Харківський адвокат Дмитро Антоненко пообіцяв батькам піти у військо, щойно снаряди впадуть на харківській землі. Слова дотримав — і вже за кілька днів після повномасштабного вторгнення РФ вступив до лав Нацгвардії, де займався аеророзвідкою. "Можна сказати, викликав вогонь на себе. Ходив по лезу", — наводить аналогію друг і колега Дмитра Ігор Черняк. До Дня пам'яті захисників України, 29 серпня, Суспільне розповідає історію Антоненка — юриста та бійця, загиблого 27 червня під час оборони Харкова від російських окупантів.
"Мені з ними легко"
Війна на Харківщині для Антоненків почалася несподівано, згадує дружина загиблого адвоката Тетяна, разом з тим додає — в тому, що Росія нападе, Дмитро сумнівів не мав. Жінка згадує, як зібрала речі собі, донці та чоловіку, та згодом розібрала речі Дмитра: "Зрозуміла, що він нікуди не їде".
"Діма сказав нам з донькою їхати у перший же день. Він був справжнім чоловіком, тому не міг зробити інакше — він би себе не поважав. Мені його рішення йти воювати було складно прийняти, але вплинути на нього не могла", — розповідає Тетяна Леньова.
Про те, що Дмитро піде захищати Україну, знала його мати Валентина.
"Він з 2014 року був волонтером. Вихідними виїжджав в зону АТО. Спочатку — бронежилети, черевики, каски, потім — приціли, пристрої нічного бачення поставляли хлопцям. Їздив з великим задоволенням, весь час нам казав, що таких людей, як там, більше ніде немає: "Там зібралися такі люди, які дійсно люблять Україну. Мені з ними легко". Казав, що піде теж: "Як тільки перший снаряд розірветься на харківській землі, я піду", — згадує Валентина Антоненко слова сина.
"Скрізь допомагав"
З дитинства Дмитро відзначався відповідальністю та піклувався про близьких, говорить Валентина Антоненко.
"У нього, знаєте, всі машинки завжди були на місці. Якщо він щось зламав, це було для нього великою трагедією. За всім слідкував. Ми його кожного літа відвозили до бабусі у Кіровоградську область, то він настільки відповідальний, що поки не помиє посуд, не підмите — не піде гуляти. Допомагав на городі бабусі, скрізь допомагав. У дитсадку також, коли я приходила на будь-які збори, мені казали, що за Діму нема чого говорити — все добре. Так само і в школі: вчився старанно, навіть погано спав, якщо не вивчив того, що треба було", — розповідає Валентина Антоненко.
Мрія стати адвокатом з'явилася наприкінці навчання в школі, згадує мати.
"Довго вирішували, куди йти далі. В медичний не схотів — сказав, що боїться моргів, крові. Вирішив йти в Юракадемію. Ми — проста сім'я, платити треба було багато, тож у нього постійно була якась робота, після занять він біг працювати, ніколи не сидів", — розповідає Валентина.
"Вдома допомагав дуже. У 50 років у батька інфаркт був. Діма якраз збирав на машину, віддав гроші батькові на стенти, які ставили у Києві. Платив за навчання молодшого брата в університеті, сказав нам: "Ви платили за мене, тепер я буду платити за Женю". Брав нас на відпочинок за кордон", — говорить мати.
"Всім допомогти — було в нього в крові. Коли в мене стався інфаркт, Діма сказав, їхати в Київ, а у нас таких грошей не було, я брати не хотів — ну як це так: мені лише 50 років! Він сердився: "Як буде треба, квартиру свою продам, повернуся до вас жити". Я злякався, що й справді продасть. І так — до всіх, не тільки до нас", — додає батько Олександр.
08:31
За час воєнних дій на Харківщині Дмитро тричі бачив батьків, з дружиною та донькою тримав зв'язок телефоном.
"Приїздив на мій день народження з великим букетом, запропонував поїхати погуляти. Переночував у нас, вранці поїхав. Востаннє ми його бачили в суботу, а в понеділок він загинув", — говорить Валентина.
Того дня їздили до сина погодувати рибок та полити квіти.
"Приїжджаємо — а він спить. Я до нього: "Дімо, ми ж тебе розбудили". Він сказав, що у нього на годиннику будильник. Зробив кави — йому дзвонять, він дзвонить, в нього купа зустрічей, він поспішає... Він не тільки воював, а й займався постачанням. Я полила квіти, він довіз нас до парку "Стрілка"... Я його погладила по голові, посіпала за вушко. Він запитав: "А за вухо за що?" Кажу: "Щоб беріг себе", — згадує мати.
Після смерті Дмитра годинник сина тепер носить батько і щодня чекаю будильника.
"Хлопці привезли його речі, вцілів годинник. Я довго не надівав його, він в крові був, певно, його терли об траву. Тоді відмив, тепер ношу. Як ми Діму востаннє бачили, в нього дзвенів на цьому годиннику будильник. Тепер щодня о 08:31 дзвонить мені, не вимикаю його, щоразу кажу Дімі в цей час: "Привіт". І так до наступного дня", — говорить Олександр Антоненко.
"Відстоював те, в що вірив"
Олександр шкодує, що зустрічалися зі старшим сином не так часто, як хотіли б: "У Дмитра було насичене життя. Як не стрінеш, дзвонить, щось вирішує".
Друг Дмитра адвокат Ігор Черняк розповідає, що Антоненко брав участь в багатьох резонансних справах.
"Ми разом займалися захистом прав потерпілих у резонансних ДТП, це й історія Миколи Харківського, представництво родини Колісник в аварії на проспекті Науки. Інша категорія справ — допомога з правовою позицією "Харківському антикорупційному центру", зокрема, участь в епопеї з перейменуванням проспекту імені Жукова. Дмитро дуже допомагав. Він дуже принципова людина, для нього було важливо домогтися справедливості, відстоював те, в що вірив", — розповідає Ігор Черняк.
Дмитро також відстоював права своїх сусідів через незаконну забудову поблизу будинку. Сусіди запропонували перейменувати вулицю Отакара Яроша, де жив Дмитро, на його честь.
"Я переконаний, що Дмитро був непересічною особистістю, він багато робив для міста, людей, в цілому для країни. Той подвиг, коли він віддав своє життя, щоб врятувати своїх друзів, заслуговує, щоб бути вшанованим належним чином", — каже Черняк.
На останню операцію їхав свідомо
Дмитро загинув під час виконання бойового завдання.
"Є така термінологія — викликав вогонь на себе, це для того, щоб врятувати життя інших, хоча він розумів, чим це може закінчитися і наскільки це ризиковано. Він на цей бойовий вихід поїхав свідомо, сам попросився у командира на операцію. Підрозділ, в якому він служив, брав участь у багатьох жорстоких боях і був в багатьох жорстких точках, особливо, коли почала активно рухатися лінія фронту від Харкова, його підрозділ працював у тих точках, про які ми щодня читали", — розповідає Ігор Черняк.
Читайте також: Загинув у боях за Україну: харківський адвокат Дмитро Антоненко посмертно нагороджений орденом "За мужність"
"Робота, якою він займався, пов'язана з величезним ризиком, це робота з переднього краю, це робота в тих умовах, коли ворог може визначити розташування пілота. Він усвідомлював і знав, що він не просто ризикує життям, він ходить по лезу. Але жодних сумнівів в нього не було, він просто брав і робив", — говорить друг загиблого захисника.
Батько Дмитра Олександр Антоненко каже, що син завжди вірив у перемогу: "Тільки казав, що війна надовго, замовив вкладку у спальник, збирався зимувати там".
Дружина Дмитра Тетяна попросила доньку Сашу не плакати за татом: "Якщо ти плачеш, йому теж там некомфортно, сказала, що його там дощем заливає. Він нашим рідним наснився, сказав, що в нього все добре, лише погано, що його мама плаче. Ми переживаємо втрату, але не плачемо — любимо".
Читайте також
Історія дитячого футбольного тренера з Харкова, який загинув від удару РФ
