Різні люди, різні долі – але один вибір: вільна Україна. За право жити у своїй незалежній країні хтось заплатив власним життям, хтось втратив рідну домівку, хтось – здоров'я. До Дня Незалежності України Суспільне підготувало п'ять історій «Мій вибір – моя країна». П'ята – про волонтера з міста Світловодськ Кіровоградської області Юрія Сичова.
Юрій понад три роки їздить на прифронтові території, евакуйовує пошкоджені FPV-дронамиБезпілотний літальний апарат, керування яким відбувається в реальному часі через спеціальні відеоокуляри чи шолом, куди транслюється зображення з бортової камери. та керованими авіабомбами (КАБами) машини й разом із командою майстрів повертає їх у стрій. Він розповів про 13 хвилин на завантаження під загрозою обстрілу, ночівлю в «сірій зоні»Територія або простір між позиціями українських та російських військових, яку не контролює повністю жодна з них. та роботу під сиренами.
Про волонтерський шлях та запити бійців (тут і далі – пряма мова)
Моя робота – це автомобілі: їх відновлення, евакуація з фронту, доставка бійцям. А також закриваємо потреби за запитами.
Деколи протидронову рушницю купимо, останнім часом дві закрили. То детектор дронів, то філаментиПластикова нитка на котушці. для 3D-друку для 79-ї бригади купували. Усі запити намагаюся зі своїм помічником виконувати.
Поїздки ніколи не рахував, але машин сто вже є, разом із тими, що з-за кордону приганяв і потім обслуговував. У перші роки війни щомісяця було три, чотири, п'ять поїздок, а з 2023-2024 років – трохи рідше, десь дві-три поїздки на місяць.
Був практично на всіх напрямках, окрім Сумського: Херсонський, Запорізький, Покровськ, Курахове, Вугледар, Краматорськ, Часів Яр. Практично всюди.
Про 13 хвилин на евакуацію та небезпека FPV-дронів
Усі без виключення автівки забираю з прифронтових зон, з «кілзон», де можливо дістатися моїм бусом з евакуатором. Складність у тому, що я маю 13-14 хвилин часу на завантаження машини, не більше. Якщо довше – зверху «Зала»Марка російських безпілотних літальних апаратів. може мене змалювати, і одразу ж прилетять дрони.
Хлопці мені так і кажуть: у моєму розпорядженні 12-14 хвилин. Тому до під'їзду на місце я все готую заздалегідь. Електролебідкою завантажую автівку, за одне колесо кріплю і одразу виїжджаю. Уже коли від'їжджаю в безпечне місце хоча б на десять кілометрів, де дрони так не дістають, тоді можна нормально зафіксувати.
Раніше я диверсійно-розвідувальних груп боявся, а зараз боюся FPVшок. Коли їду, доводиться відкривати вікна, щоб почути їхній звук.
Про ночівлю поряд із російськими військовими та гранати в бардачку
У мене була історія на Ізюмському напрямку, коли орків ще не прогнали. Їхав інтуїтивно, навігатор не працював. Дивлюся – блокпостів немає, виїжджає бронетранспортер, а там, на щастя, наші хлопці в «пікселі». Спитали, куди їду – сказав, що харчі везу хлопцям. А вони: «Ні, друже, ти не тим хлопцям везеш, тут 12 кілометрів до Ізюма, а там кацапи стоять». Вчасно розвернувся.
А восени 2022-го року навігатор повів мене ґрунтовками на Запорізькому напрямку. Виїхав на місточок з написом «Заміновано», місцеві ждуни дорогу розказувати не хотіли. Усе ж переїхав річку, почало темніти, а зі світлом їздити не можна. Заночував біля якоїсь будівлі під горіхом. На ранок прокинувся, поїхав на гул двигунів і виїхав до нашого блокпосту. Хлопці здивувалися: виявилося, я приїхав з ворожого боку і ночував у «сірій зоні» прямо поруч із орками.
Ще одна історія була з машиною, яку ми купували для 80-ї бригади. Я забирав її вночі з-під Часового Яру. Проїхав шість блокпостів, а на останньому, біля стели «Донецька область», перевіряють підлокітник – а там тубуси з гранатами М67, які бійці випадково забули. Мене тримали з 18:00 до опівночі, поки військовий командир не передав скан документів, що це його боєприпаси.
Про складність ремонтів та автомайстрів, що творять дива
Найскладніші ремонти – після влучання FPV-дронів чи КАБів. Буває, доводиться вирізати стійки, частину кузова, а пікапи взагалі навпіл переламуються. Якщо влучає в передню частину кузова – машина майже не підлягає ремонту. Якщо двигун повністю знищений, ми таку машину просто пускаємо на різку, а з отриманих грошей купуємо пальне чи закриваємо інші волонтерські потреби.
Допомагають робити автівки Роман Басараб, колишній військовий 57-ї та 28-ї бригад, та Олександр Комишан. Усі пошкоджені дронами чи КАБами машини відновлюють вони. З «трупика» роблять дуже гарну машину. Вони справжні дивотворці й роблять усе це абсолютно безплатно.
Запчастини всі купуємо. Дещо замовляємо, дещо беру з розборок. Слава Богу, є люди, які віддають запчастини за собівартістю. Закривати витрати допомагають внески людей, хоча іноді доводиться залазити й у свою родинну «заначку».
Про вдячність бійців, внески та прапор як символ
У моїй майстерні висять грамоти, подяки від командування та підписані прапори. Дуже приємно, коли хлопці вдячні за допомогу, воно якось відкарбовується в душі. Раніше за день я міг чотири-п'ять бригад об'їхати й зібрати підписи бійців на одному прапорі, зараз через небезпеку FPV-дронів їжджу точково.
Є люди, які постійно донатять протягом усього періоду війни. Є 4-5 людей, які сидять «у засідці» й закривають збір наприкінці, якщо бачать, що сума не збирається. Збори зараз збирати важче, ніж раніше, але на суми до 25-30 тисяч гривень вдається виручати.
Прапор у мене висить і в майстерні, і в бусику. Я вирішив його повісити для тепла душі. Це як символ моєї приналежності до цієї справи та до нашої спільної Перемоги.
