Доставити на позиції боєкомплект, безпілотники та харчі розбитими й замінованими дорогами під постійним наглядом російських дронів та під авіаобстрілами — щоденне завдання бойового водія спецпідрозділу безпілотних систем «Фенікс» прикордонної служби Дениса на позивний «Ящер». Захисник родом із Кіровоградщини пройшов шлях від цивільного життя до виїздів на броньованій техніці на фронт. Про специфіку своєї служби, перевірку неба перед виїздом, ритуали на удачу та гумор військових, які допомагають вижити під обстрілами, він розповів Суспільному.
Як потрапив у підрозділ (тут і далі — пряма мова)
Потрапив я туди через рекрутинг, шукав собі гідний підрозділ. У «Резерві» знайшов, так би мовити, вакансію, подав заявку, і зі мною зв'язався рекрутер. Долучився я 16 лютого, а вже наказ на мене був 20 лютого. Мене прийняли до лав Державної прикордонної служби і відправлений на базову загальну військову підготовку в Оршанець.
Справа в тому, що в мене ще батько і дядько воювали. Батько й дядько просто-напросто не пускали мене до себе, казали: «Сиди вдома з дітьми, ми за тебе поки тут». У мене від першої дружини є старший і від нинішньої — двійня. Після того, як батько отримав важке поранення, він списався, а дядько ще досі служить. Тому вирішив, що треба вже йти.
Чому саме водій
Я подавався на вакансію логіста. Я розумів, що то не буде логіст, який сидить десь і керує всіма, але «Фенікс» обрав самостійно.
«Фенікс» — це спецпідрозділ Держаної прикордонної служби України, який входить до складу Сил безпілотних систем. Тому всі, хто туди потрапляють, — або оператори, або сапери, усе пов'язано з дронами. Але коли з підрозділу робили заявку, я вже знав, що мене чекають саме на посаду водія і що я поїду на Запоріжжя.
Про новий досвід
Не те щоб я не був до чогось готовий в роботі водія у війську. Скоріше — не стикався з військовими та дизельними машинами, тому що їздив на бензинових і легкових. А тут — пікапи, здорові буси, броньовані машини. Відповідно, треба було пристосовуватись.
Про вплив нових обставин
Спочатку незрозуміло: де, хто, що, куди, де щось може пролетіти. З цього приводу начальник нашого підрозділу саме водіїв завжди заспокоював: «Та то свої. То все нормально». До цього з часом пристосовуєшся. Коли перечув і перебачив усе, що літає в небі, то вже по звуках визначаєш, де наше летить, а де ні.
Найголовніше — це звуки, коли воно пікірує, особливо якщо це «шахед».
Спочатку є страх, але добре, коли хлопці кажуть: «Пофіг, усе нормально, то свої».
Про відчуття впевненості та спокою
З часом починаєш не так сильно реагувати на ці дзижчання. Якщо їдеш у справах, то взагалі не звертаєш уваги: рев двигуна, музика, шурхіт вітру, коліс, дороги — летиш собі, і все. Весело повинно бути, не мрачно. Поряд із нами багато суміжних підрозділів, які займаються збиттям оцих усіх падлюк. Ми часто спостерігаємо, як вони ганяються за «ланцетами», «шахедами» (ріновиди дронів — ред.), це все збивають.
Що найбільш дратує — це КАБи (керовані авіабомби — ред.), тому що російські військові дуже криворукі: кидають в одне місце, але промахуються метрів на 500 чи на кілометр, і воно летить зовсім не туди. А тривога — то як музичний супровід, вона постійно є.
Як обирають техніку, з якою виїжджають на позиції
Ситуація обирає, чим їхати. Усе залежить від завдання і того, куди треба їхати. Є більш небезпечні місця, куди треба їхати тільки на броні, так би мовити, на «їжаку» — це броньована машина з мангаломБойова машина, на яку поверх башти та корпусу наварено металеві решітки або каркаси для захисту від дронів-камікадзе та скидів із безпілотників., схожа на величезного їжака.
А де більш-менш безпечно, де треба проскочити швидко, обираємо машину більш практична та маневрена: залетів-вилетів, і все.
Про ритуали перед виїздами на завдання
У деяких хлопців, коли парами їздять, є свої ритуали: кажуть «не сьогодні» і ручки стискають. У мене таких ритуалів нема. Частіше за все я їжджу в кепці, і завжди перед виїздом на бойовий перевертаю її назад. І завжди їду і думаю про те, що я в шапці-невидимці, ніхто не побачить. А головне — увага на дорогу.
Частіше їздимо по двоє: є другий номер, він як штурман, який «цинкує» небо та боки, щоб не було «ждунів»Ударні FPV-безпілотники або інші типи дронів, які працюють у режимі засідки. Вони ховаються в кущах, на дахах чи узбіччях доріг та можуть залишатися в режимі низького енергоспоживання понад добу або навіть до кількох тижнів. чи атак. На «їжаку» є мангал — захист від FPV-дронівБезпілотний літальний апарат, яким керують за допомогою відеоокулярів, шолома або монітора, що в реальному часі транслюють зображення з бортової камери дрона., плюс засоби радіоелектронної боротьби, які пригнічують дрони. Але взагалі наш начальник підрозділу не випустить нас на виїзд, доки не обстежить усе небо і не перевірить обстановку.
Від чого залежить «життя» машини
«Життя» машини залежить від водія. Кожен рейс — це як нова дорога, хоч їдеш по ній як по старій, причому розбитій. Там є асфальт, але він весь у вирвах від КАБів та FPV, купа спаленої техніки обабіч, і це треба обминати. Не дай Бог пробити колесо і міняти його посеред такого гармидера — ймовірність велика, що помітять.
Технічний стан залежить від водія, а цілісність автомобіля — від ситуації. Буває, у FPV закінчується заряд батареї, і він влучає у будь-яку припарковану чи заховану машину. Так само вони (російські військові — ред.) луплять і по цивільних із білими стрічками чи на велосипедах — їм байдуже, аби кудись влупити.
Скільки виїздів здійснюють за день
Кількість виїздів залежить від обставин. Якщо треба швидко поповнити запаси тих же дронів, може бути три-п'ять ходок. На Запоріжжі ми накручували до 500 кілометрів за день. На Донецькому напрямку відстані трохи коротші, але виїздів може бути більше. Втома є, але до цього звикаєш.
Про неочікувані ситуації
Може трапитись усе що завгодно. Їхали ми якось, а моста, через який постійно переправлялися, вже немає — КАБ зрізав. Вертатися — не варіант, бо вже завантажений. Перед кожним виїздом вивчаєш карти, об'їзні шляхи. Тоді розвернулися, знайшли інший міст — він теж розфігачений. Вийшли з хлопцями і знайшли насип-переправу через річку за 50 метрів від мосту. Потім заново вивчаєш дорогу через вузькі сільські вулиці, де ледве проходиш «їжаком», об'їжджаєш ями від КАБів та розминаєшся з наземними роботизованими комплексамиБезпілотні або дистанційно керовані мобільні платформи на колесах чи гусеницях, які виконують завдання на землі без прямої присутності людини в небезпечній зоні..
Про гумор військових
Військові справляються з усім гумором — чорним і дуже специфічним. Цивільні зі сторони подумають, що ти трошки псих. Коли дружина дзвонить по відеозв'язку, а ми з хлопцями жартуємо, вона більш-менш сприймає.
Це з розряду: їдеш із напарником, питаєш: «Тобі страшно?», відповідає: «Ні». — «Ну нічого, якщо вб'ють, то завтра можна на роботу не виходити». От і все.
Про найстрашніше на передовій
Найстрашніше — це шурхіт КАБів. Це 250-кілограмова залізна болванка, яка летить і неймовірно шуршить. Якщо чуєш це шуршання, падаєш і чекаєш, де наступна ляпне. Зазвичай їх прилітає чотири штуки. Доки всі чотири не ляжуть, штукатурка сиплеться, вікна вилітають — і ти тільки думаєш: «Де буде наступний приліт?». Оце, мабуть, найстрашніше.
