Вісімнадцять років художниця Олена Каравай працювала в Херсонському обласному академічному муздрамтеатрі імені Миколи Куліша. Через повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року переїхала на Хмельниччину і робить сценічні декорації в Хмельницькому обласному академічному муздрамтеатрі імені Михайла Старицького. Тут на неї чекала зустріч, яка нагадала про рідний дім.
Про це художниця розповіла в інтерв’ю Суспільному.
Ми з вами перебуваємо в творчій майстерні. А як поміж собою називають це місце митці?
Наші митці називають це декораційним цехом. Ми тут відтворюємо декорації, працюємо, малюємо. Декорації робимо з металу, дерева, з різних матеріалів. Бутафоримо, розмальовуємо. Я завжди мріяла працювати в театрі, вчилася для цього вісім років. Театральний художник – дуже творча і гарна професія, яку любиш усім серцем і душею.
А звідки ви берете натхнення?
Натхнення я беру зі своєї творчості, тому що я люблю свою роботу. Я можу працювати без відпустки, тому що головне для мене — робота. У мене театральний характер, якби було б можливо, я б пішла і в актори. Але моє покликання – художник. Господь дав мені цю професію, думаю недарма.
Пригадайте свої перші декорації, до якої вистави тоді готувалися?
Це було вісімнадцять років тому, моєю першою роботою була вистава "Жар кохання на лоні природи". Я працювала з народним художником Балашем Віктором Григоровичем, він мені давав завдання, я їх успішно виконувала. Над цією виставою ми працювали чотири місяці. Коли прийшов час дивитися цю виставу, я прийшла як глядач, і навіть боялася подивитися на свої декорації, як воно виходить на сцені. Мені було якось ніяково, але наступного дня я прийшла, мене похвалили, і я зрозуміла, що я на своєму місці.
Через повномасштабне російське вторгнення були вимушені переїхати з рідного Херсона, залишили свій дім, залишили свою роботу.
За кілька днів до війни навіть ніхто і не думав, що почнеться така потужна війна. Я не вірила, та коли перші вибухи пролунали в Чорнобаївці, то я зрозуміла весь цей страх, зрозуміла, що все не так просто. І я чомусь так мобілізувалася, і почала рятувати своїх дітей. Діти не хотіли виїжджати, ми ще залишилися на добу, ховалися в підвалі восьмиповерхівки. Через два дні той підвал розстріляли, слава Богу, ми вже тоді виїхали. І вирішили їхати на Хмельниччину. Наступного дня ми виїхали. Тут спочатку займалася своєю творчістю, малювала картини, розмальовувала сільські школи, потім у невеличкому містечку пішла працювати до сільського клубу. Там я їм розмальовувала декорації, робила гарні сценарії, розмальовувала гільзи, які продавалися, а кошти йшли для ЗСУ, розмальовувала вази, вони також продавалися, і кошти йшли для ЗСУ. Потім вирішили йти до театру.
Знаємо, що коли ви прийшли до Хмельницького театру, на вас чекала тут зустріч, яка нагадала про рідний дім.
У 2009 році ми своїм потужним колективом Херсонського обласного академічного муздрамтеатру імені Миколи Куліша робили виставу "Дуже проста історія". Створювали з пінопласту звірів. Я вирізала корову, я її довго вирізала, бо вона була, як справжня. Коли я її робила, ми з нею так зріднилися, що я їй навіть дала кличку Зорька. Коли я її вирізала, я її полюбила, наче вона особиста жива істота. Коли я прийшла в Хмельницький театр працювати, то я дивлюся моя Зорька тут стоїть, я її питаю: "Як це, Зорька, ти також тут?". А вона каже: "Це я тебе привела".
У Хмельницькому театрі ви працюєте кілька місяців. За цей час уже є готові декорації?
Так, зробили декорації до двох вистав, зараз працюємо над третьою – "Назар Стодоля". Це буде велика, потужна вистава. Там буде велика церква стояти посеред сцени, ми її спочатку обґрунтовуємо, розфарбовуємо. Дзвони робимо самі, всякі бутофорські речі виготовляємо.
У вас обширний спектр роботи. А що вам найбільше до вподоби з усього цього?
Я все люблю робити. До мене приходить художник-постановник, каже зроби те, зроби це. Я роблю те, що мені скажуть із любов’ю, з бажанням, тому що я люблю свою професію.
Робота художником у театрі ваша мрія, яка вже здійснилася. А чи мрієте зробити декорації до якоїсь вистави, до якої ви ще не робили?
Так, мрію зробити декорації Петриківським розписом, і поставити якусь національну казку, або виставу в такому розписі.
Можливо, є якась картина, яку б хотіли намалювати для себе?
У мене є багато ідей. Найбільше хочу написати картину до авторської книги про свою бабусю, як вона в 1902 році народилася, як її підкинули в чужу родину. На той час царський режим давав за сироту дуже багато грошей, таку багату пенсію. Її взяли, там було четверо дітей. Як народилася, її замотали в мішок. І заміж вона виходила в 17 років у сукні з мішковини.
А яку картину хочете написати до цієї книги, щоб хотіли зобразити, які фарби використати?
Поле, стоїть жінка, вдягнута в мішковину. У неї хустка з мішковини, в неї сукня з мішковини. Вона руки простягає до неба, з одного боку в неї сонце в руці, а з іншого боку – місяць. Вона простягає руки до неба, і каже: "Господи, прости мене за таку мою долю".
На вашу думку, яке головне призначення художника?
Головне призначення художника робити світ кращим, щоб люди були добріші, не сварилися, щоб не було війни. Щоб ми на цій землі були щасливими, добрими і гарними.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook та Threads.
