23 жовтня під час обміну полоненими до України повернувся військовослужбовець Ренат Хайруллін, який перебував у російському полоні з 2022 року. Його батько Вагіз Хайруллін п'ять років чекав на повернення сина. За словами чоловіка, до останнього моменту він не знав, чи обміняють сина.
Про це Вагіз Хайруллін розповів Суспільному.
Вагіз Хайруллін каже, що до останнього не знав, чи звільнять сина цього разу, і вже готувався чекати наступного обміну. Однак згодом йому зателефонували з Координаційного штабу.
«У "Дії" інформації не було, із Координаційного штабу ніхто не телефонував. На вулиці йшов дощ, я сидів і думав: ну, мабуть, уже ні, цього разу дива не сталося. Думав, треба готуватися на наступний обмін. І раптом дзвінок. Говорять із Координаційного штабу: "Вашого сина звільнили!" У мене одразу такий мандраж у тілі, починаю їм у слухавку кричати: "Говоріть, говоріть! Я стільки років цього чекав, говоріть!" А вони мені: "Вашого сина звільнили, бережіть себе"», — пригадує Вагіз Хайруллін.
Зв'язок із сином вдалося встановити одразу, як тільки автобуси зі звільненими військовими перетнули кордон. Координаційний штаб організував короткий двохвилинний відеодзвінок між Чернігівською обласною лікарнею та місцем перетину.
«Він дивиться на мене на екрані й не вірить: "Тато, ти де?" А я йому відповідаю: "Де, де? Синок, я тебе зустрічаю! Я вже тут, скоро ночувати буду в Чернігові!»», — розповідає чоловік.
Вагіз Хайруллін каже, ця поїздка стала вже шостою. Кожного разу, коли з'являлася надія на обмін, чоловік шукав квитки на потяги, організовував маршрути та вирушав у дорогу.
Зустріч із сином була короткою, адже на звільнених захисників чекали первинний медичний огляд та спілкування із фахівцями.
«Ми змогли проговорити кілька хвилин, обнялися. Я говорив йому: "Я дуже тебе люблю, синок", і він мені так само відповів. Потім представниця Координаційного штабу провела мене всередину приміщення, де вони проходили обстеження, і там мені дали ще близько 5 хвилин розмовляти із сином», — пригадує чоловік.
Працює Вагіз водієм-навантажувачем на підприємстві «Укрпол». За його словами, на роботі до цієї ситуації ставилися з величезним розумінням.
«На роботі казали, що людей не вистачає, немає ким замінити, але керівник розумів: це мій син, я мушу їхати. Нам навіть двічі виділяли машину. Звісно, скомпонувати все за один день і виїхати — це дуже важко, але я їхав знову і знову», — розповідає батько.
Цього разу Вагіз їхав не один. Він допомагав двом жінкам зі Стрия, чиї рідні зникли безвісти. Чоловік, який вже добре вивчив усі процедури, показував їм дорогу, пояснював, куди звертатися, з ким говорити та де шукати інформацію чи фотографії.
Вагіз пригадує, що, повернувшись до Стрия після обміну, відчув спокій.
«Я приїхав додому, поїв, вийшов на вулицю... Мені 63 роки, і в мене вперше в житті таке відчуття: душа має спокій. Мені зараз нічого більше не потрібно, просто ходжу по магазинах, купляю щось дрібне, і всередині нарешті тишина», — ділиться батько.
Попри те, що син повернувся з полону, Вагіз Хайруллін каже, що не припинить ходити на акції і допомагатиме тим, хто досі чекає рідних із полону.
«Я дав обіцянку іншим батькам і дружинам. Я їх не кину і буду з ними до кінця, поки останній рідний не повернеться з полону. Я буду ходити на акції, піднімати їхні прапори та фотографії, допомагати всім, чим можу», — каже чоловік.
Також радить іншим не опускати рук і шукати інформацію.
«Своєю порадою скажу одне: не сидіть склавши руки. Треба ходити, говорити, шукати побратимів. Коли я тільки починав, я нічого не знав, приїхав до Львова із саморобним плакатом. До мене підходили хлопці, побратими сина, ділилися інформацією, і так потихеньку з'являлися зачіпки та надія. Головне — вірити й діяти. Там, де сидів мій Ренат, залишилося ще багато хлопців. Вони дуже чекають на повернення додому, і ми повинні за них боротися», — додає Вагіз Хайруллін.
