Понад рік на Кіровоградщині працює рада з питань внутрішньо переміщених осіб при Кіровоградській обласній військовій адміністрації. Очолює її Тетяна Новикова — переселенка з Луганщини. Там вона була головою Щастинської районної державної адміністрації і залишається на цій посаді досі, керуючи районом дистанційно — з Кропивницького. Вона розповіла в етері Українського радіо Кропивницького свою історію — як опинилася на Кіровоградщині, які нині основні проблеми переселенців і як їм допомагає громадська рада.
Раду з питань внутрішньо переміщених осіб створили в Кіровоградській області 31 серпня 2023 року. До її складу входять 12 чоловіків і 10 жінок. Це переселенці, представники влади й громадськості. За інформацією Тетяни Новикової, на Кіровоградщині майже 82 тисячі переселенців.
У якому році ви приїхали на Кіровоградщину і чому саме обрали цей регіон? (тут і далі пряма мова — ред.)
Я переселенка з 2022 року. Початок активних бойових дій розпочався саме з нашої території. Уже 24 лютого була окупована половина нашого Щастинського району — Нижньотеплівська, Широківська, Станично-Луганська громади, і 24 лютого вже точилися вуличні бої в місті Щастя. 25 лютого російська армія повністю окупувала Щастинський район. Я виїхала і 26 лютого ввечері була в Кропивницькому. Обрала Кропивницький, бо тут живе дочка.
Що хочу сказати про Кіровоградщину… Вона дуже гостинно і по-родинному нас зустріла. 28 лютого в понеділок я прийшла до голови районної державної адміністрації Віталія Пастушенка і попросила приміщення для того, щоб розміститися й почати роботу. Чому до нього? Тому що він мій колега (так само голова районної адміністрації), і я до нього звернулась по допомогу.
А взагалі я знала тут дуже добре голову Олександрійської районної адміністрації, Ольгу Коріненко. І 24 лютого я одразу їй подзвонила і запитала: "Пані Олю, приймеш мої документи?". Вона сказала: "Звичайно, прийму". Я посадила водія й спеціалістку в легковик, поклали документи, скільки влізло, і вони їх сюди вивезли ще 24 лютого. Я ж приїхала трошки пізніше. Нас одразу прийняли, показали кабінет. Не було ніяких: "А чого до нас? А чого ви приїхали?". І на Кіровоградщині таке ставлення до нас як до переселенців і як до релокованих органів влади було весь час.
Ми спочатку не знали, чим нам займатися, що робити. Ми втратили свою територію. Усі люди роз'їхалися по всій Україні. Як їх об'єднати? Потім Луганська обласна державна адміністрація розробила стратегію створення гуманітарних хабів на всій території України, і в серпні 2022 року ми створили ці гуманітарні хаби. Конкретно Щастинська районна адміністрація створила три таких гуманітарних хаби — у Сумах, Одесі і Кропивницькому.
Ми об'єднали навколо цих хабів своїх луганчан. Люди стали розуміти, що є осередок десь в області, куди можна звернутися, як до себе додому. Тоді мені вже довелось звертатися і до обласної адміністрації по допомогу, бо приходили немаленькі гуманітарні вантажі — 20 тонн, 40 тонн. Долучалися наші переселенці. Це було настільки чутливо, настільки приємно, що нас не відштовхують, що нас приймають, що ми потрібні тут. Ми відчували себе тут потрібними, що якось опікуємося нашими переселенцями й полегшуємо, мабуть, органам влади це опікування.
У вас не було проблеми із проживанням у Кропивницькому? Ви приїхали до своєї доньки?
Ми не жили разом і одразу орендували житло, але була допомога в тому, що нам його знайшли, тобто мені особисто не довелося бігати по ріелторах. Я їхала на конкретну адресу. Але взагалі житло — це проблема. Усі мої працівники, всі колеги (ті, хто не живуть у місцях тимчасового проживання) знімають житло в людей, які виїхали за кордон. І коли закінчиться підтримка за кордоном, я думаю, що наші громадяни будуть повертатися сюди, і нам доведеться кудись знову переміщатися. І постане велика проблема, де жити і як проплачувати за житло.
Для того, щоб здійснювати проплати, треба отримувати допомогу на проживання і працювати.
На мою особисту думку, допомога на проживання повинна все ж таки надаватися так, як вона зараз і надається залежно від доходів громадян. Тому що я, наприклад, отримую заробітну плату й можу собі знімати житло без державної допомоги. А комусь не вистачає коштів, бо має мінімальну зарплатню. А ми знаємо, що середня ціна зняття квартири — це 10 тисяч по Кропивницькому. А жити все життя в тимчасовому місці проживання — дуже складно.
А що зараз відбувається саме із підтримкою на проживання? Вона залишається для окремих категорій людей?
Для тих категорій людей, які її отримували, вона автоматично продовжується на шість місяців (із вересня 2024 року до лютого 2025 року — ред.). І всі знаємо, що людина повинна одержувати не більше 9444 гривні доходу, щоб отримати цю допомогу. Якщо раптом таке станеться, що ви маєте право, але чомусь не отримали, то я раджу всім звернутися одразу або до ЦНАПів, або напряму до органів соціального захисту і з'ясувати причини. Напишете заяву, і вам знову призначать цю допомогу.
Ви тримаєте зв'язок і з луганчанами, і з іншими переселенцями на Кіровоградщині?
Так. До прикладу, на засіданні нашої ради ми розглянули питання щодо підтримки багатодітної родини (у ній є і власні, і прийомні діти) у питанні ремонту в будинку, який вони орендують. Ми будемо звертатися до гуманітарних організацій, які допомагають таким родинам, щоб зробили їм ремонт. Також їм потрібні ліжка, постільна білизна, пральна машинка і ще багато-багато чого. Таку родину треба підтримати, і от саме зараз ми адвокатуємо це питання.
При кожній громаді створена така сама рада з питань внутрішньо переміщених осіб. От уявляєте, скільки їх в Кіровоградській області? Обласна, чотири районних, 49 при громадах. Людина звертається напряму до своєї ради на місці. А вже якщо не вирішили питання, можна йти до районної й далі до обласної.
Взагалі створювався цей дорадчий орган як місточок від переселенців до органів влади, бо не кожний може піти до цих органів влади. Хтось соромиться, хтось не впевнений в собі. А до таких самих внутрішньо переміщених осіб звернутися легше. Звичайно, досконало цей механізм ще не запрацював. Нам лише рік. Дехто і не знає взагалі, що такі ради створені. Органи влади мають нагадувати про них переселенцям й про те, де вони розташовані.
Наприклад, я можу прийняти будь-кого з переселенців у будівлі Кропивницької районної державної адміністрації. Це вулиця Дарвіна, 25, кабінет 80 (мікрорайон Балашівка — ред.). Взагалі у цій будівлі розташований Луганський хаб (центр допомоги переселенцям з Луганщини), але якщо треба надати консультацію або здійснити прийом, то можу це зробити за тією адресою.
Телефон Луганського хабу — 099 530 75 96
З якими проблемами стикаються переселенці в області?
Дві основні — це житло і робота. Також трішки перелякав людей наказ Міносвіти № 850 щодо заборони навчання в онлайн-режимі. Але його не ухвалили. Натомість є інший наказ, де офлайн навчання запровадять з 1 вересня 2025 року, тобто цей рік ще надали батькам для визначення, де ж буде навчатися дитина.
З одного боку, це дуже добре, і діти справді повинні навчатися офлайн, але є питання, чи ми можемо забезпечити оці безпекові заходи під час воєнного стану? Часто школи, які наразі працюють стаціонарно, так само проводять навчання онлайн, якщо є загроза безпеці дітей. Також треба сказати, що багато дітей навчаються онлайн у своїх школах, якщо вони релоковані.
Я візьму конкретно свій Щастинський район Луганської області. У мене релоковано всього два навчальних заклади, і їх достатньо для забезпечення навчання дітей по нашому району. 30% дітей там — це ті, які переїхали і проживають наразі на підконтрольній території України, і ще 70% — це ті, хто перебувають на тимчасово окупованих територіях і за кордоном. Ми цих дітей кинемо?
Вони зранку ходять в школу там, на ТОТі (тимчасово окупованій території), бо якщо цього не робитимуть, то одразу батьків притягнуть до відповідальності. Тут вони навчаються увечері, в обід, коли є час. Вчителі релокованих шкіл пристосовуються до графіків дітей. За оці два навчальних роки в нас діточки з тимчасово окупованих територій брали участь і перемагали у всеукраїнських конкурсах. І ви ж розумієте, що ми ніде не висвітлювали їхнього прізвища.
Тобто оцим двом категоріям, яка на ТОТі і яка за кордоном, потрібна освіта наших українських шкіл. Цих дітей у наших двох школах 200. І якщо вони просто припинять навчатися в українських школах (зокрема, діти зі старших класів), це буде страшно. Тому я думаю, що ця вимога про заборону онлайн-формату передчасна.
Що ви озвучили керівництву держави, зокрема, на розширеному засіданні ради ВПО?
Надали пропозицію й озвучили як проблему відсутність гуманітарної допомоги для переселенців у селі. Бо всі гуманітарні організації на сьогодні налаштовані на гуманітарну допомогу в тих місцях, де найбільша кількість внутрішньо переміщених осіб.
Якщо ми беремо Кіровоградську область, то у нас найбільше переселенців перебувають в Кропивницькому — майже 22 тисячі, Олександрії — майже 10 тисяч, Світловодську — більше 6000 і в Знам'янці — 3300 людей. Сюди і найбільше надається гуманітарна допомога. Плюс всі міжнародні організації направлені на надання гуманітарної допомоги туди, де ведуться активно бойові дії — в Сумську, Харківську, Запорізьку області.
Але ж чого люди приїхали й живуть в сільській місцевості? Бо там дуже дешеве, а може інколи і безкоштовне житло. Часто це це пенсіонери й мами пільгових категорій з дітьми. І допомоги якраз їм немає. Тому треба доносити її у всі віддалені селища й села.
Щодо працевлаштування, то роботи проводиться багато. Обласний центр зайнятості розробив карту можливостей для переселенців. Але знову ж таки, це є не в кожному населеному пункті. У віддалених селах можлива лише самозайнятість.
Ми надали пропозиції до загального чату координаційного штабу, де долучені керівники всіх рад ВПО по Україні (раніше там були тільки обласні, а зараз є абсолютно всі), щоб на засіданнях кортштабу розглядались найкращі практики робот рад ВПО. Як вони співпрацюють з громадськими організаціями та органами влади з різних проблем ВПО —і житла, і працевлаштування, і влаштування до закладів освіти та лікарень, якщо це потрібно. Тобто щоб ділилися досвідом щодо вирішення потреб і проблем ВПО.
