Майже вдвічі від початку повномасштабного вторгнення зменшилась кількість населення Спасько-Михайлівського старостинського округу Новодонецької громади. З понад 1100 жителів залишились 600, розповів староста Анатолій Колосок. За його словами, зараз активної евакуації немає — навпаки люди почали повертатися додому, коли Сили оборони відігнали росіян від Добропілля і Білозерського. Влітку, коли окупаційні війська прорвалися та створили "добропільський виступ", фронт наблизився стрімко, був за півтора десятки кілометрів. Нині, коли Сили оборони відсунули росіян, до лінії боїв — понад 25 кілометрів. Як живе село — у репортажі Суспільне Донбас.
Коза Красуня, кури, гуси та собака Лайка — господарство 62-річних сестер-близнючок Надії і Валентини.
"Гуси у нас, кури, качки є. Дві кізочки тримаємо ще. Корови були, та продали. Дрова у нас з того разу залишились ще. І вугілля — теж. Їздимо у Святогорівку, там більше вибухів. У нас тут, слава Богу, поки тихенько. Коли пролітає, буває", — розповідає жителька Спасько-Михайлівки Валентина.
"Діти кажуть, звісно, щоб до них приїхали. Але поки ще тут. Поки не збираємося. У нас ще й мама. Мама з нами живе, доглядаємо її. Каже: "Старе дерево не пересаджують". Не хоче їхати. Мамі вже 94 роки. Більш як 50 років працювала в школі", — говорить Валентина.
Два рази на місяць отримують допомогу, говорить Надія — сестра Валентини.
"Крупи, олія, квасоля, інколи буває риба, рибні консерви, якісь тушкованки. Олію часто треба, швидко розходиться", — показує коробку з продуктами Надія.
Красуня — наразі єдина коза в господарстві селянок.
"Бабусю годує, допомагає, підтримує. Без неї неможливо. Вона сіно любить. Коли ще кабачки даємо, коли — зерно".
Вдвох, кажуть сестри, обробляють тридцять соток городу, вирощують картоплю, томати, кавуни.
"Домашнє все краще, ніж з магазина. А ще у нас вода дуже смачна, мабуть, в місті такої немає. Виросли тут, живемо. Мабуть, кожна доріжка — це все нас тримає. Все рідне. Якщо кудись поїдеш — звикнути до цього неможливо. На якомусь поверсі жити — ми звикли на землі жити та працювати. Сподіваємось, що буде мир, і все буде добре", — ділиться Надія.
В їхньому рідному селі Спасько-Михайлівка, за даними старости, наразі 515 жителів та 25 переселенців.
"Нова пошта" працює, магазин. Для селища це, мабуть, досить. Є сільська рада, медпункт. Світло є. Деякі міста — набагато довше без світла, ніж тут. Тут, навіть якщо є, його надають набагато швидше, ніж очікували. Проблема з напругою — але це по всій країні. Звісно, чуємо. Летить. В основному прольотом. Куди воно летить — невідомо. Це як лотерея", — розповідає житель села Сергій та додає, деякі односельці повертаються з евакуації.
"Виїжджають ті, кому є, куди їхати. Може, до рідні, де є житло. Зараз найбільш гостра проблема — дорого винаймати житло. Виїхали люди й платять 8, 10, подекуди 15 тисяч гривень, і це без комуналки. Деякі люди повертаються, бо заощадження їхні швидко тануть".
У їхньому окрузі цьогоріч російські "Шахеди" зруйнували два будинки, близько десятка пошкодили, каже староста Спасько-Михайлівського старостинського округу Анатолій Колосок.
"Був останній "прильот" у нас "Шахедів" по селу Спасько-Михайлівка, в центрі, де двоповерхові будинки, де проживають люди. Слава Богу, "Шахеди" вибухнули не поряд з будинками. Постраждалих не було", — розповідає Анатолій Колосок.
"У серпні, липні, коли ворог підійшов ближче до Добропілля, Білозерського, почались обстріли, то частина людей виїхала. На сьогодні люди не виїжджають, всі сподіваються, може, нас і пронесе".
Наразі, додає Анатолій Колосок, в його окрузі близько шести сотень місцевих і ще близько чотирьох десятків переселенців. З них 80 — діти.
До Спасько-Михайлівського старостинського округу входять шість сіл, окрім цього, — Курицине, Катеринівка, Новопетрівка, Новосергіївка, Шевченко. У Шевченку, за словами старости, жителів немає. До повномасштабного вторгнення тут жили понад 1100 людей, найбільше у Спасо-Михайлівці — 700.
