У селі Лук’янівка, що на Миколаївщині, у родині Петриків живуть дев'ять дресованих овець. Тварини мають людські імена, щодня самі гуляють на пасовищі, а коли їх кличуть господарі — повертаються додому.
Про те, який характер у овець та як їх утримує власниця Вікторія розповіла кореспондентам Суспільного.
Родина Петриків переїхала з Миколаєва до Лук'янівки у 2022 році. Про сільське господарство, каже Вікторія, мало що знала, втім вирішили завести свійських тварин: корів, курей, гусей, голубів, а ще зайнялися бджолярством.
Два роки тому родина придбала овець. Малечу Вікторія вигодовувала з пляшечки й дала людські імена.
"Чому назвала по іменах? Мені було складно: того нагодувала, того не нагодувала. І ось довелося мені їх назвати на ім'я. Оце Буця — взагалі Чебурашка, він у мене б'ється, навчила його битися. Є Машенька, Ксюша, Наташа, Максимка, то Мишка у мене, то Пашка, Віка та Катюша. Тож я їх так і назвала", — розповідає жінка.
"Щодня я одягаю Буцю, він ходить скрізь, звичайно, на прив'язі, а решта — поряд з ним гуляють. Вони у мене правда замурзані".
Вівці мають власний розпорядок дня. Щодня з 09:00 до 16:00 вони гуляють на пасовищі. Тварини слухняні і завжди приходять, коли власниця кличе їх.
"Я періодично дивлюся, звичайно, за ними, щоб вони тут були. А потім увечері прийшла, їх забрала та й усе. Цілий день вони їдять траву, а в ясла ми обов'язково кладемо їм сіно. Буває дерть посипаємо", — розповідає Вікторія.
"Вони слухаються чудово, їх не треба шукати. Покликала і все — вони біжать. Якщо навіть, наприклад, Буця у мене тут, а вони там — я Машу кличу, бо вона найголовніша, то Маша приводить мені всіх інших".
За словами Вікторії, найскладніше у догляді за вівцями — це робити запаси їжі.
"Складно тільки хіба що накосити їм, бо вони пристойно у мене їдять. Ось це влітку ми обов'язково заготовляємо, щоб їм було що їсти взимку. Наприклад, на корову треба 100 тюків сіна чи соломи. Треба хоча б 500 тюків", — розповідає жінка.
"Звичайно, з худобою дуже складно, бо я сама з міста, ніколи не думала: пішла молоко купила, та й годі. А тепер я розумію, як воно все дістається. Це дуже складна праця".
Овець родина Петриків вирощує не для сільськогосподарських потреб. Вікторія каже, ставиться до малечі з материнською турботою — у кожного з них є характер та стиль поведінки.
"У мене діток немає, і я їх сприймаю як своїх діток маленьких. Ручні, тому що за ними такий був догляд: щоразу треба було кожні 3 години вставати, як маленьку дитину, годувати", — розповідає жінка.
"Кажуть, що баран — тупий. Нічого подібного: вони досить розумні. Вони все чудово розуміють. Так вони мені далися в руки й вони мене слухаються".
Вівця Маша — найголовніша в отарі, каже власниця. Тварина ніжна і любить, коли Вікторія співає їй.
"Машенька, вона у мене спокійна, її можна погладити. Любить, коли я співаю їй пісні — коли вона була маленькою, обов'язково їй співала пісні. Буця у мене, б'ється, буває іноді він агресивний. Вони з Пашкою б'ються, з Максимкою — ні. Пашка трохи агресивний, а всі інші — спокійні, особливо там Мишка — вона геть спокійна", — розповідає Вікторія.
"Коли виводимо овець, Максимка йде з чоловіком по телички, він без чоловіка — нікуди. Ми виводимо теличок — Максимка з нами йде за ними. Поки ми всіх не виведемо, він постійно з нами. Коли вже вивели, він вже йде до своїх друзів".
Постригти овець подружжя Петриків планує влітку.
"Просто деякі тримають, як скотину. А я тримаю, до прикладу, для себе, для радості. Приходиш до них і вони посміхаються, їх можна погладити, вони слухаються тебе", — каже жінка.
Щодня Вікторія поруч із ними, каже, вівці знають, що вона їхня господиня. Хоча жінка і хотіла б повернутися до міста, вона вже не уявляє свого життя без них.
Слідкуйте за головними новинами Миколаєва та області у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, TikTok, Facebook та Instagram.
