чи це свинцеві білила, чи цинкові, які саме пігменти використані. Це дуже важливо, тому що деякі фарби з’явилися лише у певні історичні періоди. Саме так іноді вдається встановити справжній вік картини або навіть її автора", — пояснила Ольга Куцан.
Реставратор без творчого его
На відміну від художника, реставратор не має права вносити у картину щось від себе. Його завдання — максимально точно відтворити задум автора і зберегти роботу для майбутніх поколінь.
"Реставратор — це людина, яка має вміти писати як Рубенс, але не має права називати себе митцем. Тому що він працює для старих майстрів. Реставратори — це люди, які не мають егоїзму. Вони мають віддавати людям, а не брати собі", — вважає Ольга Куцан.
Саме ця філософія, за її словами, допомагає працювати з творами мистецтва, створеними сотні років тому.
"Коли ти любиш старих майстрів, ти розумієш, скільки вже було зроблено за історію людства. І коли бачиш, у якому стані перебуває картина, ти просто хочеш зробити все можливе, щоб вона жила далі", — підсумувала вона.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
