Два з половиною роки Оксана Манчевська з села Скосарівка на Одещині шукає сина Сергія, який зник безвісти на фронті. Вона сама знаходила відео, писала міжнародним організаціям і чекала підтверджень. Згодом з’ясувалося: її син живий і перебуває в російському полоні. Цю інформацію підтвердили фото та свідчення військових, які повернулися з неволі.
ОНОВЛЕНО. 6 березня. У рамках обміну 6 березня 2026 року Сергій Катрушенко повернувся з російського полону, повідомила Суспільному Оксана Манчевська.
Син Оксани Манчевської, Сергій Катрушенко, до повномасштабного вторгнення жив у Снігурівці на Миколаївщині. Після початку війни разом із дружиною та двома дітьми переїхав в Одеську область. Родина знайшла невеликий будинок і почала облаштовувати життя з нуля.
За словами матері, дітям було важко психологічно — вони стали свідками боїв під час окупації рідного краю.
"Психологічно дітям дуже тяжко було. Вони бачили, що відбувалося між Снігурівкою і селом. Там були страшні бої. Хата там залишилася, і хлопчики досі її згадують", — розповідає жінка.
Після переїзду Сергія мобілізували. У 2023 році 32-річний чоловік долучився до Збройних сил України. Він служив солдатом аеромобільно-десантно-штурмового батальйону 77-ї бригади.
Востаннє Сергій говорив з матір’ю перед виходом на бойове завдання.
"Він сказав: "Мамо, я в Донецькій області, Бахмутський район, село Дружківка. Піди в церкву, освяти яблука. Я йду на завдання, кілька днів не буду на зв’язку. Не хвилюйся". Але на серці було неспокійно", — згадує Оксана.
Останній зв’язок був 19 серпня. З 21 по 25 серпня Сергій на зв’язок не виходив. 4 вересня 2023 року жінці повідомили, що її син зник безвісти.
Відтоді вона почала самостійні пошуки: переглядала соцмережі, телеграм-канали, групи родин військовополонених, збирала будь-яку інформацію про бої на напрямку, де служив син.
Одного разу Оксана натрапила на відео з полоненими українськими військовими.
"Я побачила хлопців, які сиділи зі зв’язаними руками, з зав’язаними обличчями й очима. Їх було четверо разом, а п’ятий — окремо. І серце підказало, що то мій син. Я одразу відчула, що це мій Сергій — він був зв’язаний геть окремо", — каже жінка.
Це відео вона надсилала міжнародним організаціям, однак тоді їй не могли підтвердити, що на кадрах саме її син — не було видно облич і жодних впізнавальних ознак.
Згодом, 29 жовтня, ворожі пабліки опублікували фото з українськими військовополоненими. На цих світлинах Оксана змогла чітко впізнати Сергія. За її словами, там навіть зазначали його ім’я та місце проживання.
Понад два роки жінка чекає на кожен обмін. Інформацію про сина їй передають військові, які повертаються з полону. Одним із них став Іван з позивним "Ахілес" — уродженець Ширяївського району Одещини.
Після обміну він зустрівся з Оксаною та розповів, що познайомився з Сергієм у Башкортостані. Чоловіки перебували в одній камері.
"Ми одразу подружилися. Я називав його "земеля". Він був тихий, неконфліктний, дуже добрий. Навіть занадто — деякі цим користувалися", — розповів Іван.
За його словами, під час обміну "тисяча на тисячу" звільняли переважно молодших військових, тому Сергія тоді не обміняли.
Оксана каже: перша звістка від людини, яка бачила сина живим, дала їй надію. Усі листи, які вона намагалася передати в полон, залишилися без відповіді.
"Я чекатиму його. Я знаю, що він сильний. Ми всі дуже чекаємо, коли він повернеться додому і ми знову сядемо разом за одним столом", — каже жінка.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
