Чому поки що не варто відновлювати і відбудовувати Харків? Скільки житла потрібно місту? Чи є реалістичним ідея величезного підземного шкільного хабу? Чому архітекторка Ольга Клейтман, чиє бюро розробило проєкт Саржиного яру, уникає цієї локації? Інтерв’ю архітекторки Ганні Силаєвій.
"Ми можемо втратити ці території"
В інтерв'ю виданню "Заборона" торік в березні ви говорили, що не варто, поки триває війна, говорити про відновлення. Але це було на першому-другому місяці війни, а зараз 17-й завершився. Як змінилося ваше ставлення?
Я з цією думкою живу кожен день, бо я бачу, що слово "відбудова" використовується тільки в сенсі заробити гроші під час війни. От я справді не бачу, навіщо зараз це робити. Я розумію, якщо є пам'ятка архітектури, щось таке, що треба зберегти, його законсервувати. Вони будуть грати вдовгу, і у нас може не вистачити ні людей, ні сил. Їх вчетверо більше, ніж нас. Нам треба бути розумнішими вчетверо.
Я все одно вважаю, що всі зусилля треба на перемогу, на підтримку суспільства — тим, хто зараз, наприклад, залишився без роботи, або без сім'ї, бо немає, де вчитися. Ми ж втрачаємо людей. Якщо люди звикнуть жити за кордоном, вони там залишаться, а що ми будемо робити? У нас буде місто, яке на 80% складається з літніх людей, а інші 20% — це будуть військові. А якщо ми не будемо думати про те, як тут втримати людей, як повернути їх сюди, то ми можемо втратити ці території.
Тоді, за цією логікою, відновлення житла, доведення будинку до житлового стану, ремонт, якщо треба, теплових мереж, це, все ж таки, доцільно?
Це просто така точка для маніпуляції. Тому що перед війною в Харкові вже було по 20 квадратних метрів на людину.
Ви маєте на увазі житловий фонд Харкова в перерахуванні на кількість людей?
Так.
І це непоганий показник, за світовими стандартами?
Це дуже непоганий показник. В Італії вдвічі більше, але там інша справа, бо дідусь, бабуся, тато, мама — усі вони народили одну дитину. Вони наслідують за дідусем, бабусею з одної сторони, з другої, за татом, мамою, тому в них таке співвідношення. У них зовсім інша ситуація по народжуваності. В нас ліпша ситуація. Якщо для кожної дитини є 20 кв. м, і для кожного старого є 20 кв. м, це супер.
"Викупити житло і дати людям"
Ви ведете до того, що у нас втрата житлових площ не така критична з урахуванням того, скільки людей поїхали?
Зовсім не критично. Наша держава і наш муніципалітет повинні працювати над тим, щоб викупити житло і дати людям. Нам треба затримати ті 300 тисяч переселенців, які до нас приїхали. Вони ж вибрали Україну, то ми маємо дати їм змогу тут жити. У нас же немає фондового ринку. Люди вкладали гроші, щоб якось їх зберігати. От вони зберігали це в цеглі. Вони ж порожні стоять, там немає нікого.
Такі пріоритети Харківської міської ради, яка ухвалює такого роду рішення. Вони так розуміють піклування про людей.
У Харкові дуже багато фахівців. У нас знайти людину без освіти дуже важко. Легше знайти з двома. Ми повинні створити таку експертну комісію...
Як дорадчий орган?
Так. Щоб вона, по-перше, пропонувала свої якісь пропозиції по тому, як направити гроші, як витратити, на які проєкти звернути увагу, які больові місця у нас є. А по-друге, ця б комісія могла збирати пропозиції від інших людей, які подають, фільтрувати їх. І це не повинна бути стала композиція з 10 людей.
Ви маєте на увазі, що як присяжних підбирають під кожну справу, так і експертну групу можна підібрати під кожну проблему?
Так. І можна навіть відводи зробити якісь, якщо людина упереджена, конфлікт інтересів. І отаким чином могли, по-перше, впливати. По-друге, ми б страхували міську раду: отут болить, є така пропозиція, зверніть увагу. Або в них народжується якась ідея і вони віддають комісії: розгляньте, це нормально, вам підходить? Міська рада може підтримувати армію за армійські ж кошти, на які вони здали податки, а в цей час працювати з фондами й знаходити на гуманітарні речі: розвиток якоїсь інституції, консервація музею — це можна зробити коштом фондів. А гроші, які є у муніципальної влади, спробувати направити на те, щоб зробити хаб по збору дронів, щоб навчати людей, як ними користуватись. Багато чого можна зробити по допомозі армії.
Про ідею створення шкільного хаба
Але це тема, яка популярна.
Їм же нічого іншого не пропонують. Вони думають, це єдине, що можна зробити в цьому сенсі, а я вважаю, що треба щось зробити зі школами, навчанням. В мене двоє школярів зараз, серце розривається, що я не бачу, як вони дорослішають, бо вони в Києві навчаються, бо тут немає навчання.
Ідея така: отримали замовлення на переосмислення реконструкції заводу Фрунзе — це один з корпусів заводу Малишева. І коли ми проводили там дослідження, ми з'ясували, що є аналог "Азовсталі", які були запроєктовані й побудовані під час "холодної війни", й вони витримують пряме попадання. Під землею дуже багато є приміщень, високих, класних, для того, щоб люди працювали під час ядерної війни. Вони пов'язані між собою, це ціле місто. Ми пропонуємо зробити шкільний хаб. Скажете: як оце, діти під землею, як вони будуть навчатися, як буде психіка працювати? Але майже 30 років тому були зроблені такі світловоди, які проводять світло, хоч і на п'ять поверхів вниз. І одна така штука, яка коштує, наприклад, 500 доларів, освітлює 36 квадратних метрів.
То ми, усі приміщення, які безпечні, обладнані вентиляцією, освітлюємо природним світлом, і звозимо туди наших діточок. В них є одна на всіх кухня, яка виготовляє всім. Ви ж розумієте, що зараз не комплект як учнів, так і вчителів. Кожна школа не може потягнути увесь цей процес. А там можна зробити й фізичну лабораторію, і хімічну — і це буде просто такий шкільний хаб, коли ми ранком привозимо туди діточок, вони повчилися й ми їх відвезли.
Ви пропонуєте, щоб такий хаб був один на район чи один на місто?
Можна й на місто. Там місткість приміщень велика.
Тобто ви це дослідили й це вже готовий проєкт, не ідея?
Ні. Це ідея, тому що ми маємо креслення тільки на один з таких об'єктів, а це треба займатися з обласною і міською радами. Тому що, якщо ми маємо некомплект у харківських школах, то в області ми також маємо некомплект. Якщо ми об'єднаємося з областю, то ми можемо зробити, як в "Гаррі Поттері", наприклад, коли діточок привозили на місяць чи на два, вони там навчалися, а потім вони їхали додому. Типу пансіонату.
Таким чином ми можемо зробити рівень цього навчання дуже високим, якщо ми зберемо усіх класних вчителів, які тут є. І нагодувати їх нормально, і розважати, ми можемо там і спортзали зробити. Я думаю, що це буде можливість для багатьох батьків нормально, спокійно працювати впродовж тижня і не думати, як там моя дитина, але все одно бачити, як вона дорослішає.
Коли все закінчиться, природне освітлення дасть нам змогу зробити чудовий музей сучасного мистецтва. Ми можемо проводити там фестивалі, ми можемо багато чого робити в цих приміщеннях. Треба просто задуматись, що нам з таким ворогом і такою віддаленістю від кордону це просто необхідно.
"Будувати щось нове в Харкові недоречно"
З вашої точки зору витрачати гроші на будівництво чи на відновлювальні роботи зараз це недоречно.
Дуже подорожчали будівельні матеріали: дерево, метал. І зараз будувати щось нове в Харкові просто недоречно, тому що напівпорожнє місто.
Але й такі проєкти є. Ви згадували проєкт "Зеленбуду" — будівництво офісного корпусу в Саржиному яру.
Це дуже недоречні й небезпечні проєкти. Тому що люди розчаровуються, особливо хлопці на фронті. Коли вони озираються, і бачать, що тут робиться, вони реально не розуміють, за що вони там воюють. Не треба відбудовувати, але проєктувати треба. Витрачати гроші на проєктні роботи — це нормально. Якщо є якісь зрозумілі рішення.
Чим більше напрацювань ми матимемо, тим більшою це буде перевагою у майбутньому.
Так, ми зможемо потім швидко це втілювати. Ми можемо під це збирати гроші закордоном. Фонд університету Каразіна замовив нам реконструкцію Ботанічного саду. Ми придумали, що цей сад ми розглядаємо, як маленьку Україну. Таким чином у нас будуть і Карпати, і наші луги, поля. У нас дуже різноманітна природа, ми просто цього не відчуваємо. І коли ви туди потрапите, ви будете розуміти, що є Україна.
Зараз там нічого не пристосована для людей на візках, ми все це зробимо. Ми думаємо, що і реабілітація буде непогана. Ми хочемо, щоб там був коворкінг просто неба, щоб можна було просто прийти в тиші попрацювати на природі. Але в нас більше масштабне завдання, бо, наприклад, теплиця дуже класна, їй 200 років, але ми не будемо її зносити, ми просто виймемо скло й залишимо її в середині, а зверху зробимо сучасне покриття набагато більшого об'єму, тому що там і пальма вже вперлася. І все це буде наскрізь проростати скрізь стару теплицю.
Накриту цю теплицю іншою конструкцією, а від цієї залишити каркас.
Так, і там можна буде проводити й навчання для діток, і, може, навіть весілля, коворкінг. У нас є різні задачі: проєктування, притулок, який ми створили для людей, яким потрібне цілодобове піклування, і в нас є підтримка армії.
І у нас чітко пріоритети: перше — армія, потім те, що стосується наших літніх людей, і потім ми проєктуємо. І ми проєктуємо з задоволенням. Ми хочемо, розуміємо, що це наше життя, наша любов, але ми розуміємо, що зараз нам потрібна перемога.
Робота на другому місці?
Так.
Допомога маломобільним людям
Ви опікуєтесь вразливими людьми. Людьми, які хворіють або маломобільні, за якими потрібен догляд, лікування. І це, власне, скільки триває війна — вже майже півтора року. Чи це масштабна проблема?
Вона взагалі невирішена. І навіть до війни вона не була вирішена. Приватні заклади, які намагалися розв'язати цю проблему, вони коштують не менше 10 тисяч гривень. А це ж може бути людина, яка не може сама існувати. За нею догляд цілодобовий потрібен. І навіть ці 10 тисяч — це ще не все. Ще є памперси — півтори тисячі. Ще є ліки нескінченні.
Мені дуже часто люди кажуть: "А що, в них немає рідних?". Якщо ми подивимося за кордон, то люди збирають все своє життя, гроші, щоб не бути тягарем тоді, коли вони вже не зможуть працювати. Наші теж збирали, наші теж працювали. Все, чим ми користуємося у місті, все, що ми маємо, побудували оці люди. Але ці люди під час "перебудови" втратили всі свої накопичення, а потім прийшла Росія й розбомбила їхнє житло. І зараз не їхні діти чи онуки винні в тому, що їм потрібна допомога.
У нас нічого особливого немає. У нас є все, що необхідно. Кожен день думаємо, щоб ще покращити. Наприклад, зараз ми побудували велику терасу, на яку можна вивозити на ліжках людей. У нас 22 лежачих. І вони вже там більше року не бачила сонця і свіжого повітря. Ми зробили таку терасу, на яку можна вивозити, щоб вони пів дня побули на свіжому повітрі.
Основне, що відрізняє нас від тієї соціальної служби, яка в нас була до війни, це те, що у нас працюють люди емпатичні. Це вчительки, виховательки з дитячих садочків, швея в нас є.
У нас зараз є бабуся, яка прожила зі своїм чоловіком увесь цей час. Він був дуже тяжкий, помер, а донька запрошує її, забирає у Лондон. Вона виїхала туди з дитиною. І бабця та сидить і каже: "А я боюсь туди їхати, мені у вас гарно".
У нас є проєкт добудови до того корпусу, який є, ще трьох корпусів. Один маленький, який просто дає змогу, там ліфт й ізолятор, щоб вони могли там відлежатися. Є ж люди, які приїждають з клопами, коростою. А ще два корпуси ми хочемо зробити з європейськими стандартами, щоб ми змогли приймати людей, в яких є можливість за це платити. І за ці гроші утримувати цей соціальний корпус. Треба щось таке побудувати, щоб мені з моїм чоловіком і моїми друзями там було класно. Щоб це був як дитячий садочок. Щоб ми там співали пісень під гітару, щоб танці були, ресторан, бібліотека. Щоб ми не тягарем сиділи на шиї у своїх дітей. Ці роки теж можуть пройти класно.
В Харкові ваше бюро відоме проєктом-реконструкцією Саржиного яру. Але не завжди той проєкт, який є найуспішнішим в публічному просторі, є найкращим з точки зору автора.
Дуже класно, коли хоча б 70% проєкту впроваджується. Там десь 50%. Ми навіть робили такі пости, де порівнювали те, як ми його здали в той час, і що зараз там відбувається. Там на один квадратний метр по три стовпа стоять, вони просто заливають світлом. Так не робиться. Якщо це парк для відпочинку, там не потрібно читати газету в кожному кутку. Загалом все стосується світла.
До того, ще є проєкт, за яким зрозуміло, що треба саджати, а там саджається все, що завгодно: троянди, петунії. Є проєкт, який недороблений — дендроплан. Дуже багато рослин, які ще треба додати. І ті рослини, які там зараз, павловнії, наприклад, вони не наші і це не є природній парк. Я туди, якщо чесно, намагаюсь не ходити.
Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube
