Українська волонтерка з Краматорська Донецької області Надія Калінченкова стала лавреаткою "Нагороди Памʼяті народів","Нагорода Пам'яті народів" — проєкт чеської громадської організації Post Bellum у співпраці з суспільними мовниками Чехії, Словаччини та України. Щорічно її присуджують учасникам та учасницям усноісторичного проєкту "Пам'ять народів", який збирає свідчення очевидців визначних історичних подій. якою щорічно відзначають людей, чиє життя є прикладом честі, свободи та людської гідності. Про це Суспільне Донбас повідомила голова організації Post Bellum-Ukraine Євгенія Нестерович. Церемонія нагородження цього року відбудеться, сьогодні, 17 листопада, у Національному театрі у Празі. Трансляція церемонії вручення "Нагороди Пам’яті народів" відбудеться о 23:00 на телеканалі Суспільне Культура. Коментуватиме — історик Віталій Бака.
Після звільнення Краматорська від російських окупантів у 2014 році Надія Калінченкова допомагала переселенцям із захоплених міст, а потім доєдналась до волонтерів, які допомагали ЗСУ. Після повномасштабного вторгнення кількість замовлень від військових на маскувальні сітки зросла у рази — майстирині працювали кілька місяців без вихідних. Наразі через наближення лінії фронту до міста пані Надія виїхала до Полтави і там продовжує волонтерство.
Про понад десятирічний досвід волонтерства Надії Калінченкової читайте у матеріалі Суспільне Донбас.
Текст підготовлено на основі матеріалів архіву memoryofnations.eu.
"Я була б там разом з ними"
Надія Калінченкова народилась у 1952 році на Сумщині, згодом її батьки переїхали до Бахмута. Її дідусь по батьковій лінії був репресований у 1933 році як "ворог народу", бо не захотів вступати до колгоспу. У Краматорську Надія отримала вищу освіту та вийшла заміж. Тут вона працювала на місцевому машинобудівному заводі.
Коли у листопаді 2013 року почались події Революції гідності, вона вже вийшла на пенсію, займалась родинними справами та вихованням онука.
"За подіями Євромайдану спостерігали з телевізора. Спочатку не розуміли, що відбувається. Вже потім зрозуміли що до чого. У лютому 2014 у нас була зустріч однокласників. Ми сиділи за столом, розмовляли. Цієї ж теми не оминеш. І коли в мене спитали, а щоб ти робила б? Я сказала: була б там разом з ними на майдані", — згадує Надія Калінченкова.
Коли у квітні 2014 року російські бойовики окупували Краматорськ, пані Надія залишалась в місті до кінця червня.
"Вікна моєї квартири виходять на дорогу, яка веде на аеродром. Я простояла цілі дні біля вікна. Я зранку до ночі дивилась на цю дорогу, бачила як обстрілювали аеродром зі сторони Словʼянська", — згадує вона.
Після звільнення Краматорська від російських бойовиків, до міста почали приїжджати багато переселенців з інших окупованих міст Донеччини.
"Десь наприкінці серпня по місцевому телебаченню я побачила оголошення, що потрібні добровольці для допомоги переселенцям. І я 1 вересня прийшла до виконкому допомагати. Нам виділили невелику кімнату, і ми направляли людей туди, де можна було отримати гуманітарну допомогу чи поселитись", — розказує жінка.
Пропрацювавши місяць, почала шукати волонтерів, які допомагають військовим.
"І я знайшла таких — "Краматорські бджілки" і там я почала працювати волонтером. І ось з листопада 2014 по сьогодні я займаюсь волонтерством. Але допомагаю тільки військовим. Зараз наш центр волонтерський називається "Разом до перемоги", — розказує вона.
"Наші сітки заговорені"
У волонтерському центрі, де працювала пані Надія, виготовляли для військових не тільки маскувальні сітки та кікімори, але й готували для них смаколики, плели шкарпетки, шили для шпиталів спеціальну білизну.
Як розказує жінка, військові їх сітки та кікімори називають "заговореними".
"У 2015 році до нас приїхав один снайпер, і питає: "А що ваші сітки і кікімори заговорені? Нас восьмеро їхало в машині, і один був у вашій кікіморі. Нас підстрелили, всі отримали поранення крім нього". А я кажу: "Значить заговорені!" Коли ми плетемо сітки ми не говоримо про смерть. Бо сітки вони захищають хлопців, тому у нас заборонено говорити про смерть", — розказує пані Надія.
Коли почалась повномасштабна війна, волонтерський центр у Краматорську працював без вихідних.
"Перші 120 днів ми працювали без вихідних. Тут руками працюєш, в думках крутиться різне: думаєш і про родину, і про хлопців, і про країну... Важко було. А потім почали робити один вихідний", — згадує пані Надія.
Через наближення фронту до Краматорська кілька тижнів тому Надія Калінченкова виїхала до Полтави. Тут, розповіла вона Суспільне Донбас, теж приєдналась до волонтерок, які плетуть маскувальні сітки.
"Шукала так, щоб не далеко було ходити, бо якщо з транспортом щось станеться, я далеко не дійду. Єдине, що я зараз менше годин працюю і тепер у мене два вихідних на тиждень", — сміється жінка.
"Моя бабця була щаслива, бо всі її три сини повернулись з війни, а це була рідкість. І ось я хочу, щоб всі були щасливі. Щоб до всіх повернулись їхні діти та онуки, щоб вони не гинули. І воно обовʼязково буде. І цю годину ми допомагаємо наближати нашою волонтерською працею".
Після перемоги України пані Надія планує просто жити.
"Жити! Жити, ходити на дачу, дивитись телевізор..."
Що відомо про "Нагороду Памʼяті народів"
"Нагорода Пам'яті народів" — проєкт чеської громадської організації Post Bellum у співпраці з суспільними мовниками Чехії, Словаччини та України. Щорічно її присуджують учасникам та учасницям усноісторичного проєкту "Пам'ять народів", який збирає свідчення очевидців визначних історичних подій.
Українці вже вчетверте отримують цю нагороду. У 2022 році лауреатом став громадський діяч, член-засновник Української Гельсінської групи, дисидент і політв'язень часів СРСР Мирослав Маринович. У 2023 році – український священник, капелан, кавалер ордена "За заслуги" III ступеня Василь Вирозуб. У 2024 році – дисидентка Ольга Гейко, вона стала першою жінкою, яка отримала цю нагороду.
