Одеський художній музей оголосив open callОpen call — механізм відкритого запрошення для участі у різноманітних проєктах, конкурсах та виставках, доступний для всіх зацікавлених осіб. для проєкту "Музей забування", який створюють візуальна художниця Даша Подольцева та композитор Олексій Шмурак. Митці збирають одеські історії — особисті, сімейні, травматичні або теплі. На їх основі створять мистецькі роботи про те, як працює особиста й колективна пам’ять у місті складних історій, яке живе в умовах війни. Виставку планують відкрити у лютому 2026 року. Суспільне Одеса поспілкувалося з авторами ідеї.
Ідея проєкту
"Музей забування" — не перший спільний проєкт Даші та Олексія. Раніше вони досліджували феномен пам’яті й забування у Києві, а в майбутньому представлять схожий проєкт у Дніпрі.
Пояснюючи концепцію проєкту, Даша робить акцент на тому, що забування — це природна частина роботи пам’яті, особливо необхідна у важкі часи.
"Забування – це, по суті, контрформа пам'яті, вони працюють паралельно. Є речі, які хочемо пам'ятати, але вони забуваються, а є речі, які хочемо забути, щоб жити далі. Хочеться це дослідити", — пояснює художниця.
За словами Олексія Шмурака, через забування утворюється простір для прийняття чогось нового, тому цей процес може бути й позитивним.
"У забуванні є багато аспектів – суспільних, технічних, персональних, часових. І ми подумали, чому б це все не зібрати в одній рамці, в одному проєкті, в одній ідеї музею забування. Тобто показати результати дослідження того, як, чому, хто, в яких обставинах, яким чином забуває", — каже Олексій.
За задумом митців, цей творчий експеримент має стати інструментом рефлексії і актуалізації цікавих локальних історій. Його реалізують за підтримки програми «KEY WORK: Мистецькі гранти» RIBBON International у партнерстві з Jam Factory Art Center.
Чому саме Одеса
Киян Олексія та Дашу з Одесою пов’язують багаторічні робочі та особисті зв’язки: місто стало для них простором, де вони неодноразово працювали з темами культурної пам’яті та взаємодії мистецтва з міським середовищем.
Проєкт неможливий без участі одеситів. Художники збирають особисті історії, у яких забування проявляється по-різному: як поступове зникнення, витіснення, свідома пауза або невдала спроба зберегти хоч щось у матеріальному вигляді.
Ці історії стануть частиною експозиції — у текстах, звучанні, візуальних інтерпретаціях чи навіть у формі натяку, якщо сам спогад надто особистий.
Які історії шукають автори
Для цього творчого експерименту особистий досвід, емоції та локальна перспектива важливіші за фактологію.
"Для нас важлива емоційна сторона… якщо це дуже особиста історія і вона прив'язана до цього місця, це дуже-дуже цікавий матеріал", — говорить Даша.
Історії можуть стосуватися дитинства, юності, дорослого життя, причому неважливо, ви проживаєте в Одесі, виїхали, або переїхали сюди нещодавно.
Команда свідомо відходить від буквального документування історій. Для митців важливіше вловити атмосферу, спільні емоції та контекст, а не персональні подробиці.
"Ми не будемо записувати й оприлюднювати ці історії з іменами — такого не буде. Для нас важливо сформувати зріз і контекст: зібрати певну кількість розповідей, у яких, можливо, проявляться спільні теми, відчуття й риси", — розповідає Даша.
Проєкт не передбачає жорсткого відбору чи цензури. Що саме потрапить в експозицію, вирішуватимуть митці, покладаючись на свою художню інтуїцію.
"Ми сподіваємось, що люди принесуть якісь конкретні артефакти, — говорить Олексій. — Відбір відбуватиметься за дуже простим принципом: чи це відгукується на рівні тієї образної картини, що в нас виникає. Тобто це виключно відбір, можна сказати, художньої інтуїції".
Як поділитися своєю історією
Одеський художній музей запрошує всіх охочих надіслати власну історію забування. Це може бути:
- важливий або теплий спогад, доступ до якого втрачається через обставини;
- неприємна подія, яку хочеться забути, але не вдається;
- історія про місце, ситуацію чи предмет;
- фотографія, відео, трек або матеріальна річ, яку можна принести в музей для інсталяції.
Чому ця виставка важлива саме зараз
Після років війни й постійної інформаційної напруги українці переживають перенавантаження пам’яті. Те, що ще вчора здавалося значущим, сьогодні може зникати серед щоденних новин.
У цьому сенсі виставка стає не тільки художнім, а й терапевтичним простором, де забування стає інструментом виживання.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
