Різні люди, різні долі – але один вибір: вільна Україна. За право жити у своїй незалежній країні хтось заплатив власним життям, хтось втратив рідну домівку, хтось – здоров'я. До Дня Незалежності України Суспільне підготувало п'ять історій «Мій вибір — моя країна». Друга – про 31-річного військовослужбовця 421-го батальйону безпілотних систем «Сапсан» Десантно-штурмових військ Івана Сметенка на позивний «Хаскі» з Кропивницького.
До повномасштабної війни чоловік займався бізнесом та виховував двох дітей. Півтора року він обороняв Україну на Харківському та Курському напрямках, поки під час евакуації побратимів не отримав поранення від час вибуху протитанкової міни, скинутої російським дроном. Нині «Хаскі» проходить реабілітацію, готується до протезування та допомагає іншим пораненим військовим у складі благодійного фонду.
Про технології на війні та навчання з НАТООрганізація Північноатлантичного договору — це міжнародний військово-політичний альянс, створений 4 квітня 1949 року. До його складу входять 32 країни з Європи та Північної Америки. (тут і далі – пряма мова)
У нашому батальйоні пріоритет виключно на технології: працюють тільки робототехнічні комплекси та дрони. Посади піхотинця для нас просто не існує.
У моїй роботі головною ціллю була жива сила ворога – через скидання з цивільних «Мавіків»Портативні квадрокоптери, що мають складну конструкцію, високоякісні камери та велику дальністю польоту, завдяки чому їх використовують як для зйомки відео, так і для виконання завдань на фронті.. А техніку вже розбивають FPV-дрониБезпілотники, якими керують від першої особи. Пілот бачить зображення з бортової камери в реальному часі за допомогою спеціальних відеоокулярів, шолома або монітора, що створює ефект присутності в кабіні апарата..
До поранення ми їздили на навчання НАТО. Пояснювали їм нашу концепцію війни та показували, як адаптуємо цивільні дрони. Коли ми про це розповідали, іноземці казали: «Ні-ні, у нас ліцензії, штрафи...». Ми їм відповідали: «Хлопці, вибачте, але коли поруч гине побратими, про ліцензії думаєш в останню чергу». Вони показали свої дрони-«горобчики»Тактичний розвідувальний безпілотник. – вони класні, захищені, але дуже дорогі. Нам же один комплектований «Мавік» обходиться до 100 тисяч гривень. Ми знаємо, що робимо.
Як відбивали штурми на Харківщині
Орієнтовно, кожні два дні о 5:00 ворог йшов у штурм. Дорога була одна й та сама. Завчасно піднімали хлопців – чекали на «шоу».
Їде танк, розчищає дорогу від мін, позаду — дві-три БМПБойова машина піхоти, призначена для перевезення солдатів на поле бою, захисту від куль і снарядів та вогневої підтримки під час бою. зі штурмовиками. Але все відбувалося не за їхніми книжками: танк отримує FPV-дрон у гусеницю, БМП намагаються його об'їхати. Ворожа піхота починає на ходу зістрибувати, бо небо вже «жужить» дронами. Коли вони десантуються в посадку, піднімаються наші аграрні дрони зі скидами – «Вампіри», «Баба Яга». Розбомблюємо їх, двох-трьох лишаємо в полон для обмінного фонду.
Наш підрозділ активно працював і на Харківському, і на Курському напрямках. За це маю нагороди від 77-ї бригади, відзнаку «За оборону України» та медаль «За військову службу Україні».
Про поранення під час евакуації
У грудні 2024-го на Курському напрямку ми відбивали село. Відбувалася ротація, і група наших хлопців трохи заблукала. На війні є залізне правило: не буває «своїх» дронів. Якщо поруч дзижчить – ховайся. Через це хлопці, чуючи дрон, ховалися і не могли вийти. Я добре знав місцевість і пішов провідником.
Ми знайшли групу, вказали шлях. На зворотному шляху мене запеленгував ворожий дрон літакового типу «Молнія» зі спеціалізованого підрозділу РФ «Рубікон». Вони вимкнули двигуни і пішли на мене прямим наведенням. Почув свист у останній момент і встиг вигукнути побратиму: «Дрон». Ми розбіглися в різні боки, щоб зменшити кучність ураження.
За метр від мене вибухнула протитанкова міна ТМ-62Радянська протитанкова міна протигусеничного типу, розроблена на початку 1960-х років. Вона важить близько десяти кілограмів та містить до 7,5 кілограмів вибухівки.. Одразу контузія, оніміння, впав тиск. Кажу побратиму: «Я 300-йУ військовому жаргоні та кодифікації «300-й» або «вантаж 300» — це військовослужбовець, який отримав поранення або травму внаслідок бойових дій і потребує медичної допомоги чи евакуації., закидай мене в найближчий бліндаж, забирай рацію і тікай на базу за допомогою». Бо за сценарієм після першого удару піднімається другий дрон, щоб добити.
Мені довелося 40 хвилин лежати на сходах бліндажа з переламаною ногою і доводити бійцям з іншого підрозділу, що я не російський диверсант-розвідник: казав прізвище, позивний, «Слава Україні», «Паляниця». Коли терпіння закінчилося і пішли українські матюки – хлопці зрозуміли, що свій. Мене затягнули, наклали турнікети, а далі бронемашина під обстрілами вивезла нас на стабілізаційний пунктПередовий медичний підрозділ, розташований поблизу лінії фронту. Він є першою проміжною ланкою між полем бою та повноцінним шпиталем, де військові медики та анестезіологи стабілізують життєві показники перед подальшою евакуацією..
Мене перевели в реанімацію, а згодом – у Тернопіль. Коли мені вперше дали в руки смартфон, побратими скинули відео з Telegram-каналу російського «Рубікону». Вони виклали ролик, як атакували мене, і хвалилися черговим «здобутком».
Я довго не думав, знайшов адмінів їхнього каналу і написав їм у приватні повідомлення: «Хлопці, мінус! Я живий». Прикріпив селфі з палати і додав: «Видаляйте, не зараховується, я вам не фрагІгровий термін, який означає бал за вбивство ворога у відеоіграх або знищення супротивника.. Я повернуся – вам хана». І з чистою совістю поклав телефон.
Реабілітація та допомога іншим бійцям
З Тернополя мене перевели в рідний Кропивницький. Я рік не був удома. Спочатку був повністю лежачим. Коли вперше сів у крісло колісне, як той хом'як газував по всьому госпіталю. Виїхав на вулицю, пахне соснами, внизу кавовий апарат – і на душі стало легше.
Зараз активно працюють реабілітологи, і найближчими днями я вже ставатиму на протез.
Ще під час лікування до мене завітали волонтери з благодійного фонду «Ексампей»Зареєстрована у Кропивницькому благодійна організація, яка надає соціальну допомогу, допомагає українським військовим технікою, займається супроводом та реабілітацією ветеранів, а також підтримує медичні заклади.. Вони допомагали з кріслом колісним, юридичними документами, психологами. Спілкуючись із ними, я зрозумів, що й сам можу бути корисним.
Тепер ми разом їздимо по госпіталях до поранених хлопців. Коли бійці втрачають кінцівки, у них починається депресія, мозок починає жаліти себе. Я приходжу і показую: «Брат, якщо ти думаєш, що все погано – погано тільки те, що російські війська досі в нашій країні. Все інше ми подолаємо».
Один хлопець у госпіталі взагалі закрився в палаті й не рухався. Після нашої розмови він уже за два дні виїжджав зі мною на візку пити каву, а зараз пішов на протезування.
Окрім цього, наш фонд шукає машини для фронту, плете та передає спеціальні антидронові сітки. А мої особисті плани після протезування – повернутися до війська інструктором. Маю великий бойовий досвід і хочу навчити молодих хлопців усім тонкощам, щоб зберегти їхні життя і хоч трохи наблизити Україну до вільного неба.
