Даміру скоро три роки, він зростає в Нідерландах. Його мати Анастасія Піддубна у березні 2022 році перебувала у третьому пологовому будинку Маріуполя, коли російські окупанти скинули на лікарню фугасну авіабомбу. За даними прокуратури Донеччини, тоді загинули шестеро людей та щонайменше 33 людини отримали поранення. Про ті події Анастасія розповіла Суспільне Донбас.
"Ми вірили, що все дуже швидко закінчиться. Але, на жаль, я дуже помилялась"
Коли почалось повномасштабне вторгнення маріуполька Анастасія Піддубна була на девʼятому місяці вагітності. Як загадує: виїжджати з міста вони не планували, бо вірили, що бойові дії закінчаться за кілька днів.
"Подібне ми вже переживали у 2014 році. Я не вірила, що у 21 столітті може бути повномасштабна війна. Для мене це якась дикість. Ми дійсно думали, що все швидко закінчиться, і через два-три дні ми всі підемо на роботу і почнемо жити як раніше. Але, на жаль, я дуже помилялася", — згадує Анастасія.
До пологового разом з батьками, братом та чоловіком приїхала 5 березня, хоча орієнтовно народжувати вона мала 20 березня. Таке рішення разом ухвалили, бо на той час у Маріуполі вже не було звʼязку, не працювали аптеки та магазини, а пересуватись містом було небезпечно.
"Ми розуміли, якщо щось трапиться, то хто буде приймати пологи. Тому треба було вирішувати їхати до пологового саме для того, щоб поруч зі мною був лікар і моїй дитині нічого не завадило зʼявитись на світ", — пояснює жінка.
Як загадує Анастасія, вже тоді у пологовому було багато цивільних, як жили у сховищах лікарні та у палатах. Туди доставляли продукти та іншу допомогу українські військові.
"Ми їли два рази на день. Це не повноцінне харчування для звичайних людей, не кажучи вже про вагітних, але дякувати богу, що ми взагалі щось мали", — загадує Анастасія.
"Пролунав вибух і для нас почалось пекло"
У день обстрілу лікарні російськими військами 9 березня, батьки Анастасії чергували на польовій кухні, яка була розташована на вулиці, готували їжу та роздавали її. Жінка разом з молодшим братом була у бомбосховищі лікарні, коли російська армія завдала авіаудару по будівлі. Вона пам'ятає, що вибух пролунав близько 15:00.
"Люди не кричали, вони стогнали, мабуть. Це великий біль, який люди вже не зможуть пережити. Діти дуже плакали, було дуже страшно. Дуже багато було поранених вагітних. Я навіть не скажу, що це страшно, я не знаю як це пояснити. Мені здається, що треба опинитися в тій ситуації, щоб зрозуміти, що ти зруйнований зсередини", — загадує вона.
"Це мав би бути твій найщасливіший день. Але як ти можеш радіти?"
Жінку перевезли до іншої лікарні. Перейми, згадує, в неї почалися зранку 21 березня.
"В той час, як раз відбувалась "зачистка району" так називали це окупанти, коли вони беруть якийсь квадрат та починають стирати його з лиця землі. І десь вночі 22 березня народився мій син", — загадує дівчина.
В лікарні, де вона народжувала, говорить, було дуже холодно та не було медикаментів.
Разом з дівчиною до тієї лікарні перевезли й інших жінок, які були у третьому пологовому будинку.
"Позаду мене лежала жінка, яка втратила дитину в третьому пологовому. й було 38 років, це її перша вагітність. І Росія в неї все відібрала. Це дуже важко і боляче. Ти розумієш, що це має бути твій найщасливіший день, але як ти можеш радіти? Бо ти навіть собі не можеш пояснити, чому все це відбувається, а ти маєш захищати ще й маленьку людину", — розказує Анастасія.
"Це був єдиний шлях, яким можна було вибратись з Маріуполя"
Про долю батьків дівчина дізналась лише у квітні. Вони отримали важкі поранення, і їх направили до іншої лікарні Маріуполя.
"У квітні, в тій лікарні, де перебувала саме я, вже облаштувалися російські окупанти, вже була їхня мобільна мережа "Фенікс". Нам дали телефонну картку, і ми змогли звʼязатися з братом мого чоловіка, який на той час вже знайшов моїх батьків", — розказує Анастасія.
На той час з лівого берега Маріуполя окупаційні війська відкривали гуманітарні коридори лише в бік Росії. Далі родина прямувала до Європи, проте російські прикордонники не пропустили Анастасію — через відсутність свідоцтва про народження.
"Вони мені сказали, що я мала його оформити в Росії. А як я могла його там оформити, коли моя дитина народилась в іншій країні, в Україні та взагалі мала народитись в інших умовах? І після того я мала взяти у них свідоцтво про народження? Вони нас так і не випустили. Ми змогли виїхати лише через білоруський кордон", — згадує Анастасія.
Свідоцтво про народження сина Анастасії оформили її батьки у Черкасах, коли змогли виїхати з Маріуполя.
Сьогодні Анастасія разом з сином. Батьками та молодшим братом живуть у Нідерландах.
"Мого сина звуть Дамір. В нього, я вважаю, дуже щасливе дитинство. Я дуже радію за те, що він маленький і не розуміє всіх цих жахів, що ми перебували поруч з країною-агресором. Але я дуже вдячна за те, що я маю свого сина, і я дуже щаслива за те, що він з'явився на цей світ, і для мене це єдине натхнення", — каже молода мама.
13-річний брат Владислав Анастасії наразі вивчає іноземні мови, розповідає друзям про звірства окупантів та мріє повернутися додому. За її словами, він їй допомагав у Маріуполі та мужньо тримався без батьків.
"Я дуже пишаюсь ним. Як би не він, я б не змогла вистояти, мені б не вистачило моральних сил. Бо після обстрілу пологового, коли я ще не знала, що мої батьки живі. Я залишилась з неповнолітнім братом якому теж треба пояснювати що сталось, чому він має зростати без батьків. Це дуже важкі спогади. Але я розумію, що ми ніколи не зможемо це пробачити, скільки б ми не працювали з психологами. Таке час точно не лікує", — додає Анастасія.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube та Instagram
