У Veteran Hub Odesa триває виставка "Тут Україна: Чорне море" художника Стаса Жалобнюка. Вона досліджує, як війна змінює сприйняття простору, а повсякденні символи стають мовою спротиву.
Чорний як інструмент часу
На картинах, виконаних змішаною технікою, переважає чорний колір. Для Стаса Жалобнюка це не символ скорботи, а особлива глибина, стиль, класика. Через темні площини він вибудовує простір, який перетворюється на стіну чи лінію фронту. Це не просто пейзаж, а метафора загрози, що висить над Україною.
Відсутність напівтонів створює відчуття контрасту й категоричності. Це не залишає простору для "сірих зон", де "не все так однозначно". Таке художнє рішення налаштовує глядача на сприйняття війни і життя не як абстракції, а як чіткої реальності, де немає компромісу між добром і злом.
"Я роблю загрозливий простір. Моє завдання — не малювати вантажівки, а передавати психологічний стан — мій і ваш, фіксувати час і говорити правду", — пояснює художник.
Множинність сенсів
Попри контрастність, роботи Стаса не є одновимірними. Вони багатошарові, наповнені символами, які відкриваються поступово. Художник навмисно залишає простір для інтерпретацій.
"Я пропоную глядачу самому розшифрувати ідею, — каже він. — Хтось зупиниться на очевидному: розбитий кавун як асоціація з Херсоном, риби — з Каховським водосховищем. А хтось піде далі, побачить глибші сенси".
Таким чином, виставка стає діалогом із відвідувачем: художник задає образ, а глядач завершує його власними асоціаціями та досвідом.
Війна змусила художників більше говорити: тепер вони пояснюють свої роботи, виходять у публічний простір і працюють із суспільством напряму, вважає митець.
Символи війни: море, дорога, хліб
У центрі творчості Жалобнюка — кілька наскрізних образів, які перетворилися на метафори сучасної України.
Чорне море в уяві художника вже не асоціюється з відпочинком. "Чорне море сьогодні — це не пляж. Це стратегічний простір, який ворог хоче забрати", — каже він. Для митця море — це і шлях, і ресурс, і фронт.
Символом розмежування й небезпеки стає дорога. Стас ділиться враженнями від поїздок прифронтовими шляхами, згадує про трасу Є-95 і "зачинені брами" Європи, які перетворюють шлях на метафору глухого кута.
Хліб — метафора України. "Він для мене — символ України. Розірваний, пошматований", — розповідає він. У картинах цей образ з’являється як знак життєвості й водночас травми, завданої війною.
Художник наголошує, що образ хліба вписує Одесу в загальноукраїнський простір, адже перша писемна згадка про місто в 1415 році — корабли з зерном з нашої гавані йдуть до Візантії. Україна - то хліб, земля орачів, і Одеса - то хліб. І так місто вписане в загальний простір, вважає художник.
Також цей символ втілено в асоціативному ряді "хліб – тіло Христово – жертва військового, що загинув, захищаючи Україну". А частину мистецького простору, де реалізована метафора хліба, доповнює артоб'єкт "Зерна свободи", зроблений спільно з бійцем 122 бригади тероборони Мирославом Отковичем. Шрапнельний боєзаряд дрона увиразнює ідею перемелювання ворога та наближення перемоги.
Мистецтво між війною і життям
В експозиції Стаса Жалобнюка представлені не лише картини. В єдиний концептуальний простір він включив і об’єкти, що безпосередньо відсилають до реалій війни: елементи ураження fpv-дронів, гільзу від снаряда, яким мобільно-вогневі групи збивають "шахеди" над Одесою, а також писанки з антиросійськими написами, якими заповнено ящик з-під набоїв.
На думку Стаса, художник не має права ігнорувати реальність. Найгостріше він її відчуває на березі Чорного моря.
"Художник стоїть з мольбертом і малює море. А поруч – розмита дощем ділянка з мінами на випадок десанту. Як можна її ігнорувати?" — розповідає Стас.
Кожна робота стає частиною багатошарового наративу, об’єднаного темою війни.
Власне замість нав’язаного
У родині Стаса зберігається пам’ять про розкуркулення, заслання і Голодомор. Одна з бабусь після Сибіру повернулася в Україну, вивчила російську й на день народження подарувала йому томик Пушкіна.
Згодом ця книжка стала матеріалом для однієї з найгостріших робіт митця. В інших колажах Пушкін постає на горі з черепів (алюзія на картину В.Верещагіна "Апофеоз війни") або в сучасній російській військовій формі.
"Ворожий літератор і ворожий військовий — це одна тема, немає різниці", — упевнений художник.
Таким чином, особиста сімейна історія стала підґрунтям осмислення імперських наративів, що століттями формували російську політику й культуру.
Стас Жалобнюк переконаний: Україна й Одеса як її невід’ємна частина мають достатньо власних потужних символів. Для нього мистецтво стало одним зі способів актуалізації культурної тяглості й відновлення правди про український простір.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
