Двадцятирічний житель Скадовська Дмитро Білоусов до початку повномасштабної війни навчався у Херсоні, за спеціальністю — технолог легкої промисловості. На четвертому курсі почав працювати за фахом на швейній фабриці. З початком повномасштабної війни Дмитро залишався у Херсоні, а згодом повернувся у рідний Скадовськ.
Спогадами про життя в окупації на Херсонщині хлопець поділився із кореспондентами Суспільного.
Дмитро розповів, ніч на 24-го лютого була безтурботною — разом із друзями розважався, слухав музику та й гадки не мав, що з ранку розпочнеться повномасштабне вторгнення.
"Я прокинувся о сьомій ранку і почав збиратися на роботу, як у звичайний день. Подивившись у вікно, побачив у далечині щось горить. Я не надав цьому ніякого значення, думав, люди палять сіно-траву та продовжив збиратися. Але потім почув вибух, й ще один. Я не розумів, що відбувається. Знову подивився у вікно і побачив у далечіні великий стовп диму, який піднявся у небо", — говорить хлопець.
За словами Дмитра, він не одразу повірив у те, що почалася війна. Вийшов на зупинку та чекав автобус, аби приїхати на роботу.
"Я, на жаль, це прийняв, як жарт і почав сміятися, мовляв, яка війна? Що ви з мене смієтеся? Одна дівчинка (знайома Дмитра — ред.) сказала, що приблизно о четвертій ранку чула вибух. Під'їжджаючи до вокзалу, я зрозумів, що щось не так, всі водії агресивні, кудись поспішають, сигналять", — сказав юнак.
З 24-го лютого по 10 березня 2022 року хлопець був в окупованому Херсоні. Дмитро пригадав, як у підвалі облаштовували укриття, як вночі "чергували" по дві-три години, та як боявся піти у магазин, адже там могли бути російські військові.
"Щоночі ми чули, ніби за 10-20 метрів (від нас – ред.) пролітав винищувач. Було дуже багато літаків, чули прильоти, вибухи, постріли зі зброї. Було страшно. Кожну ніч тряслися вікна, здавалося, що гуртожиток хитається на всі боки. Якось ми пішли в магазин. Я хвилювався, щоби не під'їхав якийсь КАМАЗ російських військових і не забрав нас. Усі вулиці порожні, немає нікого, здавалося, настав апокаліпсис. Ми почали шукати відчинені магазини, щоб купити найнеобхідніше, щоб можна було вижити", — розповів Дмитро.
Подальші ночі все було по колу – літаки, вибухи, сирени. Найстрашніше, що ми поступово почали до цього звикати. Одного разу, зробивши всі справи, ми пішли у пошуку відкритих магазинів, щоб купити їжу. Знайшли відкритий магазин «Фреш» на вулиці Іллюші Кулика. Там я побачив величезні черги, підійшовши до прилавка з хлібом (побачив – ред.), його там немов ніколи й не було. Відтоді я зрозумів, що настав момент, коли є гроші, але ти нічого не можеш купити, бо цього просто немає. Так тривало близько двох тижнів.
Дмитро розповів, що всі новини під час окупації Херсона дізнавався тільки через місцевий паблік у Telegram.
"Це єдине джерело, якому можна було вірити. Там був розклад комендантської години та всі новини, що відбувалися в Херсоні", — каже хлопець.
Під час окупації, розповідає Дмитро, намагався якомога рідше виходити на вулицю, аби не бачити, що робить російська армія.
"Був момент, коли ми стояли біля прилавка, де продають цигарки, і я побачив, як із-за кута на вулиці Іллюші Кулика повертає на вулицю Миру, на Дніпровський ринок, розбита "BMW". Не має лобового скла, намальовано балончиком літери "Z". Тоді я зрозумів, що вони крадуть чужі машини. Вони заїхали прямо на тротуар, де стояли люди. Вийшовши з машини, почали оглядатися, явно когось шукали. Через деякий час вони вели чоловіка до машини, а посадивши його в машину, швидко поїхали", — розказав юнак.
За словами Дмитра, росіяни чинили неабиякий тиск на тих, хто часто пересувався центром Херсона або виходив на протести.
"Одну дівчину забрали й відвезли у невідомому напрямку. Я все дізнавався через (місцевий — ред.) Telegram-канал. Я не збирався "перевзуватися" і читати російські ЗМІ. Я твердо стояв на своєму і (попри окупацію — ред.) був за Україну", — сказав хлопець.
Переїзд до Скадовська. "Було дуже страшно перебувати у себе вдома з росіянами"
Дмитро розповідає, що повернутися додому у Скадовськ зміг лише 11-го березня. Дорогою додому, неподалік Олешківського лісу на узбіччі бачив український бронетранспортер — підбитий та порожній.
Переїзд до Скадовська, каже, ретельно спланував — разом із другом «почистив» телефон, оскільки треба було проїхати російський блокпост.
"На блокпосту, на вулиці Перекопській був блокпост росіян. За один-два дні до цього ми почали чистити свої телефони. У Instagram-листування та Telegram-групи. Підписалися навіть на російські пабліки й зберегли декілька картинок про те, що "російські рятівники — молодці". Було дуже гидко це тримати у себе в телефоні, але інакше нам би не вдалося проїхати цей пост і поїхати до своїх рідних", — розповів Дмитро.
Хлопець говорить, що проїжджаючи повз російські блокпости охоплював мандраж, оскільки вони постійно перевіряли документи, допитувалися, куди їдуть та з якою метою.
"Виїжджаючи з блокпоста, я думав, що по нас відкриють вогонь. Вже на той час були новини, як російські війська розстрілюють цивільні автомобілі. Але все, Слава Богу, обійшлося", — сказав Дмитро.
У Скадовську, говорить, довелося виживати. За словами Дмитра, продукти були за незрівнянно великими цінами. Також у місті у травні-червні 2022 року відбувалися мітинги.
"Було дуже страшно перебувати у себе вдома з росіянами. У нас теж були мітинги. Також забирали нашого мера з дому, били його, змушували говорити на камеру, що б ми не переживали й ніби все буде добре. Ми нічого не могли зробити. Ми з другом та наші батьки в окупації мало кому довіряли, тому що росіяни підкупляли наших людей, а ті говорили їм, хто проти Росії. Потім росіяни приїжджали додому і забирали тих людей, тому всі ходили тихо і не привертали уваги (до себе — ред.)", — розповів Дмитро.
Робота у Скадовську під час окупації
Влітку Дмитро влаштувався на роботу у місцевий аквапарк. Був рятувальником. Розповів, на той момент заробітну плату отримував у гривнях.
"Працював я з дев’ятої ранку до 18:00 за 300 гривень на день. Ці гроші доводилося відкладати, оскільки тато сказав, що ми їхатимемо з України. Я багато працював. Настав час їхати, підрахувавши гроші, ми зрозуміли, що нам їх не вистачає і ми вирішили продавати все, що є вдома. Все, що можна було продати, ми продали", — пригадав юнак.
Дмитро розповів, що добре запам’ятав випадок, коли у липні окупанти приїхали на відпочинок в аквапарк. Каже, після їхньої появи ніхто з місцевих більше туди не приходив.
"Це були чеченці, їх було понад 20 людей, всі бородаті. Вони майже тиждень ходили до нас купатися. Щодня вони підіймалися на гірки й, спускаючись з них, кричали "Ахмат сила" та інше. Ці люди були великої статури, не якісь там російські "чмоні", — говорить Дмитро.
Хлопцю вдалося поговорити з одним із чеченців. Зрозумів, що сюди воювати прийшли спортсмени.
"Один з них майстер спорту з бойових мистецтв у Росії, інший — викладає уроки з боїв без правил. Я трохи їх боявся, хоча вони не погрожували, але було страшно перебувати поруч із ними", — говорить хлопець.
На той момент виїхати зі Скадовська можна було лише через Крим. Дмитро знав, що росіяни обстрілюють авто мирних жителів, тому, каже, не хотів ризикувати.
"Перша спроба була проїхати через Крим. Маму не пропустили на контрольному пункті, тому що у неї був старий зразок паспорта України й там не було якоїсь печатки, а у сестри було пом'яте свідоцтво про народження. Це не сподобалося російським військовим. Вони сказали, щоб ми відправлялися назад і робили нормальний паспорт – російський. Я не міг залишити маму і поїхав з ними назад, а приїхавши додому, ми вирішили, що мама з сестрою поїде через Запоріжжя, а я поїду через Крим", — розповів Дмитро.
За словами хлопця, виїхати його матері та сестрі вдалося через тиждень. Цей час Дмитро жив сам у порожньому будинку без зручностей. Юнак каже, що тоді знайшов людей, які займалися перевезенням з тимчасово окупованих територій.
"Мені тоді дуже пощастило, тому що я чув від багатьох людей, які розповідали, що у ФСБ вони сиділи та розмовляли п’ять, шість, сім, вісім годин і вони не пропускали їх. Били людей, намагаючись щось у них дізнатися", — розказав Дмитро.
"Я хочу, щоб ми стали ближче до Європи"
Дорога до Польщі була нелегкою, говорить Дмитро.
"Я був один. Я не знав, що відбувається, не знав до кого звертатися, що робити. Залишалось тільки чекати. Було страшно. Шість діб ми їхали, дуже довго стояли на кордоні "Росія-Латвія". Коли ми пройшли пропускний пункт Росії й стояли на пропускному пункті Латвії, нас попросили пред'явити документи. У той час я виїжджав зі своєю кішкою, у якої не було щеплення. Латвійські прикордонники зробили моїй кішці щеплення та паспорт безкоштовно, за що я їм дуже вдячний. Десь другого серпня я потрапив до Польщі".
Станом на 16 липня Дмитро живе у Кракові. Розповів, перші місяці боявся гучних звуків та літаків.
"Було якось ніяково. За два-три місяці почав звикати до всього. Працюю я у складі магазину готової продукції. Робота фізично складна. Від восьми до 12 робочих годин", — говорить юнак.
У майбутньому Дмитро планує подорожувати по світу, проте має найбільшу мрію — повернутися у Скадовськ: "У гостях добре, але вдома – найкраще".
Дмитро розказав, що після перемоги хотів би, аби Україна стала ближче до Європи.
"Мені подобається їхня чистота на вулицях, є багато парків, велодоріжки, яких мені не вистачало у тому ж самому Херсоні. Життєвий урок, який я виніс, сидячи у підвалі у Херсоні — треба про всіх дбати та допомагати, бути якомога ближче до рідних. А також стримувати себе у тих ситуаціях, в яких люди втрачають контроль, щоб самому не втратити контроль", — сказав хлопець.
Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube, Facebook та Instagram.
