Напередодні Дня Незалежності Суспільне Донбас поспілкувалось з українськими захисниками, які добровільно пішли на війну і боронять Батьківщину на Донбасі. Питали: що для них означає українська незалежність і як ухвалили рішення стати до зброї, аби виборювати її на фронті. Що відповіли та які бажання мають на "після перемоги" — читайте у матеріалі.
Микола на позивний "Філософ" у мирному житті працював у Києві інженером-випробувачем у лабораторії, де випробовували гальмівні системи для трамваїв, тролейбусів, автобусів та вантажівок. Раніше ніколи не бував на сході України, а зараз він медик у Першому добровольчому мобільному шпиталі імені Миколи Пирогова. Вдома на "Філософа" чекає мама.
Микола "Філософ". Фото: ПДМШ/Facebook
Для мене незалежність — це, в першу чергу, спосіб життя та вибір людини. Коли є особистісні свободи, коли вони розширюються, є шлях до розвитку. Для мене незалежність — це також нація, але не лише населення, а і спадщина — культурна, наукова, історична. І незалежність — це свідома можливість нації розвиватись в тому напрямку, в якому люди самі обирають.
Мотивація
Для нас, українців, це історичний шанс нарешті відбитись від Москви, закріпити свою незалежність і право свого вибору. І я максимально хотів бути у це залученим. У мене навіть не було думок, їхати кудись за кордон, або відсиджуватись.
Пам’ятаю, це було у травні 2022 року, коли Україні ще не дали ні Himars, та й із озброєнням було дуже важко, і окупанти стояли під Слов’янськом. Ми везли пораненого хлопця і в нього під час евакуації тричі зупинялось серце — двічі в автомобілі і один раз вже в лікарні.
І оскільки ми займаємось евакуацією, ми фіксуємо кожного пораненого. І вже на ранок, коли ми відвозили його у військовий шпиталь вже стабільного, і виявилось що саме в цей день у нього було день народження, йому виповнилось 24 роки. Ми зупинились, взяли йому тортик, сік, привітали його, і з такими подарунками відвезли до шпиталю
"Найперше, що я хочу зробити після перемоги — поплавати в Атлантичному океані".
Аеророзвідник Ігор у мирному житті працював у галузі ІТ. До війни почав готуватись у 2014 році, коли РФ анексувала Крим та окупувала частину Донеччини та Луганщини. З початком повномасштабного вторгнення почав шукати підрозділ, в якому міг би бути максимально корисним.
Український військовий аеророзвідник ІгорКомаров. Фото: Ігор КомаровНезалежність — це можливість жити у вільній демократичній країні, будувати своє життя, економіку, навчатись та займатись тим, чим хочемо. Це шлях у цивілізований світ. Ця війна триває не перший рік, це війна, яка йде вже 300 років. І коли почала загострюватись ситуація в Криму та на Донбасі, стало зрозуміло, що вони нас не полишать у спокої. Марно було сподіватись, що ми будемо там смажить шашлики.
Мотивація
Я суто цивільна мирна людина, класичний "піджак", я навіть не служив в армії — не "мотав срочку". Захоплювався військовими іграми, ми брали певну участь в русі ТрО, коли воно тільки зароджувалось у 2015-2016 роках у Києві, брали участь у навчаннях. Туди прийшли вмотивовані люди, які знали, що робить. Ще у 2014 році, я казав, що всі посидять в окопах, бо москалі не підуть просто так.
Я був морально готовий, що прийдеться повоювати. Я шукав, як себе реалізувати максимально якісно, бо я вже застарий. Я стара, хвора людина з букетом хвороб, і йти в якусь штурмову бригаду — це безглуздя, бо з мене толку там не буде. Я знайшов хлопців, які займаються корисною справою, і ми зараз змінюємо цю війну та її правила.
Дома мене чекають дружина, діти зараз в Німеччині, я сподіваюсь, що вони повернуться. Після перемоги я хочу поїхати в Крим на море, може, ще кудись. Дуже скучив за морем.
Військовий із позивним "Адвокат" зараз перебуває на Донеччині. У мирному житті він працював адвокатом в Києві. Дома на нього чекають дружина та дитина.
Український військовослужбовець Максим. Фото надане героєм
Незалежність — це свобода дій, можливість поводитись відповідно до своїх волевиявлень, які є загальноприйнятими та не порушують прав інших людей.
Мотивація
У мирному житті я був адвокатом і захищав своїх клієнтів у суді. Але коли ворог прийшов на нашу землю з автоматом — тут вже захист повинен бути відповідним - потрібно брати до рук зброю.
Після перемоги, я хочу відвідати дітей своїх загиблих побратимів, і розказати їм про їхніх батьків, про те, що вони були справжніми героями. Багато з ким ми починали разом з перших днів війни. З їхніми дітьми я спілкуюсь і зараз, і хочу, щоб вони знали, що їхні батьки були прикладом, і вони ними мають пишатись. Вони віддали своє життя за захист України.
Художник Артур Новіков з Краматорська. Давно, каже, готувався стати на захист Батьківщини. І 24 лютого ухвалив рішення піти на війну. Нині він б'ється із російськими окупантами, що прийшли на його землю, на фронті. Вдома на Артура чекають батьки та кохана.
Фото надав Артур Новіков
Незалежність — це воля. У нас це прописано на генному коді. Коли нам кажуть, що ми “одіннарод” — можливо, ми асимілювалися десь, і це не тільки про мову, а й про бажання “наваритися”. Але ж є воля, є ті хлопці, які самі пішли на війну, які кожного дня ціною власного життя її виборюють.
Всі трохи забули, що в країні війна. Типу “я свої 100 гривень задонатив”, — і все кожен живе своїм життям. За моїми відчуттями — потрібно всім українцям зрозуміти, що ми на межі життя і смерті усі. Щоб бути громадянином, щоб мати право голосувати, обирати в майбутньому мерів, депутатів — кожен має мати хоча б внутрішнє право на це. Задати собі питання: “що ти, як громадянин, робиш зараз аби подолати зовнішнього агресора?
Мотивація
У мене не було жодних ілюзій. Я знав, що буде продовження тієї війни, яку розпочав Путін на Донбасі. Я для себе вже підрахував, що то станеться 23-го лютого. Коли мене батько перепитав, що я буду робити, — моя відповідь була: я нікуди не їду, я йду на війну захищати країну. Я морально себе до цього готував. Але це було важко.
Я хочу створити родину, хочу дітей. Мене вдома (зараз вона не в Краматорську в Чернівцях) чекає кохана. Батьки також переживають і чекають.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
