Харків'янин Дмитро Артемов щотижня їздить у прифронтові села та міста Донеччини: привозить людям продукти, ліки, одяг, допомагає з евакуацією. Чоловік розповідає: має маркер — чи дійсно потрібна допомога. І це хліб. Дмитро волонтерить з лютого 2022-го, наразі бачить: точкова допомога стає менш нагальною, великі фонди взяли на себе те, що раніше закривали особисто волонтери. Тож обирає новий шлях для себе — боронити країну.
Суспільне Донбас поговорило із Дмитром Артемовим під час однієї з його поїздок Донеччиною. Далі — пряма мова, почитайте.
Не завжди "ждуни"
— Всю лінію прифронтового зіткнення я об'їздив від Куп'янщини до Волноваського району. Я приїжджаю, зустрічаю людину, спілкуюсь, дізнаюся — чому вона досі не виїхала. Пропоную евакуацію. У Нью-Йорку був дуже розчулений розповіддю, коли жінка казала: "Це все моє багатство — цей підвал. В мене немає нічого іншого. І я не є тим "ждуном", котрим мене називають. Бо це моя так доля склалась" Так казала та жінка.
Хліб як маркер потреб
— Про хліб мені хочеться розповідати постійно. Чого такий вузький "канал" я вибрав, саме хліб? Для мене хліб — це як лакмусовий папірець. Коли я приїжджаю і люди кажуть: "А що у тебе нічого немає, немає чим допомогти, крім хліба?". Я вже розумію, що тут допомога не так потрібна.
Пам'ятаю Руська Лозова на Харківщині була звільнена 7 травня. 9-го чи 10-го я заїхав в Руську Лозову. Я пам'ятаю, як я витяг той хліб з мішка, він ще теплий, з пекарні. І бабуся, його побачивши, прислоняє до щоки і по тій щоці тече сльоза. Я зрозумів, що тут він потрібен.
Коли людина дійсно відчуває потребу в чомусь, хліб стає на перше місце. Але коли вже люди наїлись, то вони забувають, яка цінність цього хліба є.
Машина
— Минулої зими, це було на Донеччини, зламалась машина, дивно так: проїжджала десь кілометр і ставала. Я не розвернувся і не поїхав додому, їхав далі своїм маршрутом, але із запізненням.
Я подзвонив людям, казав, що я буду обов'язково і я приїхав. Це Лиманська громада, десь 10 кілометрів від фронту. І люди мене чекали майже всім селом. Під ліхтарем чекали мене з хлібом.
У налагоджених регіонах не хочу займатись волонтеркою. Приїжджаю саме на складні ділянки. Зараз дуже складно у Волноваському районі, ми їздили у Вугледар возили хліб. Зараз Вугледару немає. Але в районі ще є багато роботи.
— Це вже у мене 15-та автівка. Ми трошки покращуємо умови, більший транспорт беремо, маневровіший. Великою машиною я не можу заїжджати на ділянки як Курахове чи ще десь поруч, чи ось Зарічне під Лиманом, бо це — мішень для обстрілів. Кожну машину люблю, кожну згадую просто вже як члена родини. Іноді навіть спілкуюсь з ними. Коли попадаю під обстріл, я просто розмовляю з машиною: будь ласка, рідненька, вивозь мене. Таке також не раз траплялось. Так що поки вивозять, слава Богу!
Для чого мені це? Я багато разів сам задавав собі це питання, бо я повинен передусім відповісти собі на це питання. Фрази: бо це треба, бо це комусь треба виконувати. Ні, це все не годиться. Основне: я це роблю дійсно, в зерні, для себе. Я повинен відчувати себе гідним громадянином своєї країни. Я дуже хочу.
"Тут не так потрібен — піду в ЗСУ"
— Ще рік тому я був у вирі подій, коли треба було першим приїхати в якесь розбите село. Треба було першим приїхати в якесь розбите село, де після звільнення не було ще жодної ноги українця, коли треба було організувати на цій місцевості роздачу, привоз. Я це робив, я відчував свою зайнятість.
Зараз це взяли на себе великі фонди. Великий фонд може закрити будь-яку потребу зараз на регіоні. Немає вже якогось страху, що це не буде зроблено кимось іншим.
Саме те, що я сьогодні не на повну використовую ресурс, підштовхує мене змінити мій вектор та піти все ж таки до лав ЗСУ. Я йшов до військкомату в перші дні нападу на країну. Мене не взяли.
Я прийняв рішення йти у ЗСУ. Я відчуваю, що там буду мати повну зайнятість, буду використовувати свій ресурс, свої знання, свої здібності, свої можливості. Можливо, я когось змотивую своїм вчинком також прийняти таке рішення. Не бігати від ТЦК, а просто зібратися і зробити щось корисне від себе для держави, для своєї родини, для дітей, для чого хочете, для себе.
