Сапер 56 окремої мотопіхотної бригади Олександр має позивний "Teacher". У цивільному житті був вихователем у школі-інтернаті, а також викладав історію та географію. Чоловік служить в інженерних військах, наразі — на Донеччині. Напередодні Дня вчителя він розказав Суспільне Донбас — як використовує педагогічний досвід у спілкуванні з побратимами в бойових виходах
Олександр на псевдо "Teacher" шостий рік служить в інженерних військах. Працюють, каже, вночі. Іноді — перед першою лінією окопів і за кількасот метрів від найближчого укриття.
"У нас є маскувальні плащі антидронові, але вони рятують перші 30-40 хвилин. Потім від них користі ніякої, тому що від твого тіла цей плащ нагрівається, ти так само світишся посеред поля. Дощ, сніг, туман. Це наша погода. Ми любимо по болоту поповзати, оце вони такі романтичні створіння сапери. Їжачки на нас кажуть. А чому? Бо ми повзаємо, копошимося постійно", — каже Олександр.
Він розповідає, на фронті виконують різні завдання. На одному з них каже, допоміг собаці, який заплутався у дроті — такі сапери називають "Єгоза".
"Якщо ти сапер, то ти кіборг-вбивця. Ти можеш виконувати різні завдання. І з медиками їздили на евакуацію, і з нашими зв'язківцями їздили, також їм точки знаходили, встановлювали, допомагали їм. Останнім часом і навіть на позиції бувало, що наші хлопці виходили, бо піхотних компонентів у нас в армії не вистачає. Тобто ми універсальні солдати", — каже сапер 56 окремої мотопіхотної бригади.
У цивільному житті, згадує, працював вихователем в школі-інтернаті, а також — вчителем історії та географії. Цей досвід, каже, і на службі допомагає.
"Вивчали дитячу психологію, а в душі ми всі — діти. І розумієш, як треба розмовляти з людиною, щоб вона не впала в паніку, в стрес, ніколи крикнути на нього, щоб він збадьорився, це не допомагає. Коли ти на людину кричиш, вона ще в більшу паніку себе зганяє. Треба завжди з людиною мати вербальний і невербальний контакт", — пояснює Олександр.
"Ми потрапили під обстріл з моїм побратимом "Буддою", це був його перший. Ми всю дорогу виходили, то я всю дорогу: Будда, Будда, де ти є, Будда, Будда. І так якось вийшли, він без паніки спокійно себе вів", — згадує він.
Уродженець Одеської області, у вільний час Олександр захоплювався туризмом. Об'їздив всю Україну, бував у Німеччині, Австрії, Чехії.
"Гори люблю. Все, гори, туризм. Армія допомагає єднатися з природою, пожити на свіжому повітрі. Кам'янець-Подільський, Горохів і Вінниця мені подобається. Саме місто Вінниця. Спокійне, розмірене життя, гарне місто, доглянуте, чисте, охайне. Одеса — це не для кожного. У Одеси свій стиль життя", — говорить Олександр.
Мріє знову побачити в українському небі цивільний літак, бо це означатиме кінець війни.
