У селі Трапівка на Одещині працює музей скульптора та військовослужбовця Тараса Шевченка. Тут зібрали його скульптури й малюнки, фотографії, документи та особисті речі. Експозицію створила мати Тараса Людмила Шевченко.
Як син почав ліпити ще в дитинстві, які роботи залишив після себе та що хотів створити після війни — мати розповіла Суспільному.
Музей у Трапівці
Музей Тараса Шевченка відкрили у Трапівці в річницю його смерті. Перед цим Людмила відремонтувала приміщення та зібрала роботи сина, які зберігалися вдома, у друзів і знайомих.
Ще до створення музею роботи Тараса протягом місяця експонували на виставці в Татарбунарах.
Тепер у музеї можна побачити його дитячі роботи, скульптури й малюнки різних років, фотографії з навчання та служби, документи й особисті речі.
«Цей музей — це об'єднання людей. Світ без кордонів. Це та любов, яка повинна бути в людях. І ті люди, які знали, яка в Тараса була любов, зрозуміють, у чому сенс нашого життя», — розповіла Людмила.
«Це було його єствоЄство — це сукупність усіх фізичних і душевних сил, а також внутрішніх властивостей людини.»
Тарас Шевченко народився 4 листопада 1999 року в Трапівці. Його захоплення ліпленням батьки помітили, коли хлопцю було близько чотирьох років.
Під час новорічного свята в дитячому садку Людмила з чоловіком звернули увагу на фігурку Снігуроньки з пластиліну. Вихователька сказала, що її зробив Тарас.
«Нам вона так запала в очі. Вихователька каже: "Це ваш Тарас зробив". Ми прийшли додому, купили йому пластилін. І він почав ліпити», — згадала Людмила.
Вдома Тарас ліпив солдатів, вежі та цілі композиції. У шкільні роки на певний час вирішив залишити скульптуру й професійно займатися тенісом. Утім, уже за кілька днів знову повернувся до пластиліну.
«Він прийшов: "Я буду професійно займатися тенісом. Пластилін, ліпка — це не моє. Скульптура — це не моє". Буквально два дні пройшло — він знов починає ліпити. Це було його єство», — додала жінка.
Після дев'ятого класу Тарас вступив до Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова на відділення скульптури.
Дипломною роботою стала скульптура Данко — героя оповідання Максима Горького, який вириває з грудей серце, аби освітити людям шлях. Після смерті Тараса його викладач опублікував фотографію із захисту цієї роботи.
«Коли Тарас помер, його вчитель виставив цю роботу. Там є фотографія, коли він її захищає. І він написав, що це наче пророчий образ», — зауважила Людмила.
Скульптури, які вдалося зберегти
Після училища Тарас не продовжив навчання. Викладачі радили йому вступати далі, однак він повернувся додому та працював самостійно.
Частину його робіт родина знайшла вже після смерті — скульптури та малюнки зберігалися в гаражі й господарських приміщеннях.
«Я просто й не знала. І малюнки потім познаходила, і скульптури — вони в гаражі, в сараї були», — каже Людмила.
Протягом кількох років Тарас створив три великі скульптури біля Тузлівських лиманів. Інші роботи дарував рідним та знайомим.
Серед експонатів музею — голуби з білого мармуру, яких Тарас створив у 16 років і подарував братові на весілля. Ще одна робота — дельфін. Тарас хотів розбити скульптуру, бо вона йому не сподобалася, однак друг попросив віддати її й зберіг. Після смерті Тараса знайомі почали повертати його роботи родині.
У музеї також є скульптурні портрети друзів, родичів та одногрупників. Серед робіт — зображення телеведучих Сергія Притули та Дмитра Гордона. Як розповіла Людмила, під час служби Тарас хотів продати ці скульптури на аукціоні, а гроші передати на потреби Збройних сил України.
Від скульптури — до війська
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Тарас вирішив долучитися до війська. Йому тоді було 22 роки.
Людмила згадує, що син почав їздити до військкомату в перші дні після 24 лютого 2022 року. Військовий квиток отримав 1 березня.
«Він чотири дні їздив туди, ночував. Нас ще вдома не було. Він просто ночував, щоб його взяли», — розповіла вона.
Під час служби Тарас продовжував займатися творчістю.
Водночас, як розповіла мати, він мав проблеми зі здоров'ям та неодноразово звертався до лікарів. Тарас розраховував, що після проходження військово-лікарської комісії його звільнять зі служби за станом здоров'я, однак продовжив служити.
Востаннє Людмила бачила сина перед його відправленням на фронт:
«Він приїхав останній раз додому і сказав, що зламався, що поламаний. Тоді я просила, щоб він залишився. Він сподівався, що буде справедливість. Він поїхав, думав, що пройде ВЛК і його спишуть».
Світ без кордонів
Одна із серій робіт Тараса, представлених у музеї, складається із шести скульптур. Вони зображують представників різних народів — грека, єврея, африканця, японця, українця та індійця.
Після війни Тарас хотів створити виставку, присвячену народам світу.
«Перед війною ми говорили з ним. Він казав: "Світ повинен бути без кордонів". Ми такі різні, у нас різні національності. Але в нас є спільне — земля, яку ми повинні берегти», — зазначила Людмила.
Тепер ці роботи стали частиною музейної експозиції.
На стінах Людмила також розмістила фрази сина, які запам'ятала з їхніх розмов. Одна з них — про світло.
«Коли вже війна йшла, ми з ним говорили. Я кажу: "Тарас, світло переможе темряву". Він каже: "Що ти говориш? Світло просто світить". Я понаписувала те, що він говорив. Світло не бореться — світло світить», — каже вона.
Для Людмили музей — спосіб не лише зберегти роботи сина, а й дати можливість іншим побачити його творчість:
«Творчі люди — такі маркери, що ми повинні зупинитися, задуматися, що є щось важливіше в цьому світі. Не тільки хліб і сіль, а щось піднесене. Тарас приніс у цей світ таку красу».
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.
