Жительці селища Біленьке, що біля Краматорська, Галині Журбі 85-років. Вона народилася під час Другої світової війни, дитиною пережила бомбардування Слов'янська, а у 1947-му — повоєнний голод. Вона попри відмови рідних та керівництва стала інженеркою та 30 років пропрацювала на одному з великих заводів. Півтора року тому через випадкову травму в жінки почалася гангрена, лікарі сказали: потрібна ампутація. Вона була готова здатися і навіть написала відмову від операції, але завдяки підтримці сусідів погодилася на ампутацію. Нині Галина пересувається будинком на кріслі колісному, на протезі та з ходунками, робить тибетську гімнастику, порається на городі й шиє. У прифронтовому селищі лунають вибухи, проте Галина Журба не втрачає оптимізму та тримає баули напоготові на випадок евакуації. Свою історію Галина Журба розповіла Суспільне Донбас.
Галина Журба живе на самоті, каже її чоловік помер 20 років тому. Саме він, згадує, допоміг їй, юначкою опанувати фах інженера-конструктора. 30 років вона на Краматорському станкобудівному заводі проєктувала пресформи для виробів гумово-технічних заводів.
Жінка згадує: з дитинства цікавилася технікою, однак стати інженером змогла не відразу.
"У 18 років я поступила на слов’янський завод кранівницею. Чаувун заливала у форми там. І зацікавилась електрикою, думаю: «Оце електрика, оце діло!». І настільки, що коли ми побудували будинок, це я сама провела електрику по всьому будинку".
Проте після трьох років кранівницею, згадує, старший брат наполіг, щоб вона пішла на більш жіночу роботу, тоді пішла лаборанткою до школи. Однак цікавість ти інженерії Галина не полишила. Закінчивши технікум влаштувалася на Краматорський станкобудівний завод (Старокраматорський машинобудівний завод — ред.).
"Директор спочатку говорить: «Іди в школу викладати». Ні, я кажу: «Я хочу бути конструктором». І пропрацювала конструктором 30 років». Я проєктувала пресформи для резинотехнічних виробів".
Півтора роки тому жінці ампутували ногу, нині вона пересувається вдома на колісному кріслі.
"Я в городі напирнулась, а нога синіє, синіє, в мене почалася гангрена. Лікар сказав: будемо різати. А я написала заяву таку, що я відмовляюсь від операції. Ну, думаю, 83 роки вже. В сусіда матір каже: «Яківна, живуть люди без одної ноги, живуть і без двох ніг. Хай оперують, ми доглядатимемо", — розповідає пенсіонерка.
Галина каже: із протезом чи ходунками порається на городі та продовжує робити тибетську гімнастику "для оздоровлення і довголіття".
Нині жінка живе сама разом із кішками. Каже під час епідемії коронавірусу Галина Журба почала вести щоденник, а тепер задумалася про книгу, де хоче розказати про своє життя.
"Ці кішки — моя сім'я тепер. І я живу заради оцих тваринок. Жити можна і заради квітки, які квітують на підвіконні. Комусь ти потрібен — і ти повинен жити".
Щодо евакуації з прифронтового селища — теж міркує. Каже: речі зібрала, і не виключає, що поїде з прифронтової Донеччини, яке стане надто небезпечно.
"Ось це оптоволокно від дрона було у мене. А мені сказали: «Розірвати його не можна, його переламати можна». І я переламала. Бо прямо отак під ногами. Літають, літають (дрони — ред.), по нашій вулиці вже б'ють. Отут нещодавно було п'ять прильотів і п'ять ударів. Я на кухні готую і стою, чую щось стукає в двері, кажу: «Заходьте». А нікого нема. А це двері од хвилі вибухової отак от ходили", — говорить жінка.
Галина Журба згадує розповіді батьків про Другу світову, яку сім’я переживала у Слов’янську.
"Наша хата була коло заводу Машмет у Слов’янську, німець на завод бомбу кинув, а вона поряд з заводом упала. Там люди ховалися, і мій брат був чотирьох років. Він був на сходах, і виходить його прикидало тілами. І так він вижив, хоча уламок поцілив у нього. Ой, він такий переляканий був потім: пічка загуде — а він ховається", — згадує 85-річна жінка.
"Ось так випало, що я переживаю другу війну. І знаю, я що таке голод, бо 1947-му пережили, я пам'ятаю. І вже півтора року я без ноги, але нормально: жити можна".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, є частиною програми Voices of Ukraine / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа. Voices of Ukraine / SAFE реалізується в рамках Hannah Arendt Initiative за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.
