29 серпня виповнюється 178 років від народження Івана Карпенка-Карого — українського драматурга, актора, одного із засновників "театру корифеїв". Більшість свого життя він провів на Кіровоградщині (тоді Херсонській губернії), у різних містах, містечках і селах. Які це саме історичні місця і що там можуть подивитися туристи?
Село Арсенівка (у Мар’янівській сільській громаді Новоукраїнського району), міста Мала Виска, Бобринець, Кропивницький і "Хутір Надія" неподалік Кропивницького — усі ці місця на Кіровоградщині пов'язані з Іваном Карпенком-Карим. Як саме, розповів директор Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Борис Шевченко.
Карпенко-Карий і Арсенівка
У селі Арсенівка Іван Тобілевич (це справжнє ім’я Івана Карпенка-Карого) народився 17 вересня за старим стилем (і відповідно 29 вересня за новим стилем) 1845 року. Іванів батько тоді був управителем поміщицького маєтку. В Арсенівці Іван прожив свої перші десять років. Хата його родини не збереглася, але вирахували місце, де вона могла стояти. Там нині монумент з табличкою.
Натомість панський маєток уцілів. Там у радянські часи була школа. Це все зараз входить до складу музейно-природного заповідника "Тобілевичі" — філії обласного краєзнавчого музею.
"Там є поміщицький маєток, поміщицький льох, річка Велика Вись, сквери, сама територія, яка є пам’яткою садово-паркового мистецтва. Можна побачити білі кварцити, з якими пов’язана легенда про кохання "Білий камінь". Тобто це об’єкт театрально-природничого характеру. Іван Тобілевич тут жив 10 років. Відвідавши ту місцину, ми розуміємо, як формувалися перші світоглядні речі цієї людини".
Карпенко-Карий і Мала Виска та Бобринець
Наступні роки життя Івана Тобілевича пов’язані з Малою Вискою й Бобринцем. До 1859 року він навчався у Бобринецькому повітовому училищі. Потім працював писарчуком станового пристава в Малій Висці.
У 1860 роках Іван Тобілевич повернувся у Бобринець і там працював спочатку в Бобринецькій ратуші, а згодом — у повітовому суді.
"У Малій Висці, на жаль, нічого не збереглося. Там був будинок, у якому працював писарчуком Іван Тобілевич. Зате є інші об’єкти, які можна подивитися. З Малої Виски ми переїжджаємо в Бобринець, де Іван Тобілевич познайомився з Марком Кропивницьким. У Бобринці збереглися багато будівель. Там уже можна прогулятися й подивитися. Працівники місцевого краєзнавчого музею розкажуть, де жили Кропивницький і Тобілевич, що вони там робили і які мали взаємини".
Карпенко-Карий і Єлисаветград (Кропивницький)
У 1865 році Іван Тобілевич переїхав до Єлисаветграда. Тут працював столоначальником повітового поліційного управління до 1883 року. У якому будинку він жив перші сім років, достеменно невідомо. Є дані, що родина Тобілевичів винаймала житло у місцевого священника Загорського, і ймовірно, цей будинок розташовувався недалеко від початку теперішньої вулиці Соборної. У 1872 році родина Тобілевичів придбала у вдови священника Якова Курлова будинок на вулиці Знаменській. Нині це будівля міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого. Саме на його сайті можна докладно почитати про єлисаветградський період життя Карпенка-Карого.
Онук Івана Тобілевича Андрій Тобілевич розповів, що садиба займала майже гектар. Там були будинок площею 130 квадратних метрів (з кухнею і ванною), флігель на дві кімнати з кухнею та великий садок. У садку стояла альтанка з жовтої акації. Межі садиби Тобілевичів за радянські часи зменшилися в кілька разів, і точне місце альтанки визначити неможливо.
У цьому будинку Іван Карпенко-Карий жив до 1883 року. Тоді його звільнили з поліційного управління за політичну неблагонадійність і в 1884 році заслали в Росію в Новочеркаськ.
"Хутір Надія"
У 1887 році Іван Тобілевич повернувся з заслання й оселився на хуторі. Ці землі були спадщиною його першої дружини Надії Тарковської. Надія померла в 1881 році. За два роки Іван Тобілевич узяв шлюб з Софією Дітковською — хористкою трупи Старицького.
"У кімнатах на хуторі є меморіальна експозиція. Вона потребує зараз оновлення, але все одно можна побачити особисті меблі та інші речі Тобілевича. Потім виходимо з будинку й дивимося на меморіальні дуби, які садили й самі Тобілевичі, і відомі діячі в галузі культури. Також там є жіноча й чоловіча купальні, рукотворне озеро. Можна погуляти по самому заповіднику, а потім перейти на кладовище, де похований і сам Тобілевич, і його родина. Могили збереглися. На могилі Тобілевича навіть є кована огорожа 1907 року".
На хуторі Надія Іван Тобілевич написав 11 п’єс із 18. Це "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий", "Гандзя", "Батькова казка", "Гріх і покаяння", "Паливода XVIII століття".
Нині заповідник-музей Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) "Хутір Надія" – філія обласного краєзнавчого музею. Це пам’ятка історії й садово-паркового мистецтва національного значення.
За словами Бориса Шевченка, усі ці об’єкти хочуть об’єднати в один комплексний маршрут. Його зараз розробляють і продумують.
"Але перш ніж запустити маршрут, треба його наситити. Звичайно, в Арсенівку періодично їздять туристи. Хутір Надія — це взагалі традиційне туристичне місце. Але ми хочемо цілісний маршрут. І зараз ми обдумуємо, як це все зробити. На кожному етапі ми повинні людям щось запропонувати, щоб це все разом працювало. Ми всі говоримо про те, чим наша область може вирізнятися в Україні. На моє переконання, саме театральна історія — це той бренд, який може відзначати нас на фоні інших територій України й навіть працювати на міжнародний імідж нашого краю. Але це комплексна системна робота. Ми готуємо інформаційні матеріали, презентуємо маршрут, возимо туди людей, пишемо в ЗМІ, працюємо з туристичними агенціями, і це все дасть результат".
