"Це робота, яка не знає ні вихідних, ні відпусток", — говорить радіожурналістка Генрієтта Верба, яка 30 років життя присвятила роботі на Харківському обласному радіо. Її колега Олексій Яхно згадує: "Це коштувало мені те, що я і сім'ї не бачив. Я вночі й вдень, весь час працював на те, щоб матеріал гримів!".
Як працювали, про що розповідали радіожурналісти на Харківському обласному радіо за радянських часів, для проєкту "Радіодім" розказали Олексій Яхно та Генрієтта Верба.
Олексій Яхно, журналіст: "Без новин у мене — це не день"
Олексій Єгорович Яхно 20 років пропрацював на Харківському обласному радіо. Каже, це з дитинства було його мрією. Але професійна діяльність Олексія Яхна розпочалася на радіо у Дергачах, куди він прийшов працювати восени 1968 року.
"Перед тим, як я прийшов на обласне радіо, чотири роки я працював у Дергачах. Мріяв працювати на обласному радіо, тому що воно для мене змалку як любов, як Всесвіт. З радіо ми прокидалися і засинали. Перший репортаж у мене був зі святкування річниці визволення Руської Лозової. Що там тільки не було! І їм сподобалося. Хоч я це клеїв цілий день, на плівках, мені запам'ятався цей перший репортаж. Це звучало на весь Дергачівський район: це Козача Лопань, Вільшани, Пересічне, Слатине, Руська Лозова, Малі Проходи — я весь район пішки обходив і об’їздив конем", — згадує Яхно.
У 21 рік Олексія Яхна запросили на Харківське обласне радіо. Працював він там по червень 1992 року — майже 20 років.
Найкраще мені, як на мене, вдавалися фейлетони, які зараз зникли. А я скільки років витратив на це — на цих бандюків, на корупціонерів, на хабарників, і це коштувало мені те, що я і сім'ї не бачив. Я вночі й вдень, весь час працював на те, щоб матеріал гримів! Зрештою створив потім авторську програму "До бар'єра". Люди писали з усього Харкова.
Зокрема, у 1989 році Олексій Яхно разом із позавідомчою охороною проводив рейд по медвитверезниках.
"І один пацієнт був такий хоробрий, такий відважний, сміливий, в трусах… І починає матом: "Та хто ви такі, та ви знаєте, хто я?". У мене був плівковий магнітофон, диктофонів тоді й гадки не було. Я шість кілограмів на плечі тримаю й до нього. А він мене відштовхує і каже: "Та я з ЦК КПРС, не з України, а з Москви", — згадує випадок Олексій Яхно.
Олексій Яхно попри те, що вже не працює на радіо, продовжує слухати новини та програми в етері радіостанцій Суспільного Мовлення.
Радіоприймач невеличкий і досі в мене під боком, я слухаю радіо — це обов’язково, цілий день. Без новин у мене — це не день.
Генрієтта Верба, журналістка: "Журналістика — це не професія, це саме стиль життя"
Влітку 2024 року Генрієтті Вербі виповнилося 80 років, 30 з яких вона присвятила роботі на Харківському обласному радіо. За освітою вона філологиня, працювала й в газеті. А в 1970-х роках прийшла на радіо.
Мені завжди казали, що я дуже цікаво розповідаю, що мене цікаво слухати. Але це якось мимоволі вийшло. Перший матеріал у мене був на радіо з якоїсь виставки торгового напрямку. Одного разу навесні мені дістався матеріал "На бурякових плантаціях Сахновщини". Полетіла на літакові на Сахновщину, і дві чи три доби ми їздили там по полях зі спеціалістами. Вийшов матеріал, а потім прийшла осінь і я кажу: "Хочу подивитися, що з того вийшло, я туди сама тепер хочу поїхати".
У ті часи радіожурналісти бралися за будь-які теми, розповіла Генрієтта Верба.
"Нам не було вибору, ми мали все-все робити, всім цікавилися. Звичайно, я не зналася, наприклад, у футболі чи якихось спортивних подіях, але мене кликали і я йшла. У мене була молодіжна тематика. А потім, коли вже не стало молодіжної редакції, тоді була інформаційна служба. Важко було, бо інформації хвилина-півтори й все виклав. Ти хотів охопити й те, й те, і про те сказати… Мені весь час говорили: "Тобі треба робити серіали", — говорить журналістка.
У часи роботи Генрієтти Верби на радіо були редакції промислової пропаганди, сільськогосподарська, літературно-драматична, музична та молодіжна. Там працювало близько 30 людей. Журналістка каже, бувало й таке, що з ефіру знімали вже готові теми.
"Я пам’ятаю, коли я захопилася БАМівською темою, я спочатку перезнайомилася з усіма проєктними інститутами, які в нас вели теми ці, або космічна тема, як була. Можливо, я якось в один бік йшла і мене завжди поправляли".
За словами Генрієтти Верби, жодна передача на Харківському обласному радіо не підписувалася, якщо вона була побудована тільки на "харківському матеріалі".
"Через те, що багато їздила, я бачила, як чекають нас, як цінують нашу думку, і дуже вірили нам, особливо, якщо зверталися щось дізнатися. Люди цінують зацікавлене ставлення. Журналісти мають вміти слухати. Був час, коли ми були такі популярні, що нас знали", — говорить Генрієтта Верба.
Для Генрієтти Верби журналістика була не просто професією, це було стилем її життя.
Взагалі я чим пишаюсь? Що я попрацювала в різних умовах. Це робота, яка не знає ні вихідних, ні відпусток, нічого. У цій роботі відданий всьому — голова твоя зайнята передачами, задумами, з ким домовитися, як не переплутати. Це така виснажлива робота і таке виснажливе життя. Це стиль життя. Бо журналістика – це не професія, це саме стиль життя. Але головне в цій професії – все ж таки не загубити себе, не стати комерціалізованим, тобто, щоб тебе хтось закупив чи покликав і заплатив, тому що самому тобі спокійніше, коли ти знаєш, що ти так думаєш, це твоя правда.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Telegram, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram, Youtube
