3 липня у Харкові пройшов фінал аматорського футбольного турніру, присвяченого Героям Харкова. Участь взяли вісім команд. Перемогла команда "Гаси", яка отримала Кубок імені Андрія Дорошева — 58-річного дитячого тренера з футболу, який загинув внаслідок обстрілу Нових Будинків 27 червня.
Тренерство — справа життя
58-річний Андрій Дорошев разом з братом-близнюком Геннадієм почав займатися футболом у 10 років, розповідає Геннадій Дорошев: "Коли ми прийшли у футбольну школу, далі питання, чим ми будемо займатися в житті, не порушувалося".
Андрій мав тренерський стаж у 35 років, Геннадій тренує дітей вже 38 років.
"Футбол завжди стоїть на першому місці. Для нього було надважливо підготувати хлопців з других-третіх груп, щоб вони перейшли у першу групу. Він вважав, що найголовніше для вихованців — чесність, порядність, добросовісність. Тренування, хлопці маленькі, хтось когось зачепить, а Андрій їм каже: "Хлопці, це футбол, вам завтра грати в одній команді. Миріться". Підводить їх один до одного, тиснуть руки, продовжують гру", — розповідає про тренерство Андрія Геннадій.
За словами брата, вихованці Андрія Дорошева зараз грають у Вищій лізі, чемпіонатах Білорусі, Узбекистану. Сам Андрій 12 років пропрацював у ФК "Металіст".
"Він добрий, порядний, чесний справедливий, ніколи не ображав нікого, особливо дітей, вмів поступатися. Батьки вихованців, я знаю, що плакали, у шоці були, коли дізналися, що Андрій загинув. Він бачить та чує нас, він був би радий, що він мене врятував від смерті. Я мав сидіти на тій лаві ще ближче", — розповідає брат Андрія Дорошева.
За всю кар'єру не біг так швидко, як до пораненого брата
Геннадій каже, останнім часом Андрій підробляв прибиральником та сторожем: "Копійка не велика, але діватися не було куди. Він працював добу, потім приїжджав до мене на добу". Дочка Андрія живе у Валках, дружина з молодшим сином виїхали за кордон. Виїздити в інші області України Андрій не хотів.
Ввечері 27 червня, коли стався обстріл району, Андрій Дорошев приїхав до брата та пішов у двір поспілкуватися з однокласником.
"Зараз з роботою було складно. Після того, як він відпрацьовував нічним сторожем, приїжджав до мене, й вони з нашим однокласником, який живе у будинку поруч, зустрічалися. Вони завжди зустрічалися у дворі. Коли стався вибух цієї касети, я мав також бути у дворі. Син однокласника також мав бути там", — згадує Дорошев.
Геннадій мав приєднатися до компанії за годинку, бо брат сказав йому відпочити трохи вдома після роботи, а потім йти до них, якщо буде бажання.
"Андрій поставив у мене вдома велосипед, поїв, сказав, щоб я відпочив. Там невеликий дитячий майданчик, є лавки, люди відпочивали. Андрій з однокласником розмовляли, теми — як далі будемо жити й працювати. Ніхто не очікував...", — говорить Геннадій.
"Коли почалися вибухи цих касетних бомб, дружина схопила мене і вивела у коридор, посипалися вікна... В квартирі не було нічого видно, дим стояв. Син однокласника подзвонив, що батька та Андрія поранено. Я за всю кар'єру футбольну не робив таких ривків, як в той день — я біг й нічого не бачив", — розповідає брат загиблого.
"Друже, ти втратив братуху"
У Андрія було багато поранень. Брат-близнюк однією рукою тримав голову, щоб вона не лежала на землі, іншою — травмовану ногу.
"Нога лежала дивно, не так, як мала. Йому сильно роздробило тазостегновий суглоб. Він з однієї сторони був порізаний уламками, були вирвані шматки плоті", — згадує брат.
Коли Андрія завантажили у швидку, він був у свідомості, розповідає Геннадій. Брату медики дозволили поїхати з ними до лікарні. Було зрозуміло, що поранений втрачає кров.
"Я сподівався на краще. Він все чув. Дуже хотів пити, але не можна було. Мабуть, фельдшер не хотів мене ще більше засмучувати, не говорив... Я знаю, що в нього стегнова артерія була розірвана, під ним була величезна калюжа крові, він втратив багато крові. Коли ми приїхали до госпіталю, його забрали, мене не пустили. Він мене гукнув: "Братухо, у мене в лівій кишені лежить телефон, розірви його й забери телефон. Я розірвав, забрав", — говорить Геннадій.
"Ви, мабуть, не повірите, але з таким пораненням він прожив ще три години. Лікар сказав, що брат помер о 21:40. Дізнався я вранці, бо мене відправили додому. Вранці я прийшов, назвав медсестрі усі дані, вона шукає брата в базі... Вона навіть на мене не подивилася, але я побачив, що її рука, яка натискала на клавіші, раптом впала. Вона попросила мене вийти й почекати лікаря, який оперував брата. Лікар поклав мені руку на плече і каже: "Друже, ти втратив братуху. Вибач, все, що змогли, зробили, навіть більше, але твого брата-близнюка немає". Лікарям низький уклін, на коліна стаю перед ними, вони молодці. Люди так не працюють, як вони, це просто надлюди", — каже Дорошев.
Геннадій зізнається — дуже тужить за братом.
"Ми прожили все життя разом, я поховав усіх, у мене лишилася лише дружина. Я не зможу без нього жити", — говорить брат загиблого під час обстрілу РФ.
"Діти — це вся радість нашої роботи"
Футболіст Даниїл Каськов був вихованцем Андрія Дорошева, його команда виграла кубок імені тренера.
"У житті якусь пораду можна було спитати, він би підказав, допоміг. Це не перший тренер, але це один з тих тренерів, якого я запам’ятав та пам’ятатиму все життя. Він буде для мене прикладом. Потрібно було вигравати. Мотивація була шалена, ось мотивація і допомогла забити", — говорить Даниїл.
Геннадій був присутній на грі, яку вели на кубок імені брата. Каже, хотів би, щоб пам'ять про тренерство Андрія увічнили на дошці пам'яті у Федерації футболу.
"Йому багато не треба, аби в очах дітей горіла іскра. Головне, щоб хлопці буди дружними, допомагали одне одному, стали хорошими людьми. Андрій розповідав, що, бувало, зустрічав своїх випускників на вулицях, яким вже 30-40 років, вони казали, мовляв, ви нам віддали все серце і душу. Отак він працював", — говорить Дорошев.
"Ми з братом працювали все життя на совість. Діти — це вся радість нашої роботи", — каже Геннадій Дорошев.
Що відомо
- 27 червня касетні боєприпаси "Смерч" влучили по дитячих майданчиках та подвір'ях в Немишлянському районі Харкова. Також російські окупанти обстріляли Салтівський район Харкова з систем залпового вогню "Ураган". Від обстрілів 27 червня в Харкові загинули дев’ять людей, поранені понад 30 людей, повідомив начальник Слідчого управління поліції Харківщини Сергій Болвінов. Серед поранених — п’ятеро дітей.
- На 3 липня початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну та початку воєнних дій на Харківщині в регіоні стало відомо про 936 смертей цивільних, серед них — 46 дітей.