У 18 років Микола Сєров із Сіверська пішов на строкову службу, а під час повномасштабної війни пройшов шлях від сапера й штурмовика до оператора БпЛА. У серпні 2026 року 23-річний військовий дістав поранення в Рай-Олександрівці на Донеччині та дві доби залишався в бліндажі. Побратими пронесли його сім кілометрів пішки до медиків, однак серце Миколи зупинилося.
Про дитинство, бойовий шлях та останні дні життя розповіла Суспільне Донбас його мати Вікторія.
Дитинство у Сіверську та цивільне життя
Микола народився 9 липня 2003 року в Сіверську Бахмутського району. Навчався в місцевій гімназії № 3, де закінчив дев'ять класів. Після цього, за словами матері, здобував фах слюсаря та водія вантажних автомобілів у Сіверському професійному ліцеї, де провчився три роки.
Як пригадує Вікторія, у юнацькі роки син пробував себе в різних видах спорту — ходив на футбол, бокс та важку атлетику, але найбільше захоплювався дзюдо. Він брав участь у змаганнях і виборював призові місця.
Після закінчення ліцею Микола вирішив піти до армії, щоб здобути водійський стаж: сім'я підтримала це рішення сина, зазначає Вікторія. 29 листопада 2021 року хлопець прийшов до Бахмутського військкомату, пройшов підготовку в навчальному центрі «Десна», і його направили до 91-ї окремої Охтирської бригади. Там він зустрів початок повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, ділиться мати.
Бойовий шлях та фронт
На фронті військовий змінив кілька спеціальностей та підрозділів, а разом із цим — і військове псевдо.
«Позивний «Бармен» з'явився в Миколи під час служби у 54-й бригаді. До цього він мав псевдонім «Ангел». На запитання про походження нової назви син жартував: «Вмію наливати, але не вмію випивати», — розповідає мати.
13 березня 2022 року Микола підписав контракт. У серпні 2022 року його перевели до 54-ї окремої механізованої бригади, де він проходив службу сапером у районі Роздолівки, Переїзного, Званівки та Сіверська, говорить Вікторія.
За словами матері, у вересні 2022 року Микола брав участь у звільненні Білогорівки — сапери були серед перших військових, які заходили до селища. Після звільнення населеного пункту син ділився з нею емоціями: «Ти не уявляєш, яка це ейфорія, така гордість, коли ми її звільнили».
Як розповідає мати, у грудні 2022 року Микола дістав поранення та лікувався в лікарні Дніпра. У лютому 2023 року йому встановили статус обмежено придатного до військової служби.
«Але він це приховував, не хотів і продовжував далі їздити на позиції сапером туди в напрямку Білогорівки. Казав: "Ні, я не буду там сидіти". «Він бувало так після поранення потрапить у тил, довго не міг — повертався знов до Сіверська», — згадує Вікторія.
15 липня 2023 року Микола дістав поранення в Білогорівці — у БМП, де він перебував, влучив снаряд: з баротравмою його доставили до лікарні Харкова, розповідає мати.
«Він казав мені: "Прокидаюся — усе в диму, і мене тягнуть". Це на диво, що не було серйозних ушкоджень, тільки баротравма», — пригадує жінка.
Після цього Микола перебував у єдиній за весь час служби відпустці за станом здоров'я — це була їхня остання зустріч із матір'ю. 4 серпня 2023 року він повернувся до військової частини, і далі вони бачилися лише по відеозв'язку, згадує Вікторія.
Від сапера — до оператора БпЛА
У вересні 2023 року Микола пройшов навчання на оператора БпЛА, розповідає Вікторія. Невдовзі через статус обмежено придатного його перевели до Ізюмського ТЦК. За словами матері, він пробув там близько місяця, але відмовився залишатися в тилу.
«Він мені сказав: "Я повертаюсь, я не хочу тут сидіти в ТЦК і все". Як я його не вмовляла залишитися, бо в нього там була добра посада, він не погодився й повернувся до 54-ї бригади», — розказує мати.
Син самостійно знайшов можливість повернутися до своєї частини й у січні 2024 року знову став до служби в 54-й бригаді вже як оператор БпЛА.
Микола виконував завдання поблизу Федорівки та Переїзного. За словами Вікторії, він добре знав рідну місцевість — Сіверськ, Миколаївку й Діброву — і допомагав побратимам орієнтуватися та виходити з-під обстрілів: «Я ж тут кожну стежку знаю. Мені допомагають рідні стежки», — переповідає мати слова сина.
У травні 2025 року Микола підписав контракт із підрозділом «Скеля», де спочатку проходив вишкіл і брав участь у боях як штурмовик, а згодом продовжив службу оператором БпЛА, говорить мати.
Вікторія пригадує, як після одного з обстрілів син ледь вибрався з-під завалів будівлі, де перебував.
«Микола казав мені: "Мати, знаєш, як цінуєш життя і як страшно під завалами". Він дуже любив життя».
За її словами, у жовтні 2025 року Миколу нагородили «Золотим хрестом» від Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, а також медаллю «За відвагу» від підрозділу «Скеля».
У липні 2026 року Микола разом з кількома побратимами, також операторами БпЛА, перейшов до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», згадує жінка.
Поранення та очікування евакуації
Як розповідає Вікторія, у ніч з 23 на 24 серпня 2026 року Микола з побратимом пішли шукати втрачений дрон у Рай-Олександрівці на Донеччині. Вони потрапили під обстріл і син дістав поранення в шию та нижню частину живота.
24 серпня він дістався до бліндажа побратимів, де залишався дві доби, згадує мати.
«Він сам не думав, що загине. У перший день ще жартував зі мною: "Та чого ти, ма, переживаєш? Завтра відкочуся, підлічуся, повитягують із мене уламки"», — розказує Вікторія.
Уранці 26 серпня четверо побратимів рушили пішки виносити пораненого. За словами матері, вони пронесли його приблизно сім кілометрів протягом трьох годин.
«І вони доходять до союзників, де вже була "військова швидка", і в нього там стає серце. Завели серце, нормалізували тиск, але в нього просто пішов перитоніт. Він загинув», — згадує Вікторія.
У документах причиною смерті внаслідок поранення вказали мінно-вибухову травму живота.
Миколі Сєрову було 23 роки. 1 вересня 2026 року його поховали в Харкові на міському кладовищі № 18. У військового залишилися мати, батько, бабуся та старший брат.
