Диктор харківського радіо Анатолій Подорожко розказав про роботу

Анатолій Подорожко працював на Харківському обласному радіо диктором з 80-х років. Потрапив на радіо з другої спроби — під час першої дістав відгук, що ще "сирий" і вирішив, що режисерка — зла жінка. Вже пізніше та сама режисерка стала його наставницею та вчила, як звучати для слухачів "тепліше".

Якою була цензура, вимоги до дикторів та коли радійники відчули свободу, Анатолій Подорожко розказав для проєкту "Радіодім".

Як Анатолій Подорожко потрапив на радіо

Анатолій Подорожко прийшов на Харківське обласне радіо на початку 80-х років. До цього він працював у театрі для дітей та юнацтва і пішов на прослуховування за компанію з товаришами.

"Хтось прочитав десь в об’явах, що Харківське радіо оголошує конкурс на заміщення вакантної посади диктора. Я, ще бувши студентом, пробувався на радіо й мене забракували. Забракувала одна жінка така зла, Нелла Олексіївна Гунченко, я запам'ятав, вона режисер радіо. Вона мені сказала: "Я вас не візьму, ви сирий", — згадує Анатолій Подорожко.

Радіоли "Харків". Суспільне Харків/Євген Гертнер

"І я пішов просто за компанію, було нас чоловік п'ять із різних театрів, і дали кожному стару якусь інформацію, прочитати перед мікрофоном. Прочитали ми й забули. Раптом — дзвінок. Чую: "Вас вибрали, вам потрібно йти на співбесіду з генеральним директором". У Держпромі сидів генеральний директор, на прізвище Оприщенко Леонід Лаврентійович, який мене прийняв такими запитаннями: хто я такий, хто моя дружина, хто мої батьки, хто батьки моєї дружини, чи є в мене родичі за кордоном і так далі", — пригадав Анатолій

Про наголоси та культуру мовлення

Анатолій Подорожко каже, у ті роки на посаду дикторів набирали переважно акторів, бо вони володіли мовною майстерністю.

За мною слідкували, мені робили зауваження після кожного виходу в ефір — або диктор, який вже мав досвід, або випускова Сусанна Геннадіївна Розова, про яку жартували, що вона почала працювати на радіо раніше, ніж радіо було винайдене.

Пам’ятаю один раз читав я о сьомій ранку огляд газет. Готував його головний редактор — це був Євген Іванович Каулько. І давав мені тільки-но видрукуваний екземпляр і я йшов у студію. Він у себе в кабінеті слухав. Один раз я зробив неправильний наголос, виходжу зі студії — вже під дверима стоїть зі словником: "Ану, як ти це слово сказав". Я зараз пам'ятаю, треба було сказати "господАрка турніру", а я сказав "госпОдарка". Тоді так слідкували й культура мовлення була на високому рівні.

"Ти повинен говорити, ніби доносиш цю інформацію до рідної людини"

Нелла Гунченко, яку на початку своєї радіокар'єри так боявся Анатолій Подорожко, стала його наставницею і завжди давала слушні та дієві поради, згадує колишній диктор.

"Коли я тільки починав, багато зробила, щоб виліпити з мене радіодиктора, радіоведучого Нелла Олексіївна Гунченко, про яку я казав, що сердита жінка. Потім виявилося, що вона дуже добра й дуже професійна. От вона підказувала: "Ти повинен говорити, ніби доносиш цю інформацію до рідної людини. Тоді в тебе інтонація тепліша буде. І взагалі, треба сприймати своїх потенційних слухачів, як твоїх рідних, твоїх однодумців", — розповів диктор.

Нелла Гунченко записує розмову з хлопчиком. Архів працівників Українського Радіо Харкова

Радіостудія, Нелла Гунченко проводить ефір. Архів працівників Українського Радіо Харкова

Цензура на радіо

Анатолій Подорожко зазначив, на його думку, у 80-ті роки інформація щодо життя Харкова та області подавалася однобоко, бо кожна передача чи випуск новин мали узгоджуватися.

"Ми були під обкомом партії. Це ж не секрет, що кожна передача, не тільки інформаційний випуск, а кожна, навіть публіцистична, вона "літувалася". Що таке "літ"? Це та ж сама цензура. Сусанна Геннадіївна, хоч вона і старенька була, вона шкандибала швиденько з готовим випуском новин і там цензор на кожній сторінці ставив свій підпис і печатку — "залітовано". Але намагалися розповідати про все потрохи. Так тоді штат був більше. Була сільськогосподарська редакція, дитяча редакція, музично-літературна, спортивний огляд", — розповів радійник.

Анатолій Подорожко в радіостудії. Архів працівників Українського Радіо Харкова

Наприкінці 80-х — початку 90-х почалися зміни в роботі радіо, говорить Подорожко. І якщо інформаційні випуски залишилися у тому ж форматі, що й раніше, то художньо-публіцистичні змінилися. З перебудовою на радіо почали залучати любителів, які хотіли спробувати себе в радіосправі.

"Був доктор біологічних наук, який викладав у сільськогосподарському інституті, Юрій Колупаєв, він просто обожнював радіо. Колись його спитали, був у нас вечір відпочинку, і ведучий у Юри запитує: "А що б ви робили, якби у вас було багато грошей?" Він каже: "Я викупив би радіо і мовив би, і мовив, і мовив, і мовив". Ось так людина знайшла себе", — згадує Анатолій Подорожко.

Про свободу на радіо

Після проголошення незалежності України в Радіодомі в етерах почала звучати думка журналістів, з'являлись авторські програми, каже диктор.

“Особливо перед виборами запрошували кандидатів у депутати від різних партій по черзі, й кожному надавався свій відтинок часу. Запрошували й комуністів, і соціалістів, і всяких інших “-істів”. І в цьому вже була, мабуть, якась свобода. Вже не тільки обком керував, а на радіо самі могли вибирати, кого давати в ефір. Навіть випуски новин видавалися жвавіше, бо була присутня думка журналіста, який видає цей матеріал", — говорить Анатолій Подорожко.