Ольга Демідко — викладачка маріупольського вишу — врятувала з блокадного Маріуполя театральний архів: вивезла на флешках понад півтори тисячі оцифрованих документів, фото, афіш з фондів Донецького академічного обласного драматичного театру та Маріупольського краєзнавчого музею. Жінка пережила блокаду міста, стикнулась із ворожим ставленням сусідів-зрадників, дивом виїхала і витягнула з Маріуполя родину. Нині Ольга у Києві, відкрила виставку із врятованими світлинами з Маріуполя.
Про театральну історію рідного міста та про те, як переживала блокаду, як продовжує розвивати й популяризувати культуру Маріуполя вже в столиці вона розказала в інтерв’ю Суспільному.
"Я можу сказати, що була щасливою у своєму місті. Я знала недоліки свого міста, знала сильні його сторони, але хотіла сама жити там зі своєю сім'єю, ростити свого сина. Я не очікувала, що буде така трагедія, таке горе".
З 2014 року Ольга Демидко проводила в місті екскурсії, брала участь у волонтерських проєктах, серед іншого працювала над виданням альманаху “Маріуполь — це Україна”, де були надруковані вірші дітей, присвячені місту.
"Головна мета була довести всій Україні, всьому світу, що Маріуполь — це Україна. Не потрібна ніяка влада окупантів, тому що Маріуполь пережив такий момент, коли його намагалися захопити, але, на щастя, все обійшлося тоді".
Ольга брала участь у проєкті “Маріуполь туристичний”. Екскурсії каже, кристувались попитом: "В мене були найбільші екскурсії в житті, і я вже почала відчувати себе справжнім гідом, бо на моїх екскурсіях збиралися і 90, і 100 осіб. Однією з найпопулярніших була екскурсія "Таємниці маріупольського цвинтаря". За день по три екскурсії. Але це довело, що і маріупольцям це потрібно, і людям, які приїхали. Я бачила захват, бачила, що дійсно людям це подобається більше дізнаватися про своє місто".
ВІДЕО
Ольга — авторка дисертації “Театр північного Приазов'я”. Із захопленням розповідає про особливості та історію театру в Маріуполі:
"Тут симбіоз. Це не просто промислове місто, де театр не любили, не знали. Тут очікували театральної культури, дуже любили. Стереотипи навколо Маріуполя мають руйнуватися. Наприклад, що української не знали, не було вистав українською — це не правда. Вистави, які починаються на ХІХ століття, були суто українською. Перед повномасштабним вторгненням у Маріуполі було 16 театральних колективів, три з них професійні, і велика кількість театральних колективів, які намагалися виступати на рівні професійних, що теж надихало і вражало. Зокрема, театр авторської п’єси "Консепшен", який нині вражає киян".
Ольга згадує мітинг у Маріуполі напередодні повномасштабного вторгнення, коли кілька сотень людей вийшли під синьо-жовтими стягами. Вона тоді теж виступала із промовою, була переконана: Маріуполь вистоїть.
"Цей мітинг мені показав, що в нас велика кількість людей в Маріуполі, і зараз я його згадую з великими теплом, дуже були сповнені надією, що Маріуполі він має довести всій Україні, що ми дійсно велика країна, ми форпост".
Коли настало 24 лютого Ольга на виїзд з Маріуполя не наважилась відразу: мала літніх батьків. А ще, зізнається, не вірила, що місто опиниться у блокади.
"Я бачила, як говорив мер, наш міський голова, нас заспокоював, що не треба паніки. І це мене теж трохи заспокоювало. Перші дні, я була переконана що все буде добре, але те пекло було, що довелося пережити мені, оскільки я не виїхала і залишилася Маріуполі. Я пробула там 20 березня і для мене було найстрашніше, що у нас не було зв'язку, як і у багатьох маріупольців".
Ольга була у місті із маленьким сином, якому не було ще трьох років, батьками, старенькою бабусею.
"На нашій вулиці, як це не прикро, було всього два будинки, які підтримували Україну, всі інші чекали на “руський мір”. Це вже я з’ясувала, коли в Маріуполі не було зв'язку, тому що до мене приходили сусіди, якісь такі ворожі обличчя раптом стали, я завжди ввічливо з усіма була на вулиці і тут: “от, Оля, что нацики тебя будут спасать?”.
Те, з чим довелось зіткнутись у оточеному військом РФ довелось, Ольга називає пеклом. Згадує вагітну сусідку, яка не могла потрапити до пологового, і зрештою зникла безвісті.
"Пам'ятаю, що люди стали втрачати свою людяність. Моя сусідка дуже багато змогла вкрасти зі своїм чоловіком, привезла цілу машину всього і дитячого теж там було. Пам'ятаю бачила ці соки дитячі. І коли у мого сина вже закінчилося це все, я підійшла, хотіла купити. На що вона мені відповіла “Нехай твоя українська власть тебе допомагає”.
Бомбардування Маріупольського драматичного театру 16 березня Ольга називає точкою відліку, коли зрозуміла: потрібно вибиратися з міста. 20 березня на вулиці, де жила Ольга із родиною, через обстріл почали горіти будинки. В її будинку впала стеля, під завалом була бабуся.
"Я пам'ятаю, що у мами був такий відчай в очах, вона сказала, роби що хочеш — рятуй сина".
Із сусідами Ольга знайшла стару автівку, та вмістилися туди лише вона із сином. Ольга виїхала, зупинилась у Празі і шукала зв’язок із батьками, які лишились у місті.
"Вдалося знайти зв'язок з батьками в квітні. Я дізналася, що бабуся померла, оскільки у моєї тітки не залишилось ніяких документів на бабусю, її батько поховав біля церкви. Потім, коли прийшла окупаційна влада, її перепоховали у братську могилу. Для неї, я думаю, це було би шоком. Моїх батьків спочатку мені допомогли вивезти у Мелекіне у квітні. І лише у серпні 2022 року завдяки волонтерській групи Дениса Мініна, вдалося моїх батьків вивези. Зараз ми всі в Києві".
Нині Ольга у Києві намагається повернутись до колишньої роботи: проводить екскурсії містом та популяризує театральну історію Маріуполя.
"Перша моя екскурсія в Києві була “Маріуполь-Київ: паралелі”, далі я вирішила вивчити архітектуру Києва, адже тут найбільша кількість переселенців із Маріуполя, я воджу їх старими частинами Києва".
В Маріуполі Ольга збирала театральні архіви, зокрема, і оцифрувала їх, планувала відкрити музей театральної культури в місті. Музей відкривати не довелось, та всі 1668 світлин, документів, афіш Ольга змогла провезти через блок-пости окупантів.
"Це і афіші, і програмки, і вистави, окремі портрети. Це мій борг перед тими людьми, яких зараз вже немає. Я впевнена що це треба робити, оскільки Російська Федерація продовжує популяризувати пропагандистську неправдиву історію щодо нашої історії, щодо української культури, тому зараз, саме зараз, час руйнувати і час будувати нашу справжню об'єктивну неупереджену історію".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram
