Вдова, мати трьох дітей, бабуся двох онучок, 48-річна Валентина Гутеньова на псевдо «Фрея» з Дніпропетровщини мобілізувалася до війська. У цивільному житті вона мала понад десяток спеціальностей: від машиністки мостового крана на трубному заводі до швачки, перукарки й кухарки. Зараз жінка опановує зброю, аби бути корисною на фронті у складі 152-ї окремої Єгерської бригади. Про свій шлях до війська «Фрея» розповіла Суспільне Донбас.
«Приїхав комбат і запитує: "Чого ви рветесь?" Кажу: "Не знаю, мені комфортніше з автоматом у руках. Те, що мені для кухні потрібно, — я готувала, я знаю, я вмію. Ну, я себе поки з ополоником не бачу"».
Валентина народилася в селі Маломихайлівка, згодом жила в селищі Просяна на Дніпропетровщині.
«Там пройшло моє дитинство, моя молодість. На жаль, ні Маломихайлівки, ні Просяної вже немає, нічого там живого, одні руїни», — говорить військовослужбовиця.
Валентина каже, що відчувала, що має стати військовою.
«Маю трьох прекрасних дітей. Старшій доньці 31, сину 28, молодшій 20 років. Маю двох маленьких онучок. Я опанувала дуже багато професій у цивільному житті. Але в мене таке шосте відчуття весь час підштовхувало до того, щоб піти до лав ЗСУ», — каже жінка.
Зі своїм чоловіком Ігорем Валентина прожила десять років. Ігор загинув у селі Безруки на Харківщині.
«Я хочу сказати, що це одна людина, яку ми відчували як свою половину. Дуже важко було. Важко — впізнання, важко — похорон. І на кладовищі вийшло так, що стояла я, він — у труні й солдат. Більше не було нікого», — говорить жінка.
Рішення піти до війська родина спочатку не підтримала, але Валентина все одно пішла.
«Я вже поставила всіх перед фактом. Звісно, діти всі були проти. Я сказала, що вирішила так і моєї думки ніхто не змінить. Старша донька знала. Кажу: "Доню, ну от я не бачу себе ніде, крім армії. Ну не бачу"», — розповідає військовослужбовиця.
Після цього Валентина пройшла комісію та оформила документи.
«Я поїхала, пройшла комісію, все, що потрібно. Все оформили, мобілізували. Півтора дня на збори — і я тут», — сміється «Фрея».
Нині жінка проходить військову підготовку.
«Виходить усе. Стріляю. Найкраще? Стріляю, мабуть, — сміється Валентина. — Та ні, я ж кажу, стараюся навчитися і взяти інформацію по максимуму», — каже вона..
Валентина також розповідає про стосунки з побратимами.
«Я впевнена в кожному з них. Вони не грають, вони ставляться до мене з повагою», — каже військовослужбовиця.
«Фрея» говорить і про те, на що сподівається після завершення війни.
«Звісно, чекають мене живі ще батьки, тато і мама. Мене підтримує кожен день думка про те, що все-таки ми зможемо закінчити цю кляту війну. Що мої діти й онуки побачать і відчують щасливе, спокійне життя», — говорить Валентина.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний фонд страхування журналістів, що реалізується Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» в межах програми SAFE (раніше Voices of Ukraine), яку координує Європейський центр свободи преси та медіа (ECPMF) у рамках Ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
