"10 днів був між небом і землею" — так пенсіонерка Раїса згадує стан свого чоловіка після прямого влучання у їхній будинок у Миколаївці на Донеччині. Це було у листопаді 2024-го. Подружжя 77-річних пенсіонерів вижило, а місяці лікування закінчилися рішенням — їхати з міста. З родиною вдалося поспілкуватися у транзитному центрі в Лозовій на Харківщині. Разом із ними в кімнаті були дві подруги-пенсіонерки, Віра та Тетяна, які полишили Миколаївку через обстріли. Щодня транзитний центр у Лозовій приймає понад 200 людей, які залишили свої домівки на прифронтовій Донеччині. Історії тих, хто виїхав із прифронтової Миколаївки, — у матеріалі Суспільне Донбас.
У кімнаті в транзитному центрі — четверо людей. Серед них — 77-річні Раїса та Іван Миколаєви — подружжя. Їхній дім у Миколаївці згорів через обстріл півтора року тому. Обоє отримали поранення.
“Ми сиділи отак на лавці разом. Ми сиділи на лавці біля першого під’їзду. Буквально за кілька секунд прилітає оцей снаряд у третій під’їзд. Я відразу до нього, а він уже без свідомості, тому що осколки влучили в ноги, сюди влучили. У мене оце ж на обличчі досі ще залишилося, руки позаживали, але не настільки, і ноги”, — розповідає Раїса Миколаєва, показуючи сліди від поранень.
“І він 10 днів був між небом і землею. У шоці. От такий. Це було щось страшне”, — додає жінка.
Іван Миколаєв каже: після поранення досі не відійшов від вибухової травми.
“Лікар казав, що це минеться, але голова шумить і зараз. Я опритомнів у швидкій, спершу навіть не зрозумів, де я. Здалося, ніби вагон дерев’яний, красивий, дві людини везуть. Було зле”, — говорить Іван Миколаєв.
За його словами, лікування тривало приблизно пів року.
Опісля кількамісячного лікування чоловік із дружиною повернулися додому, жили в орендованій квартирі. У місті не стало електрики й води, почастішали обстріли, та чоловік не погоджувався на виїзд, каже Раїса.
“Ми з сином придумали легенду. Сказали: “Ваня, наша влада ухвалила рішення про загальну евакуацію дорослого населення”, — розповідає жінка.
“І коли ми приїхали у Слов’янськ — це було небо і земля. Не вірилося, що ще є куточки на землі в Україні, де можна хоч просто перевести подих”, — каже Раїса Миколаєва та плаче.
Сусідки по кімнаті у подружжя — дві подруги, також із Миколаївки. Віра й Тетяна, кажуть, познайомилися у бібліотеці: одна там працювала, інша — ходила по книжки. Трохи одягу, книжка та плетиво — це все, що вони вивезли з дому.
“Оце книжка, яку ми привезли з собою з Миколаївки, читаємо її по черзі. Тут є жінки, які люблять такі романи”, — розповідає Віра.
“Таня з ліхтариком читає, навіть світло не вмикає, за звичкою, як у Миколаївці, читає цю книжку”, — додає жінка.
Тетяна каже: після евакуації намагається відволікатися плетінням.
“Шкарпетки плела. Кофту плела, але я її не забрала, бо збиралися — галопом по Європах. Відволічуся — плестиму з мохеру. Голова зовсім чумна. Четвертий день тиск мучить. Четвертий день”, — говорить Тетяна.
Віра і Тетяна говорять: шукали житло, аби жити разом.
“Хочемо і далі разом. Сподіваємося і повернутися разом. Аби у нас все налагоджувалося потихеньку, то повернемося назад. Я там народилася, хочеться додому. Це моя батьківщина, це моє життя. Дуже хочеться туди, назад”, — говорить Віра.
У Миколаївській громаді, за даними на 8 травня, які повідомив Суспільне Донбас начальник МВА Володимир Проскунін, лишалися 2666 жителів. Найбільше у місті Миколаївка — 1628.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал підготовлено за підтримки проєкту Міжнародний Фонд Страхування Журналістів, що реалізується Асоціацією “Незалежні регіональні видавці України”, що є частиною програми Voices of Ukraine, що входить до програми SAFE, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Проєкт Voices of Ukraine реалізується в межах Hannah Arendt Initiative. Проєкт не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить винятково погляди та інформацію, отриману редакцією.
