Валерій Стальніченко — ветеран російсько-української війни. У 2024 році на Сумському напрямку він отримав уламкове поранення ніг. Під час реабілітації в Одесі ветерану запропонували почати займатися адаптивним спортом. Згодом його захопив баскетбол та спортивні змагання. Наразі Валерій готується до міжнародних змагань Air Force and Marine Corps Trials, які щорічно проходять у США.
Розкажіть про своє життя до початку повномасштабної війни.
Я народився у Вінницькій області. В Одесу переїхав вже під час роботи, тут і проживав. Я працював менеджером компанії, яка займається торгівлею запчастин до автомобілів. Тоді дуже любив подорожувати Україною: був і в Карпатах, і на морі, і в інших містах.
Які подорожі подобалися найбільше?
Найбільше мені подобалося відвідувати Херсон. Є у нас в Херсонській області Тендрівська коса. Це за 40 кілометрів від берега у відкритому морі. Там така вузька піщана коса. Вона безлюдна, на ній були тільки дикі коні, дикі корови. Зазвичай туди їздив на тиждень, відпочивав від міста. На жаль, зараз ця частина нашої країни окупована. Але маю надію, що колись можна буде знову це побачити.
Як долучилися до лав ЗСУ?
Мобілізувався я приблизно в середині 2024 року. Тоді ж опинився на Сумському напрямку. Моя посада на той момент — оператор протитанкових ракетних комплексів. Тоді у нас були дуже насичені, дуже різні дні. Бувало, і машину ремонтували, щоб вона завжди була на ходу, якби зʼявилася потреба виїхати. Бували іноді більш-менш тихі дні, бували й жахливі. У листопаді, на жаль, отримав поранення.
Як саме ви отримали поранення?
Ми з побратимами переносили поранених на місце евакуації. Тоді було темно, але нас помітили дрони. Вони почали по нас бити. Саме поранені, яких ми переносили, не постраждали, а хлопець, з яким я перебував поряд, помер. Я отримав уламкове поранення, був перелом ноги, а на іншій немає шматочка м'яза.
Як проходило лікування?
Побував у чотирьох лікарнях. Потім ще шпиталь з реабілітацією. Робили операції, уколи, таблетки давали.
Коли у вашому житті зʼявився спорт?
Я ще коли був на реабілітації, приблизно у серпні 2025 року, до залу реабілітаційного приходили хлопці з "Вільних воїнів". Вони пропонували спробувати адаптивний спортСпорт, у якому правила, обладнання або умови гри пристосовані для людей з інвалідністю, поранених ветеранів або осіб із хронічними захворюваннями., який просувають для ветеранів з інвалідністю: баскетбол на кріслах колісних, волейбол сидячи, стрільба з лука і так далі.
Я погодився не одразу. Точніше, спочатку погодився, потім щось передумав. Мені зателефонували і вмовили хоч спробувати. Все ж спробував тоді баскетбол, мені сподобалося, захопило.
А що саме вас захопило у баскетболі?
Рух, азарт. Можливість грати на цьому азарті.
Як часто зараз тренуєтесь?
Два рази на тиждень у нас тренування з волейболу, ще два рази — з баскетболу. Кожне тренування десь по дві години. Ми проводимо розминку, обговорюємо якісь ігрові випадки. Потім вже ділимося на команди та проводимо матчі між собою.
Розкажіть про спортивні змагання.
Перші змагання були у вересні 2025 року в Одесі в залі та на інклюзивному пляжі. Їх організували хлопці з "Вільних воїнів". Там були такі види спорту, як баскетбол на кріслах колісних, бочча, стрільба з лука та гребля. Там було десь 100 дівчат та хлопців з різних міст України. Я брав участь у баскетболі, зайняв третє місце.
У грудні 2025 року я перебував на змаганнях ГАРТМультиспортивні змагання для ветеранів та ветеранок у Києві.. Тоді було багато ветеранів, багато дисциплін. Обрати для себе можна було всього три, тому я вибрав регбі, баскетбол і волейбол. Там я вже посів перше місце.
Як відреагували на перемогу? Очікували її?
Взагалі не очікував. У нас було пʼять матчів, а перший ми програли. Тоді вже думали, що навіть у півфінал не вийдемо. Але порадилися з командою, проаналізували свої помилки, хто де буде кращим. Там вже увійшли в азарт, почали вигравати наступні матчі, тому зайняли перше місце. Радів цьому, звісно. Багато хто нас тоді вітав.
До яких змагань ще наразі готуєтеся?
Зараз йде підготовка до поїздки у США у складі збірної України. Там будуть змагання Air Force and Marine Corps TrialsАмериканські відбіркові змагання, за результатами яких формуються команди з ветеранів та військовослужбовців для міжвидових змагань.. У нас буде велика команда ветеранів зі всієї України.
З якими труднощами у спорті стикаєтеся?
Іноді важко знайти спільну мову з гравцями. Ми ж не професійні гравці, тому багато чого не вміємо, не знаємо. Нам потрібен час, щоб звикнути одне до одного. Ми проводимо одну-дві гри, а потім вже граємо, як одне тіло. Підказуємо одне одному, як краще щось робити. Потрібен час, щоб почати розуміти всіх не просто з пів слова, а з пів погляду.
Адаптивний спорт допомагає вам?
Так, звісно. Допомагає і фізично, і психологічно. Фізично, тому що спорт — це завжди добре, це здоровʼя. А психологічно, тому що спорт, можна так сказати, обʼєднує. У мене є соціалізація через спортивну спільноту ветеранів.
Які у вас плани на майбутнє?
Планів багато. З глобальних — бути тренером з адаптивного спорту. Хотів би допомагати людям.
Що б ви хотіли сказати ветеранам, які хочуть, але бояться спробувати адаптивний спорт?
Хочу сказати, що я їх чудово розумію. Я теж через це пройшов. Якби мене не витягнули, то я б, мабуть, і не спробував ніколи. Напевно, найтяжче — зробити перший крок. Але не потрібно вагатися, потрібно пробувати. Якщо не сподобається, то можна в будь-який момент зупинитися. А якщо все ж затягне, то це ж прекрасно.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
