Перейти до основного змісту
«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині

Олеся Миронець-Матущенко
Олеся Миронець-Матущенко зі Святогірська очолює Раду ВПО при Рівненській ОВА. Фото надала Олеся Миронець-Матущенко /Ірина Шаталова

Олеся Миронець-Матущенко родом зі Святогірська Донецької області. Повномасштабне вторгнення Росії зустріла в Слов'янську, де працювала психологинею. У березні 2022 року виїхала за кордон із дитиною, але вже восени повернулася в Україну, щоб долучитися до евакуації людей із Донеччини. Згодом оселилася на Рівненщині й очолила Раду з питань внутрішньо переміщених осіб при Рівненській обласній військовій адміністрації.

В інтерв'ю Суспільне Донбас Олеся розповіла, чому повернулася з-за кордону, із якими проблемами стикаються переселенці в нових громадах і чому рішення щодо них мають ухвалюватися за їхньої участі.

«Якщо я щось роблю тут для тих, хто потребує,

то хтось там робить те саме для моїх батьків»

До повномасштабного вторгнення Олеся Миронець-Матущенко жила й працювала на Донеччині. У 2018 році у Слов'янську вона очолювала молодіжний центр. Згодом працювала психологинею в Донецькому обласному центрі соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями.

Як розповідає жінка, у березні 2022 року вона з дитиною виїхала до родичів за кордон, але за пів року повернулася.

«Я чекала будь-якої пропозиції для того, щоб повернутись в Україну. Мені досить важко було відчувати себе в ролі жертви й фізично не мати можливості допомагати в той час Україні», — розповіла Олеся.

Наприкінці 2022 року їй запропонували долучитися до проєкту транзитного хабу у Дніпрі для людей із вразливих категорій, яких евакуювали з Донецької області. За її словами, ця робота і стала одним із головних приводів повернутися.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Евакуація з Донеччини, квітень 2023 рік. Антикризовий хаб «Затишок»/Facebook

«Слов'янськ, Бахмутський район, який ще був відкритий для цивільного заїзду і виїзду, Костянтинівський район — ми їхали з евакуаційним маршрутом, забирали людей, привозили в Дніпро для відновлення документів, родинних зв'язків. Далі організовували адресну подальшу евакуацію, зокрема за кордон», — розповіла Олеся.

Проєкт, де вона працювала комунікаційною менеджеркою, тривав майже рік. По завершенню вона з родиною переїхала жити в Рівненську область.

Тим часом її батьки залишалися на Донеччині. За словами Олесі, вмовити їх виїхати на безпечнішу територію зі Святогірська, звідки на той час вибили окупантів, вдалося лише у 2025 році. Тому допомога іншим переселенцям мала для неї особисте значення, ділиться вона.

«Мені здавалося, що всесвіт обов'язково має мене почути. І якщо я сьогодні щось роблю тут для тих, хто цього потребує, то там, де є мої батьки зараз, хтось саме те робить для них», — пояснила переселенка.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Антикризовий хаб «Затишок», 2023 рік. Олеся Миронець-Матущенко/Facebook

«Нічого для переселенців без переселенців»

На Рівненщині, каже Олеся, вона пройшла конкурс на посаду, пов'язану з проєктною діяльністю в Березнівській міській раді, долучилася до Ради з питань ВПОВнутрішньо переміщені особи при Рівненській обласній державній адміністрації, яку згодом очолила.

На її думку, для розробки програм допомоги чи евакуації для ВПО, треба залучати самих переселенців: «Як мінімум, це дивно, їх не залучати. Адже люди, які пережили переміщення, знають, із якими перешкодами стикаються на практиці. Коли працювала у молодіжній політиці, мені запам'яталося гасло: «Нічого для молоді без молоді». Цей принцип так само важливий для рішень, які стосуються переселенців».

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
21–22 жовтня у Львові під час IV Всеукраїнського форуму Рад ВПО Олеся Миронець-Матущенко зі Святогірська отримала національну відзнаку «ЗаРади майбутнього» в номінації «Сила Співпраці». Олеся Миронець-Матущенко /Facebook

Водночас робота Ради ВПО виявилася не зовсім такою, як Олеся собі уявляла на початку.

«У мене були рожеві окуляри. Мені здавалося, що Рада ВПО — це такі собі "агенти" інтеграції, провідники, люди, які візьмуть переселенця за руку на вокзалі й проведуть через усі перепони в громаді. Щоб він отримав там якісні послуги соціального, адміністративного, медичного характеру», — ділиться жінка.

Натомість, пояснює Олеся, задача Ради — виявляти прогалини в законодавстві та місцевих програмах і пропонувати зміни.

«Висвітлювати ці прогалини та долати їх завдяки фаховості юридичної підтримки тих людей, які входять до складу рад, створюють і прописують нові нормативні акти на рівні громади, проводять дослідження», — розповіла вона.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Олеся Миронець-Матущенко. Олеся Миронець-Матущенко/Facebook

Житло, медицина, документи: з чим стикаються переселенці

За словами Олесі, Рівненщина для багатьох переселенців стає транзитним регіоном. Люди приїжджають сюди, щоб перечекати небезпеку, відновити документи та рушають далі Україною або за кордон. Ті, хто залишається, часто потребують тривалого супроводу.

«У Рівненькій області зареєстровані близько 48 тисяч переселенців, реальні цифри — десь до п'ятдесяти тисяч. Переважно це люди з Донеччини, Луганщини та Херсонської області, менше — з Сумської, Харківської, Запорізької. Осідають найбідовіші або ті, хто найбільше потребує допомоги чи не може себе знайти в інших регіонах або за кордоном», — зазначила Олеся Миронець-Матущенко.

У Березнівській громаді від початку повномасштабного вторгнення фіксували понад три тисячі переселенців. Станом на зараз їх близько 800, додала вона.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Будинок у селі, Рівненська область. Фото надала Олеся Миронець-Матущенко

Як зауважила очільниця Ради ВПО в Рівненській області, одна з головних проблем — нестача доступного житла. Особливо складно людям, які не можуть скористатися державними програмами компенсації чи придбати власне помешкання. Вони очікують на тимчасове або соціальне житло, але громади не завжди мають що запропонувати.

«Практично кожна територіальна громада Рівненської області має черги щодо забезпечення тимчасовим або соціальним житлом переселенців. Однак, воно в нас побудоване й готується до здачі тільки в Дубенській громаді. Всі інші або коштом державних субвенцій намагаються цей попит знизити, або шукають інші виходи з ситуації», — розповіла Олеся.

Ще одна проблема — доступ до медичних послуг. Олеся зазначає, що кількість людей, які потребують лікування та супровід зросла.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Переселенці, яких евакуювали у Рівненську область розмістили в хоспісі села Зірне. Серпень, 2026 року. Олеся Миронець-Матущенко/Facebook

«Медичний супровід — попит дуже збільшився через те, що Дніпропетровська область під обстрілами і люди з важкими ураженнями здоров'я, онкологічними захворюваннями зараз шукають допомоги в Рівненській області, в Рівному. Через Луганський медичний університет зокрема», — підкреслила Миронець-Матущенко.

Вона також наголошує, що місцеві програми підтримки ВПО мають бути підкріплені реальним фінансуванням. Самого переліку запланованих заходів недостатньо.

«Коли стикаєшся з тим, що людині немає за що виготовити паспорт і дівчата з ЦНАПу скидаються грошима для того, щоб оплатити цю послугу — це не вихід. На мій погляд, це має бути зафіксоване саме в цих програмах підтримки ВПО. Не планом заходів про інтеграцію, а реальними грошима. У громадах обмежений бюджет. На жаль, переселенці лишаються за лаштунками», — говорить Олеся.

«Будиночок в селі»: що не так з програмою

Олеся також розповіла про пошук житла в межах програми, за якою громади можуть купувати будинки для розміщення переселенців коштом державної субвенції.

У Березнівській громаді, за її словами, є будинки, які потенційно можуть відповідати умовам програми. Однак багато з них розташовані у віддалених селах, де складно з транспортом і далеко медичні заклади. Через це люди, які потребують житла, не завжди погоджуються на переїзд.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Будинок за програмою "Будиночок в селі». Фото надала Олеся Миронець-Матущенко

«У нас було потенційно спочатку вісім об'єктів. Два з них господарі терміново продають, бо люди вже знайшли за "живі" гроші. Ще шість лишається, але вони не підходять тим людям, які є в громаді й хотіли б переїхати, — далеко від лікарні», — розповіла Олеся.

На її думку, переселення може бути взаємовигідним, якщо допомагати людям переїжджати до громад, де вони зможуть облаштуватися, а місцеві села водночас отримають нових жителів.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Будинок у селі, програма "Будиночок в селі", Рівненська область. Фото надала Олеся Миронець-Матущенко

«Виходом із цієї ситуації може бути та сама розумна евакуація, коли людина переселяється з села в село. Вже йдучи на знайомі для неї умови, маючи можливість вивезти з собою своє господарство. Додатковий плюс для приймаючої громад — село не буде вимирати», — припускає Олеся.

«Вихід є, просто він в іншому боці тієї ж кімнати»

Одна з історій, яка запам'яталася Олесі під час роботи в Березнівській громаді, — допомога родині з Серебрянки Бахмутського району.

Під час обстрілів чоловік, громадянин Грузії, втратив документи. Він також зазнав поранення й лікувався, зокрема, у Харківському шпиталі. Відновлення документів тривало довго. Зрештою за допомогою благодійного фонду «Право на захист» чоловік отримав паспорт своєї країни.

Однак після повернення до України не зміг одразу повернутися до місця тимчасового проживання, де чекала його родина.

«І все через правову колізію, оскільки він не є новоевакуйованим — це перше. Друге, він не є внутрішньо приміщеною людиною, хоча для того, щоб отримати статус, не обов'язково мати громадянство країни», — згадує переселенка.

Разом із юридичними партнерами вдалося знайти рішення: чоловік отримав посвідку на тимчасове проживання, а згодом — довідку ВПО. Після цього він зміг возз'єднатися з дружиною та повернутися до гуртожитку, де родина продовжує жити.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Розселення переселенців, Рівненська область, 2025 рік. Олеся Миронець-Матущенко/Facebook

Ця історія, каже Олеся, показує, як важливо не залишатися сам на сам із проблемами, навіть якщо здається, що розв'язання немає.

«Люди, які мають відповідні проблеми з документами, просто бояться звернутися за допомогою, тому що вважають, що це або коштує великих грошей, або це просто фізично неможливо», — розповіла вона.

Олеся закликає переселенців звертатися до людей та організацій, яким вони довіряють: до працівників соціального житла, представників гуманітарних організацій. Навіть, якщо вони не зможуть допомогти одразу, то передадуть справу фахівцям.

«Вихід є, просто він в іншому боці тієї ж кімнати», — зауважує Олеся.

«Хтось робить те саме для моїх батьків»: Як жителька Донеччини допомагає переселенцям на Рівненщині
Квітень 2020 року, Слов’янськ. Олеся Миронець-Матущенко /Facebook

На її переконання, переселенці мають бути представлені не лише в спеціалізованих радах, а й в інших консультативних органах громади — зокрема тих, що опікуються безбар'єрністю, ветеранською політикою та бюджетом участі.

«Якщо ми говоримо про громадський бюджет — згідно з новим законом про народовладдя переселенці є жителями громади. І вони так само мають право вирішувати стояти майданчику сьогодні в цьому дворі чи не стояти, наприклад. А значить вони повинні мати можливість проголосувати, але система ЕДЕМплатформа місцевої електронної демократії в Україні, яка дозволяє подавати петиції, проєкти для розвитку громад, повідомляти про комунальні проблеми, проводити опитування. не дає цього зробити.

У мене є побажання — створюймо державу дружню до людей, без розподілу на статуси, які або створюють додаткові можливості, або, навпаки, сегрегують суспільство«Сегрегують суспільство» означає розділяють людей на окремі групи, відокремлюють їх одне від одного, створюють нерівність або обмежують можливості певної групи людей.», — підсумувала Олеся Миронець-Матущенко.

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram

Топ дня
Вибір редакції
На початок