Після чергових російських атак на Одесу місто відвідав один із наймолодших кардиналівНайвища посадова особа Католицької церкви після Папи, єпископ з правом голосу при виборі нового папи Римського і член Колегії кардиналів, з посеред яких обирається папа Римський. Католицької церкви Микола Бичок. В ексклюзивному інтерв'ю Суспільному він пояснив, чи змінилося ставлення Ватикану до війни Росії проти України, чому повернення депортованих дітей залишається одним із його головних прохань до Святого ПрестолуЦе вищий керівний центр Католицької церкви, який об'єднує Папу Римського та органи управління у Ватикані. та без чого, на його думку, не буде справедливого миру.
За останні чотири дні перед нашим записом в Одесі внаслідок російських атак загинули 12 людей. З якими думками ви їхали до міста, знаючи про ці події? Що хотіли б сказати одеситам?
Коли ми їхали до Одеси, я ще напередодні ввечері читав новини й дізнався, що в місті оголошено день жалоби за людьми, які загинули внаслідок масованих російських обстрілів останніх днів. Я також молився за всіх, хто постраждав від цих атак.
Передусім я молився за загиблих, а також за поранених, за життя яких зараз борються медики. Життя — це найцінніше, що має людина.
Цей візит є знаком єдності не лише з одеситами, а й з усім українським народом. Він має засвідчити, що церква поруч із людьми. Не десь далеко, а в особі єпископівНайвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості християнських церков., священників, монахівВіряни, які добровільно відмовилися від звичайного світського життя, родин і майна заради служіння Богу, і склали спеціальні обітниці. і монахинь, які роблять усе можливе, щоб допомогти людям пережити наслідки війни, бути поруч із тими, хто постраждав, і підтримати тих, хто шукає слова надії.
Війна триває вже дванадцятий рік, якщо рахувати від 2014 року, а повномасштабне вторгнення — вже п'ятий. За цей час багато людей втратили близьких, віру в майбутнє чи відчуття опори. Люди шукають орієнтири, на які можна спертися.
Саме тому церква має бути таким орієнтиром. Вона не замикає людину на собі, а вказує на Бога, який, як ми віримо, завжди поруч із людиною.
У грудні 2024 року ви стали одним із наймолодших кардиналів Католицької церкви. Також сьогодні ви, без перебільшення, один із найвідоміших українських церковних діячів у світі. Чи відчуваєте ви, що у Ватикані нині краще розуміють природу російської агресії проти України?
У грудні 2024 року Папа Франциск прийняв мене до Колегії кардиналівГоловна рада та об'єднання всіх кардиналів Католицької Церкви, які допомагають Папі Римському керувати церквою та обирають нового Папу на конклаві.. На той момент мені було 44 роки, і я став одним із наймолодших кардиналів. Я не хотів би сказати, що Папа Франциск не розумів Україну чи був осторонь наших проблем. Думаю, історія й архіви ще розставлять крапки над «і», адже багато чого поки що залишається непублічним.
Попри окремі його висловлювання, він був дуже близький до України. Зокрема, підтримував наших полонених і був залучений до процесу звільнення перших оборонців «Азовсталі». Були й інші ініціативи, про які я зараз не хочу говорити, але, переконаний, з часом про них стане відомо.
Після обрання Папи Лева XIV його першими словами стали: «Мир вам». Коли ми, 133 кардинали, вітали новообраного понтифікаПочесний титул, який означає голову Католицької Церкви (Папу Римського), а також давньоримського жерця. Слово походить з латинської мови., я сказав йому, що я родом з України, хоча нині служу в Австралії. Також попросив його бути голосом правди, чітко називати агресора і жертву цієї війни та робити все можливе, щоб Україна досягла справедливого миру.
Якщо подивитися на його виступи, то тема війни в Україні звучить постійно. Під час загальних аудієнцій, недільних богослужінь і молитов він регулярно згадує Україну. Водночас потрібно розуміти, що Папа є духовним лідером усієї Католицької церкви, а не лише України. Він також реагує на інші війни, гуманітарні кризи й катастрофи у світі. Втім, за більш ніж рік його понтифікату ми бачимо, що він дуже близький до України, а його послання є чіткими й послідовними.
Як відомо, Папа Лев XIV уже отримав запрошення від президента України та глави Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава відвідати нашу державу. Ми сподіваємося, що Ватикан знайде можливість організувати цей візит. Історія знає приклади, коли візити понтифіків до країн, де тривали війни, ставали важливим кроком на шляху до миру.
Росія роками використовує церкву як інструмент пропаганди. Чи бачите ви сьогодні дієві механізми протидії цьому? Якою, на вашу думку, вона має бути?
Кілька тижнів тому у Ватикані Папа Лев XIV скликав консисторію — зібрання всіх кардиналів. У ньому взяли участь близько 180 кардиналів, як тих, які мають право голосу на конклавіЗакриті збори кардиналів, на яких обирають нового Папу Римського., так і тих, хто вже досяг 80-річного віку.
Однією з головних тем зустрічі була війна — не лише в Україні, а загалом. Ми говорили про поняття «справедливої війни» і про те, чи можна будь-яким чином виправдати збройний конфлікт. Ця концепція була рішуче засуджена. Позиція католицької церкви полягає в тому, що жодна війна не може бути виправданою.
На жаль, ми часто чуємо від російського керівництва, зокрема й від очільника Російської православної церкви патріарха Кирила, спроби виправдати війну. Покійний Папа Франциск публічно називав патріарха Кирила «прислугою Путіна». Людина, яка має проповідувати Євангеліє і слова «блаженні миротворці», натомість підтримує війну та намагається знайти для неї виправдання. Тобто він не стоїть на боці миру, а підтримує війну.
Водночас це стосується не лише Росії. Під час останніх подій на Близькому Сході також були спроби втягнути Папу Лева XIV у підтримку тієї чи іншої сторони конфлікту. Однак він займає євангельську позицію. Він є не лише главою Католицької церкви, а й голосом правди та Євангелія. І, звісно, ця позиція подобається не всім. Лідери держав, особливо тих, що перебувають у стані війни, нерідко намагаються заручитися підтримкою церков. Але саме тому під час консисторії тезу про «справедливу війну» було категорично відкинуто.
Крім того, Папа Лев XIV і Колегія кардиналів оприлюднили звернення із закликом до миру. Подібна заява була ухвалена ще напередодні конклаву, коли кардинали всього світу звернулися до світових лідерів із закликом припинити війни. Наскільки я бачив, ця заява майже не отримала уваги в медіа. Вона також стосувалася війни, яку розпочала Російська Федерація проти України.
Під час останньої зустрічі Папа звернувся до кардиналів зі словами: «Коли ви повернетеся до місць свого служіння, доносіть це послання не лише до вірян, а й до своїх урядів — воєн має бути досить, світові потрібен мир».
Ви неодноразово публічно висловлювалися щодо депортації українських дітей до Росії. На вашу думку, чи може Ватикан зробити більше для їхнього повернення? Що ще можна було б зробити?
Ви розумієте, що Папа є не лише главою католицької церкви, а й очільником держави Ватикан. У своєму служінні він поєднує ці дві ролі.
Коли 7 грудня 2024 року Папа Франциск вручав мені кардинальський перстень, ми мали кілька секунд для особистої розмови. Ще до цього я мав нагоду зустрічатися з ним, і одним із головних прохань, яке завжди було в моєму серці, залишалося питання українських дітей. Тоді я сказав: «Святіший Отче, допоможіть звільнити 20 тисяч українських дітей, яких насильно вивезли з тимчасово окупованих територій».
Саме над цим сьогодні працює Ватикан. І це те, що ми також намагаємося робити там, де служимо.
Зокрема, у Мельбурні та Сіднеї ми організовували благодійні заходи, під час яких порушували тему депортованих українських дітей. До них долучалися благодійники, представники влади та політики. Для нас важливо не лише заручитися підтримкою Ватикану, а й постійно привертати увагу до цієї проблеми на міжнародному рівні.
Наприклад, під час заходів у Сіднеї до четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну саме тема дітей була центральною. На площі перед катедрою Святої Марії зібралися близько тисячі людей. Українські діти стояли на сходах собору, уособлюючи тих дітей, які сьогодні не мають доступу до української мови, культури, літератури та часто позбавлені можливості бути поруч зі своїми батьками. Їм нав'язують іншу історію та іншу ідентичність замість тієї, з якою вони народилися.
Ви давно працюєте з українською громадою в Австралії. Водночас дедалі частіше можна почути, що світ втомлюється від війни в Україні. Чи відчуваєте ви таку втому серед української діаспори? І як, на вашу думку, зберегти надію — і для українців за кордоном, і для тих, хто живе в Україні?
Українська громада в Австралії не є дуже чисельною. Це країна, яка розташована за 16 тисяч кілометрів від України. Перші хвилі української міграції прибули туди ще у 1950-х роках, згодом — у 1970-х та 1990-х. Є також українці, яких наприкінці ХІХ століття переселили до Боснії, а вже звідти вони згодом переїхали до Австралії.
Попри те, що нас небагато — за останнім переписом населення близько 52 тисяч людей ідентифікують себе як українці, — громада дуже згуртована. Практично в кожному штаті діють офіційно зареєстровані українські організації, які об'єднані в Союз українських організацій Австралії. Ми працюємо як одна спільнота. До неї входять як представники давньої еміграції, так і українці, які виїхали після початку повномасштабної війни.
Ми регулярно запрошуємо до Австралії українських військових, ветеранів, поранених, рятувальників. Минулого року серед них були військовий і пожежник з Одеси. Для нас важливо, щоб люди в Австралії чули свідчення тих, хто пережив війну. Це допомагає не допустити байдужості чи втоми від теми України.
Часом здається, що людям за кордоном легше, ніж тим, хто живе в Україні. Але це не завжди так. Вони щодня переживають за своїх рідних. Якщо дізнаються про обстріл міста, звідки родом, одразу телефонують батькам, братам, сестрам, щоб переконатися, що з ними все гаразд. В Австралії ми робимо все можливе, щоб підтримка України не слабшала. Дуже важливо, що Україна там має двопартійну підтримку. Уряди змінюються, політичні партії змінюються, але підтримка України залишається. Часто австралійські політики самі кажуть: ми можемо сперечатися з багатьох питань, але Україна нас об'єднує.
Сьогодні українська діаспора у світі, яка налічує близько 35 мільйонів людей, — це велика сила. Ідеться не лише про фінансову допомогу чи волонтерство. Найважливіше — бути там, де ти живеш, голосом правди про Україну.
Церква закликає до милосердя. З огляду на те, через що зараз проходять українці, чи має вона також говорити про справедливість? Яким, на вашу думку, має бути справедливе завершення цієї війни?
Справедливе завершення цієї війни має відбутися не лише в Україні, а й у міжнародних судах. Наші фахівці від початку повномасштабного вторгнення збирають докази російських злочинів. Після завершення війни вони мають стати основою для міжнародного правосуддя.
Водночас питання справедливості стосується і самої України. Коли війна закінчиться, до своїх домівок повернуться мільйони наших захисників і захисниць. Вони мають загострене відчуття справедливості. Вони борються не лише за збереження держави, а й за те, щоб вона змінилася.
У країні має діяти закон. Не може бути так, що все вирішують гроші чи корупція. Це також питання справедливості. Якщо після війни нічого не зміниться, людям, які воювали й втрачали побратимів, буде важко це зрозуміти.
Коли ми говоримо про справедливий мир, то йдеться і про міжнародну відповідальність. Агресор, який напав на нашу державу, приніс смерть, страждання, зруйнував міста й забрав життя багатьох людей, має бути засуджений міжнародною спільнотою та понести покарання.
Також важливо, щоб Росія відшкодувала завдані Україні збитки. Адже вона зруйнувала не лише будинки й інфраструктуру, а й забрала найцінніше — людські життя.
Кардинале, дякую вам за цю розмову і за те, що знайшли час поспілкуватися із Суспільним.
Щиро дякую. Нехай Господь благословить Україну і нехай Господь береже Одесу.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
