Прикордонний загін наступу: просування до межі — інтерв’ю командира бригади "Сталевий кордон"

Прикордонний загін наступу: просування до межі — інтерв’ю командира бригади "Сталевий кордон"

Прикордонний загін наступу: просування до межі — інтерв’ю командира бригади "Сталевий кордон"
. Валерій Падитель. Фото: Суспільне Харків

Полковник Валерій Падитель на початку повномасштабної війни очолював Донецький прикордонний загін у Маріуполі, разом з іншими захисниками тримав оборону міста та "Азовсталі". Нині він керує бригадою "Сталевий кордон", яка утворена з прикордонників, і входить до складу "Гвардії наступу".

Про просування до державного кордону, специфіку і бойовий досвід підрозділу — інтерв’ю Валерія Падителя.

Як далеко від державного кордону ви нині воюєте?

Далеко чи близько — ми на сьогодні на державному кордоні перебуваємо — Харківщина, де перед цим четвертий прикордонний загін разом з силами оборони вийшли на лінію кордону — і перебуваємо праворуч до Донеччини.

Так, це "природа" прикордонників — бути на кордоні та його захищати. Але я вважаю, що Збройні сили також мають виконати свою функцію спільно з нами. Тобто, ми маємо вийти вже на кордон, витіснити ворога повністю, де він ще є на території України.

Не прийти, коли його вже звільнять і заступити там на службу...

Так, це для нас буде гордістю і честю, після того прийняти кордон і розпочати його охорону вже по-новому: не так, як раніше, а вже з урахуванням бойового досвіду.

Розкажіть, будь ласка, про трансформацію про метаморфозу створення загону: як набирали туди людей, як їх тренували і готували? Яка частка з них мала бойовий досвід?

На сьогодні ми маємо свою артилерію в складі бригади, ми маємо свою бойову техніку серйозну, якої раніше на озброєнні в прикордонників не було. Ми маємо переносний зенітно-ракетний комплекс.

Також маємо багато напрямків діяльності, які раніше не були притаманні прикордонному відомству. Прямими переводами з інших загонів люди просилися в наш прикордонний загін. Є ті, хто через точки збору приходив до нас, через свої військкомати просились до "Сталевого кордону". Сьогодні ми укомплектовані на 100%.

Сталевий кордон Валерій Падитель
Валерій Падитель під час інтерв'ю. Фото: Суспільне Харків

Чи є якась специфіка, спеціалізація вашої бригади?

Підрозділ має специфіку штурмового підрозділу, тому особовий склад бригади залучається більше для штурмових дій. Під час виконання бойових завдань "на передку" всеодно люди відходять в тилові райони, де є наші полігони, там займаються, вчаться, набувають досвіду.

Як вчать людей штурму, що це за тренування?

Бійці власноруч викопують траншеї, і потім ці траншеї, ці окопи самі штурмують. Покроково, поетапно: як зайти в траншею, як рухатись, як повернути ліворуч та праворуч, як надати допомогу, як витягнути пораненого з окопу.

Йдеться ж не тільки про окопи, це ви так навели для прикладу, правильно? А що ще це може бути?, населений пункт з будівлями?

Це і ліс, і будівлі — там тренування проводяться.

Прикордонний загін наступу: просування до межі — інтерв’ю командира бригади "Сталевий кордон"
Валерій Падитель під час інтерв'ю. Фото: Суспільне Харків

Це переважно про піхоту йдеться, чи там є взаємодія з різними підрозділами і з технікою, артилерією?

Якщо планується штурм, там передбачено все: і задача штормовій групі, і групі прикриття, і групі підтримки — це все в комплексі йде з артилерією. Тобто, це велика наука: є вже етап, коли навчилися воювати, коли є досвід, коли всі ланки управління працюють як одна.

Останній штурм "Сталевого кордону" був вдалим: разом з 80-ю бригадою, можу навіть сказати, що поблизу Кліщіївки. Люди віддалися повністю своїй справі, а керівники, які очолювали цей штурм, повністю зробили все для того, щоб люди були прикритими, забезпечили евакуацію — максимально зберегли життя.

Прикордонники у вашій бригаді — це люди, які мали досвід служби, але вони не обов'язково мали саме бойовий досвід.

На початок формування було 70 на 30 людей, які мали досвід і які були без досвіду — більше саме без досвіду. Але він набувається, прийшли патріоти. Ми перебуваємо в районі ведення активних бойових дій, два-три дні — і досвід приходить дуже швидко, вже люди орієнтуються і починають працювати по-бойовому.

У вас є і техніка, і піхотні підрозділи, є аеророзвідка, правильно?

Своя артилерія уже і це дуже важливо. Аеророзвідка на сьогоднішній день — це дуже серйозний підрозділ: уражаємо зараз і автомобілі противника, і комплекси дороговартісні, такі як "Муром", якщо не помиляюсь, на нашому рахунку вже їх чотири за останній час.

Це забезпечення бригади "казенне", чи це за рахунок волонтерів?

Це за рахунок держави. Є і багато допомоги за рахунок волонтерських організацій, самих волонтерів: ті ж дрони, і дуже багато надійшло від держави.

Прикордонний загін наступу: просування до межі — інтерв’ю командира бригади "Сталевий кордон"
Фото: Суспільне Харків

Тобто, тут немає дефіциту, тут вже важливо, що ми знаємо, що Дрон — це розхідник.

Тут мають вже бути навички як його застосувати, щоб розвідник повернувся і дрон влучив у ціль.

Важливо, щоб ціль , яку виявили, була відпрацьована — це теж ваше завдання?

Від особового складу і до техніки озброєння, інженерних споруд. Усе, що ми бачимо, все, що може бути задіяно проти нас, то ми це все атакуємо одразу, не чекаючи.

Ми бачимо, що однією з найбільших проблем цього наступу є мінування: протитанкові міни, протипіхотні...

Будувалися лінії оборони російською стороною, так звані лінії оборони в Суровикіно підтверджують, що мінування дуже серйозні. Чому ми звертаємося до закордонних партнерів, тому що у них є дуже серйозні засоби щодо розмінування таких мінних полів. Я сподіваюся, що такі засоби надійдуть і це забезпечить життя багатьом нашим військовим, ми збережемо життя людям, якщо буде допомога від закордонних партнерів.

Прикордонний загін наступу: просування до межі — інтерв’ю командира бригади "Сталевий кордон"
На Харківщині бійці "Гвардії наступу" тренуються у стрільбі. Червень 2023 року. Фото: Лариса Говина/Суспільне Харків

На сьогодні це все робиться власними силами й відповідними засобами, інженерними підрозділами, де це можливо. Ніхто не обіцяв що це буде два-три дні. Ми зараз в наступі повинні за кількістю людей мати перевагу, треба в п'ять разів бути більшими. Стільки у нас немає, але на певних проміжках фронту ми все ж досягаємо успіхів і йдемо вперед.

І прикра і позитивна інформація, вона має поки що бути поза ефіром. Коли ми мовчимо, це також вводить в оману противника, він шукає де дізнатися. Зараз тиша, нема такого розповсюдження інформації, як раніше було.

Тобто, це саме з міркувань не дати ані шматочка зайвої інформації?

Це — один з елементів тактики також.

Як прикордонний загін боронив Маріуполь

На початку вторгнення ви очолювали Донецький прикордонний загон, і до цього ви мали теж досвід, ви були на війні?

Я з 2014 року на війні. Це була Луганщина, коли направлялися із західного кордону мотоманеврені групи для утримання на тодішній час ситуації. І на початок вже повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року я був начальником Донецького прикордонного загону з дислокацією в Маріуполі, тримав оборону на "Азовсталі".

Це дуже важливий досвід у військовому плані, коли невеликий гарнізон зміг стримати дуже потужне військо майже на три місяці, чим дали протриматися центральній Україні й іншим регіонам підготуватися до більш серйозного вторгнення. Це показало лице самого окупанта: як він може діяти. За рахунок Маріуполя весь світ дізнався, що Росія — це не просто країна якась мирна, а що Росія — це агресор, який не гребує нічим.

Але водночас, це і приклад мужності і незламності.

Розуміння було в усіх, що це оточення і з нього практично виходу немає. Розмовляв зі своїм підпорядкованим особовим складом про це. Казав: "Усі люди дорослі, ви бачите, у яких обставинах всі". Одностайно говорили, що б'ємося до кінця.

Прикордонний загін наступу: просування до межі — інтерв’ю командира бригади "Сталевий кордон"
Фото: Дмитро Козацький/AP

При тому, що взагалі це не є призначенням прикордонної служби.

Був час, коли пекар пік хліб, водій водив машину, військовий тренувався, а настав час, коли почалася війна. А це вже наш шат роботи, це робота вже військового. Неважливо прикордонник ти чи Національна гвардія, задача одна — це не допустити, щоб по твоїй країні ходило чуже військо. Тут вже питання, ось тут десь має біля серця защемити, коли ти скажеш, що це не твоє. Ну як не твоє, коли ти бачиш як руйнують будинки, як розстрілюють людей.

"Кордон треба буде охороняти по-новому"

А є у вас заздрощі, ревнощі, як ви ставитесь до колег, які зараз на кордоні з Румунією чи з Угорщиною, чи з Польщею працюють?

Я кажу, що всьому свій час. Сьогодні вони там, завтра хлопці, які в мене служать підуть туди відпочивати, звідти підуть. У нас постійно здійснюються ротаційні процеси.

Про це дуже рано говорити, але чи знадобиться щось з того, чому ви навчилися зараз, вже після перемоги при охороні, коли ви повернетесь до своєї прямої функції — охорони державного кордону?

Обов'язково знадобиться. Кордон треба охороняти буде тепер по-новому, із застосуванням всіх сил та засобів, з урахуванням протидії потім нападу на території України. Виставляти артилерію, міномети, і бути готовими до того, що якщо отримали команду. Зі сторони Росії — це обов'язково.

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube

На початок