На Хмельниччині девʼятий рік реалізовують проєкт "Інклюзія", у межах якого соціальний центр БФ "Карітас-Хмельницький УГКЦ" надає підтримку дітям з інвалідністю та їхнім родинам. Серед основних викликів — зростання кількості дітей з розладами аутичного спектру, обмежене фінансування в умовах війни та потреба комплексної роботи з усією сімʼєю.
Про це в етері Українського Радіо Хмельницького розповідає Марина Фетісова — менеджерка соціального центру БФ "Карітас-Хмельницький УГКЦ".
З якими проблемами зіштовхуєтеся під час реалізації цієї ініціативи та які виклики диктує сьогодення?
Наш центр вже існує дев'ятий рік. Там працює фізичний терапевт, логопед, психолог і соціальні працівники. Більша частина дітей, які до нас звертаються, це діти з розладами аутичного спектру. Ми працюємо не тільки з дитиною, ми "беремо в роботу" всю сім'ю. І сім'я — це не тільки мама. Хоча, зазвичай, залишаються мами самі. На жаль, така статистика у нас.
Але ми беремо ще в роботу братів і сестер, тому що вони залишаються завжди десь поза увагою. Адже, коли народжується дитина з інвалідністю, то вся увага, всі кошти і весь час приділяється тільки їй, а інші діти знаходяться "в тіні" своїх братів і сестер. Тобто їм менше уваги приділяється від батьків.
Щоб краще було сприйняття у сім'ї, до прикладу, якщо це близнята чи двійнята, то ми їх беремо разом на заняття, щоб побачити, як вони комунікують вдома, як це відбувається. Навіть є такі запити від батьків, що вони хочуть навчити, до прикладу, якщо дитина, яка має інвалідність — не розмовляє, навчити комунікувати цих братів-сестер. Це є дуже великою проблемою в родині.
Скажіть, якій кількості дітей було надано таку допомогу і яких вдалося досягти результатів?
Ми починали з раннього втручання. Діти приходили у віці два роки, але у мене були й діти, яким дев'ять місяців. Я займалася з ними і вони могли йти в школу без асистента-вчителя. Все залежить від захворювання, і наскільки воно охопило дитину. Але якщо починати раніше, то можна досягти більш кращого рівня.
Звичайно, ці діти не будуть стовідсотково такі самі, як нормотиповіНормотипові діти — це , тобто їхній розвиток не потребує спеціальної корекції чи підтримки, на відміну від дітей з особливими освітніми потребами (ООП), які можуть мати затримки мовлення, емоційні проблеми або інші труднощі.. В кожного свій потенціал. Хтось не розмовляв — і він починає. Але це можуть бути неузгоджені прикметники з іменниками, вони виглядати і дещо дивно спілкуватися.
Хтось приходив до нас — не міг ходити, а зараз може це робити на трьохточковихТрьохточкові палиці для ходьби, або палиці для скандинавської хотьби (фінської), — це спеціальний інвентар з ручкою, темляком (ремінцем) та наконечником, який використовується для підвищення ефективності тренувань, залучення більше м'язів (до 90% тіла) та зниження навантаження на суглоби, на відміну від звичайних ортопедичних тростин, які дають просто додаткову опору, а не тренують, хоча і вони бувають з трьома опорами для більшої стійкості (якщо знадобиться). палицях. А хтось мав негативну поведінку і не міг проїхатися, до прикладу, в тролейбусі чи зайти в магазин. Це були істерики, а тепер дитина може відвідувати кафе, бути в дитячих розважальних центрах.
І нашим великим досягненням було те, як ми починали соціалізації і ходили в кінотеатри. Там гучний звук, і до нього треба звикати. Діти, які чутливі до цього, мають сенсорні порушення, то можуть ходити. А деякі приходитимуть з навушниками, бо їм так комфортніше. Але вони можуть відвідувати кінотеатри і дивитися свої улюблені мультики.
Щодо кількості дітей, то за рік до нас приходить приблизно 120-150 сімей. А за всі роки — це тисячі дітей, і їх кількість із такими захворюваннями збільшується. А захворювання однозначно проявляються у важчій формі.
Які сучасні виклики щодо реалізації програми "Інклюзія" у нас на Хмельниччині, тим більше зважаючи, що ми живемо майже чотири роки в умовах війни?
Збільшується кількість таких дітей, а кількість коштів не завжди знаходиться, тим паче під час війни. Центр був створений за ініціативи місцевих бізнесменів і опікунської ради. Ми працювали, а вони давали кошти на ці всі заходи для дітей. Далі були різні проєкти від різних донорів.
Також ми маємо соціальне замовлення від міста, яке покриває якусь частину наших витрат і кількість дітей. І ще ми проводимо різні заходи, ярмарки для того, щоб мати вільні кошти, аби зводити дітей на екскурсію.
І щодо найближчих перспектив, будете продовжувати реалізацію цієї програми?
Ми завжди були таким "важелем" у Хмельницькому. Задавали в тому тон на початках, коли тільки починала розвиватися інклюзія. Але, війна і "ковід" плани підкоригували. Але я маю надію, що ми будемо працювати. Ми не зупинялися під час "ковіду" ні на один день, ні під час війни. І тому в планах тільки розвиватися і тільки працювати.
Авторка: Людмила Коваль.
Слідкуйте за новинами Суспільне Хмельницький у WhatsApp, Telegram, Viber, YouTube, Instagram, Facebook, Threads та TikTok.
