"Отец русского футуризма" — так написано на меморіальній табличці художника Давида Бурлюка в Одесі. Утім, Бурлюк — постать суперечлива. Він народився в Україні, більшість життя прожив за кордоном, навчався в Європі, працював у Росії, потім у США, але не раз підкреслював своє українське походження. Під час лекції в бібліотеці Грушевського мистецтвознавиця Олена Балаба пояснила, що саме стало підґрунтям для дискусій навколо Бурлюка.
"Ми всі були українцями"
Народився Давид Бурлюк на хуторі Семиротівка, нині це Сумська область. Походив з козацького роду, батько змалку читав йому Тараса Шевченка, у родині звучала українська мова, хоч і змішувалася з російською. Згодом родина жила на Херсонщині, уже дорослим Давид разом з братами проводив там розкопки скіфських курганів.
"Будинок, де мешкали Бурлюки, не зберігся, його завалили ще за радянських часів, тому жодної згадки немає. Але після перемоги дуже хотілося б, аби там зʼявився музей", – поділилася Олена Балаба.
З дитинства Бурлюк був непосидючим, умів привертати увагу. Втративши у бійці з братом око, він перетворив цей недолік на частину свого епатажного образу. Певний час мешкав і учився в Одесі, потім поїхав вступати до Петербурга у єдину на той час академію мистецтв. Після відмови прийняти його через фізичну ваду, Бурлюк обрав мистецькі школи Мюнхена та Парижа.
"З боку батькового ми – українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько – Писарчуки, ми були писарями Запорозького війська", – писав Бурлюк у своїх "Спогадах футуриста".
Основною темою його робіт завжди залишалися мотиви українського села, селянства, худоби. Є й мотив козацтва: за словами Олени Балаби, лише картин із зображенням козака Мамая налічується понад двадцять.
"Вигляд нахабний"
Надзвичайну продуктивність Бурлюк уміло поєднував з епатажем. Входив до численних мистецьких обʼєднань, разом з однодумцями влаштовував перформанси і виставки. Російський поет Володимир Маяковський називав Бурлюка “нахабним”.
"Бурлюк умів жити всупереч. Усе, що його оточувало, він обертав на виклик. Він активно підтримував українських авангардистів, наприклад Олександра Богомазова, відкрив світу Віктора Пальмова. Водночас своєю поведінкою і творчістю він кидав виклик імперським канонам. Він був неприйнятний для офіційних структур і часто змушений був працювати на маргінесі", – зазначила Олена Балаба.
Бурлюк сам себе представляв як "татарсько-запорозького футуриста", відкидав творчість російських класиків як маргінальну. Разом з іншими футуристами видав маніфест "Ляпас суспільному смаку", де вони закликали "скинути Пушкіна з корабля сучасності".
Не в змозі жити у країні більшовиків, емігрував спершу до Японії, тоді до США. За словами мистецтвознавці Олени Балаби, саме єврейська діаспора і вихідці з Одеси були єдиними, хто підтримав його фінансово, коли Бурлюк бідував і не мав змоги творити. У США Бурлюк створив скандальне полотно "Ленін і Толстой", де Леніна запряжено в плуг, а Толстой іде попереду по зораному полю.
"Отець російського футуризму"
Незважаючи на українське коріння і українську самосвідомість, у публічному просторі Бурлюка насамперед називали російським. Балаба вважає це обурливим.
"Це не тільки ідеологічне, це естетичне питання. Коли в Одесі вже після початку війни вивішують меморіальну табличку, де Бурлюк фігурує як "російський футурист" – це проблема. Він народився в Україні, зображав Україну і все життя ніс у собі українське. Те, що спілкувався і писав він російською – результат імперських обставин. Але за духом і за суттю – він наш", — наголосила вона.
Викрадені роботи
Олена Балаба розповіла, що під час окупації Херсона в 2022 році російські окупанти вивезли сотні робіт українських художників, серед них – і твори Давида Бурлюка.
"Працівники розповідали, що окупанти забирали в першу чергу найцінніші твори мистецтва, серед яких, безумовно, робота Бурлюка. Музейники намагалися сховати колекцію, розповсюджували інформаію, що її вивезли. Але були серед музейниць прибічниці "русского міра", які показали окупантам, де сховані роботи. І всю експозицію вивезли", – розповіла Балаба.
Вона наголосила: для української культури це величезна втрата, адже йдеться не лише про картини, а про символічну пам’ять. Роботи, що народилися з українського ґрунту, опинилися під чужим прапором. Той самий сценарій, коли українське оголошують російським, ми бачили десятиліттями, каже мистецтвознавиця.
То український чи російський?
Дискусія про належність Бурлюка триває й нині. Росія традиційно зараховує його до своїх митців, Україна ж наголошує на його походженні, на місцях дитинства, на темах, які він обирав. Олена Балаба каже: історія Давида Бурлюка – про те, як українське мистецтво систематично привласнювали. Сьогодні, коли його картини викрадені з херсонського музею, питання про те, чиїм художником він є, звучить особливо гостро.
"Ми маємо повернути собі Бурлюка. Він був і залишився українським художником, навіть якщо світ звик називати його інакше", – підсумувала Балаба.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
