У березні виходить друком книга письменниці, журналістки та дослідниці візуального мистецтва Катерини Яковленко "Донбас як метафора". Вона народилась у Луганську, до 2014 року працювала кореспонденткою на Донеччині та була програмною менеджеркою мистецьких проєктів фонду "Ізоляція" в Донецьку. Саме на власних досвідах і спостереженнях і побудована книга.
Про що ця книга, яку метафору у слово "Донбас" заклала авторка та чому її варто прочитати — Суспільне Донбас поговорило з авторкою.
Книга написана у жанрі нон-фікшнНон-фікшн (non-fiction) — це жанр літератури, що ґрунтується на реальних подіях, фактах, дослідженнях та особистому досвіді. та складається з есеїв, в яких, розповідає Катерина, описала власні спостереження та досвід роботи кореспонденткою в Донецькій області та дослідницею візуального мистецтва.
"Переважно ця книжка — саме про образ, те як ми сприймаємо цей регіон, яким він постає в кіно, в літературі, у візуальному мистецтві. Тому, більшою мірою, всі ці есеї побудовані довкола культурної критики, але через власний досвід. Я це також переживала, як я це бачу. І, відповідно, мені хочеться бути чесним перед читачем, щоби пояснити, чому мої інтерпретації є такими, а не інакшими. Тому я розповідаю цю історію", — розказує Катерина Яковленко.
Про Донеччину та Луганщину вона розповідає через образи та відсилки до творів мистецтва, кіно та літератури. На її думку, саме це дозволить читачу, який не знайомий з регіоном, відчути його.
"Книга відсилає до багатьох книг і творів мистецтва, і через це робить його зрозумілішим. Тому що, на жаль, так працює наше сприйняття: нам дуже часто потрібні якісь порівняння чи відсилки. Якщо просто сказати, що це — територія, яка десь розташована, буде дуже складно насправді зрозуміти, чим це є. А коли ми розповідаємо якусь історію, то це ніби дає нам більше розуміння, ми можемо співставити свій досвід з іншими", — зазначає вона.
На думку Катерини, книга знайде відгук не лише у жителів регіону, але й у ширшої аудиторії, зокрема і за кордоном.
"З одного боку, вона пов'язана з регіоном і вона про регіон. Але так само вона про дуже багато речей, які зараз, на жаль, зрозумілі для багатьох людей. Наприклад, тема втрати і тема втрати дому — це теж може відгукнутися багатьом, наприклад, людям в Європі, які опинилися там внаслідок переселення, міграції чи біженства. Тому, я думаю, що через такі наскрізні теми, які там присутні, вона робить цей досвід більш зрозумілим іншим людям".
“Коли ми говоримо «Донбас», що ми маємо на увазі?”
Слово "Донбас", яке за роки війни скомпрометоване російською пропагандою, Катерина використала у назві книги як відсилку до одного з інтервʼю Олени Стяжкіної у листопаді 2014 року, яка сказала: Донбас не існує на політичній мапі, бо це Донеччина і Луганщина.
"Я з нею абсолютно погоджуюся. Але я бачу, що ця дискусія лишилася. З одного боку, багато хто саме з жителів Донеччини і Луганщини про це говорять. Але глобально цей термін досі використовується, і досі для багатьох є актуальним, тому що він ніби пояснює щось. Я почала думати: якщо він існує, то в якому полі? І також побачила, що молоде покоління, яке фактично зустріло війну і дитячому чи підлітковому віці, зараз їм вже трошки більше років, — для них все одно це дуже важлива територія. І вони досить часто використовують цю фразу і говорять, що умовно це щось таке, за що вони ще борються, і за переозначення цієї фрази", — говорить Катерина.
"Я подумала, що насправді, коли говоримо про цю територію — це Донеччина і Луганщина. І дуже важливо наполягати на цьому. Але коли ми говоримо "Донбас", що ми маємо на увазі? І це в моєму розумінні і в моїй книзі, і те, про що я пишу — це така метафора і колоніального досвіду, і метафора стирання постійного історичного. Це велика кількість насильства, яке там було. І в такому сенсі я і використовую це слово. Це як скоріша відсилка до досить складної і непростої історії".
Чому важливо пам'ятати "Ізоляцію"
У своїй книзі Катерина Яковленко розповідає й про культурний простір “Ізоляція”, який працював у Донецьку на території заводу. Там втілювали в життя проєкти не лише місцеві художники, але й митці з усього світу. Одним із символів цього простору був металевий олень, який стояв на териконі на території заводу.
"Це символ самого фонду, створений місцевим шахтарем. Його кілька разів ще в 1990-х намагалися звідти викрасти. І доля його невідома зараз, бо він перебуває на території тюрми. Те, що цей центр мистецтва перетворився на катівню, це, як на мене, дуже важлива річ, про яку потрібно постійно говорити. Особливо під час виступів за кордоном. Те, що зараз там відбувається, — це злочин проти людяності. Це важливо згадати, що було до цього, тому що зараз ми пам'ятаємо "Ізоляцію", якою вона є. Але тоді для Донецька — це був дійсно важливий культурний центр, і багато молодих людей мали можливість туди приходити і реалізовувати свої проєкти”, — розказує Катерина Яковленко.
Після того як “Ізоляція” переїхала до Києва, вона очолила проєкт “Донбаські студії”
“Цей проєкт був направлений якраз на те, щоб зберегти максимально багато, взагалі все, що стосується регіону. Це будь-які знання, мистецькі твори. Своєрідний архів. Ми також збирали бібліотеку в Києві — збирали будь-які книжки, які тільки були опубліковані. І нам було важливо, щоби дослідники і дослідниці, які цікавляться цим питанням, мали цю можливість щось почитати і з чимось ознайомитись", — пояснює Катерина.
Перша презентація та публічне обговорення книги запланована на кінець березня та відбудеться в рамках конференції “Після Донбасу" у Києві.
“Цю конференцію організовують молоді митці та дослідники регіону. Я їх теж спитала: чому вони використали назву “Після Донбасу”? І вони мають на увазі, що це досвід, який ти ніби отримуєш після цієї зустрічі з війною безпосередньо, вже перебуваючи в стані міграції чи втрати”, — розказала Катерина.
Як розказала Катерина Яковленко, говорити про свою нову книгу вона буде разом з Мирославом Лаюком — письменником, автором збірок репортажів “Бахмут” та “Списки”.
“Я запросила його поговорити зі мною про ці два різних досвіди описання Донбасу і того, що там відбувається. Він пише воєнну репортажистику. Його книжка «Списки» в першу чергу, описує досвід військових на передовій. А в мене більш такий культурологічний підхід. Але і в нього, і в мене це робота з документальним матеріалом. Тому цікаво поговорити про те, як це відбувається і в нього, і в мене, що це ніби про одне і те саме, але трішки по іншому все розказано. І цікаво подивитись на ці точки спільні”, — пояснила вона.
Що відомо про Катерину Яковленко
Катерина Яковленко — письменниця, дослідниця візуальної культури, кураторка. Співпрацювала із Фондом "Ізоляція" та Дослідницькою платформою PinchukArtCentre. Є авторкою-упорядницею книжки "Чому в українському мистецтві є великі художниці" (2019) та авторкою лібрето "Напередодні війни, або Ті, що бачили смерть" (2025). У 2025 році була учасницею Стипендійної програми імені Вікторії Амеліної в INDEX: Інститут документування і взаємодії. З 2023 року — шеф-редакторка Суспільне Культура.
