У Стрию, що на Львівщині, відбулася чергова акція-нагадування про зниклих безвісти та полонених військовослужбовців. У ній взяли участь близько трьох сотень людей. Це вже третя така акція за пів року.
Про це повідомила кореспондентка Суспільного з місця події.
На площі Незалежності у Стрию, біля пам'ятника Трьом будителям, організатори розставили військові рюкзаки.
"Коли людина попадає в полон, речі лишаються спаковані. Ну, от я розкажу як про себе: я все спакував, бо я знав, куди я іду, залишив своїм побратимам речі. Коли тебе визнають зниклим, ті речі передають родинам. І от рюкзаки — про нагадування", — розповів керівник "Будинку воїна" у Стрию Роман Лутчин.
Олександр спеціально приїхав до Стрия на акцію. Він родом із Бердянська. Служив у 501 окремому батальйоні морської піхоти при підпорядкуванні 36-ї бригади ОБМП. 19 квітня 2025 року його звільнили із російського полону. Розповідає, що потрапив у туди у Маріуполі.
"Нас взяли в оточення. 256 людей. 143 побратими мої, на жаль, і досі в Росії в полоні. 158 вже повернулися додому. Чотирьох закатували", — розповідає чоловік.
Додає, що разом із громадським рухом звільнених їздить на всі такі акції.
Леся приїхала у Стрий із Раневичів, що на Дрогобиччині. Вона теж постійно відвідує такі акції.
"Я чекаю синочка свого. Він зник 27 липня 2023 року. Як розказував командир і побратими, що пішли на завдання, всі повернулися, а він один не повернувся. Чекаю, вірю, що живий. Точно знаю, що він приїде", — говорить жінка.
А Христина Попадюк каже, що 15 лютого виповнився рівно рік, як зник безвісти її брат Ростислав.
"За дивним збігом обставин у сьогоднішній день в нас в Стрию відбувається акція. Він пропав 15 лютого, якраз о 14:00. З його позицією було обірвано зв'язок. Наша сім'я не знає, як сьогоднішній день проводити і що робити в цю річницю. Тому ми сьогодні прийшли на акцію, щоб кричати його голосом і щоб він був почутий, щоб хлопці повернулися додому живими або з гідністю. Ми його чекаємо", — каже Христина.
Вагіз — татарин. Йому 63 роки, він родом із Бердянська. Зараз живе у Стрию і вже чотири роки чекає із полону сина Рената.
"Мій син захищав Маріуполь. Зараз він знаходиться в 10-й колонії в Мордовії. Я за нього виходжу на акції, щоб його звільнили. Я працюю водієм навантажувача, мені всього вистачає, у мене все є. Мені потрібно тільки, щоб мій син повернувся з полону", — ділиться чоловік.
На акції люди молилися, розповідали свої історії та ділилися наболілим. Згодом розгорнули "Прапор надії" та пішли ходою вулицями міста. Після цього учасники повернулися на площу Незалежності і до спеціального стенду прикріпили сердечка із іменами чи позивними рідних.
"Цей стенд називається "Серця, які чекають". Кожна родина, в якої є безвісти зниклий чи військовополонений, пише імена, прізвища чи позивні — хто як хоче, кому як подобається, вказують ім'я на сердечку та прикріплюють його на стенд. Його ми будемо зберігати в "Будинку воїна", і кожен рідний, який буде повертатися з полону, буде знімати своє сердечко сам", — розповіла керівниця організації "Голос надії" та організаторка акції Юлія Яцик.
Учора, 14 лютого, акція-нагадування відбулася у Львові.
