Чоловік не пережив обстрілів, будинок побили російські снаряди, а син пройшов полон. Так розповідає про себе 72-річна Любов, яка живе в селі Привілля Черкаської громади на Донеччині. Жінка не виїжджала у 2022 році, коли фронт був за кілька кілометрів від Привілля, а росіяни обстрілювали населений пункт. Будинок жінці відновили, син повернувся з полону і живе разом з родиною в евакуації. Любов поки залишати рідний дім не планує, попри те, що фронт знову рухається в бік села.
Любов жила разом із чоловіком у Привіллі, коли почалося повномасштабне вторгнення фронт до села наблизився швидко. У березні 2022 року в її будинку побило вікна та дах.
"Вікна побили всі, летіло все на світі. Нас тоді як звідтіля бомбили, а ми у хаті сиділи. Та як летить, шифер летів, скло", — показує наслідки обстрілу Любов.
Чоловік, із яким прожили разом 48 років, помер під час атаки — не від поранення, згадує Любов, каже: з переляку.
Дід мій помер з переляку. Хоч я жінка, якось, напевно, сильніше, чим дід. Я все читала молитву Отче наш, плакала, кричала. А дід замовк навіки. Я кожен день кажу: що ж ти мене покинув. Кожен день з ним розмовляю, а він мене не чує".
Після обстрілів дім поступово ремонтували, допомагали благодійники, дещо робила сама, каже Любов.
Молодший з двох її синів, згадує, пішов воювати, потрапив у російський полон. Її сина Анатолія, каже Любов, повернули під час обміну 1000 на 1000. Син схуд на 27 кілограмів.
"Сім місяців в полоні був. Він у мене доброволець", — каже Любов.
"Стану м'ясо чи щось інше їсти, а сама думаю — я оце їм, а він там голодний. Він нічого не розказує про полон, взагалі ніколи. Кажу: синок, а що вам там давали їсти? А він: "Як тобі сказати? Оце дадуть їсти що-небудь і спеціально окріп дають, і чай теж. І оце за три хвилини я повинен, каже, ось це все проковтнути, сидячи навпочіпки. Якщо не так, не за три хвилини — все, беруть палками й вибивають оце все. Якщо не поїв, каже й повний рот наб'єш. Кашу, хліб, все туди. Дуже важкий, полон, звичайно. Не дай Боже туди потрапляти".
Син потрапив у полон 27 жовтня, а 2 травня його звільнили, каже Любов. Згадує, як того дні отримала звістку: "Я сиджу на лавочці, сусідка йде. А мені тільки сказали, що він з полону повернувся. А вона раз — квітів мені нарвала. Оце він тільки з полону прийшов".
Свій будинок жінка не залишила у 2022 року, не планує їхати й зараз.
"Не виїжджала. У нас тихенько було. Нещодавно стали до нас прилітати "Шахеди". Як почнуть лякати, я лежу на ліжку і думаю, що Бог дасть, то й буде", — говорить жінка.
"А куди евакуюватися? Евакуюватися потрібно, щоб були гроші, щоб квартиру зняти. 15 тисяч квартира, це оренда, плюс комуналка. Де у мене такі гроші? Пенсія — 5 тисяч. Хіба ж це пенсія? А скільки мені потрібно за квартиру заплатити? А ще ж потрібно що-небудь поїсти".
"В тому році я ще ходила. Посадили і картоплю, і помідори, все таке садили, і пололи. А цей рік не знаю, як буде. Може доживу, може не доживу. Хто його знає. Як залетять оці гади (дрони — ред.). Що б він… От який кровожерний. Скільки йому (Путіну — ред.) потрібно крові, щоб він напився?".
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, WhatsApp, Facebook, YouTube, TikTok, Instagram
Матеріал виготовлено за сприяння Міжнародного Фонду Страхування Журналістів від Асоціації “Незалежних Регіональних Видавців України”, що є складовою програми підтримки Voices of Ukraine, яку координує European Centre for Press and Media Freedom. Voices of Ukraine реалізується у межах Ініціативи Hannah-Arendt-Initiative і фінансується German Federal Foreign Office. Програма забезпечує страхування журналістів, але не впливає на редакційну політику, даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
