Дві кам'яні половецькі статуї, яким понад 800 років, евакуювали з прифронтової Білокузьминівки Донецької області до Дніпра. Скульптури привезли ввечері 7 вересня. Цьогоріч у травні одну з цих "баб" побачили кореспондентки Суспільне Донбас, коли знімали репортаж про село, розбите КАБамикерована авіабомба, — і повідомили волонтерам. Організація евакуації тривала три місяці, один з бійців 3-ї штурмової бригади з позивним "Африка", який брався за справу, — загинув.
Зрештою з ризиком для життя із села, розташованого за кілька кілометрів від лінії зіткнення, до більш безпечного Краматорська артефакти транспортували військовослужбовці 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Чому про них не знали раніше та що вже можуть розказати про пам'ятки історики у Дніпрі — у матеріалі.
Воїн та жінка
У травні цьогоріч у розбитому КАБами селі Білокузьминівка кореспонденти Суспільне Донбас побачили кам'яну бабу біля зруйнованої обстрілами школи та повідомили волонтерам.
Другу кам'яну бабу волонтери знайшли самостійно. Одна половецька статуя — чоловіча, інша — жіноча.
"Вони були біля школи. Обидві з них знайшла місцева вчителька з дітьми в місцевому яру. І вони їх перетягнули до школи. Вже коли я сконтактував з нею, вона розповіла, що є не тільки та, що вкопана біля школи, а є ще сарайчик. І біля сарайчика в самому сарайчику за школою знаходиться ще одна, яка з двох частин", — розповів історик Юрій Фанигін.
"І постало питання її евакуації. Чому ми не знали про неї, чому не вивезли в тому році, коли вивезли 11 кам'яних "баб" нашою групою з території Донецької області, тому що, на жаль, не всі ще вони обліковані були".
Евакуація кам'яних статуй
Забирали кам'яні скульптури з прифронтового села бійці 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.
"Нам сказали, евакуювати кам'яну бабу. Спочатку на місце приїхали безпосередньо я і мій командир. Ми перевірили, чи там безпечно, яка ситуація по повітрю. Побачили, що ця баба кам'яна — вона доволі велика. Ми вдвох з нею не впораємося фізично. Ну і довелось нам викликати підмогу. Шість людей брали участь в евакуації, діяли вночі, бо вдень там перебувати небезпечно", — згадує військовослужбовець Олександр.
"Чому розпочалася війна? Щоб знищити нашу індивідуальність, як народу українців і знищити нашу історію і пам'ять про нашу історію. Я сам за освітою – вчитель. Тому я вважаю, що історію нашу потрібно пам'ятати. Народ, який не пам'ятає свого минулого, немає майбутнього".
Підіймали вшістьох вночі. Ризикували життям, говорить військовослужбовець 56 бригади Мар'ян, та ризик того вартий.
"Хоч щось врятувати, що лишилось від цього, щоб взагалі не рознесло все повністю. А так-то — постаралися, забрали. Трохи підкопали, щоб не пошкодити її, так, щоб була ціленька. Ми її легенько поклали на ремні та просто занесли й все. По-перше, було темно. А по-друге, треба було трохи піднатужитись, бо важка була", — говорить Мар'ян.
"Це історична пам'ятка. Ми мусили, просто наш обов'язок такий був, і завдання таке було — забрати її. Вона піде в історичний музей, буде стояти там і діти будуть дивитися на те, що було колись, що лишилось звідти".
Історична цінність
Обидві знахідки досі були не обліковані, обидві — унікальні, каже історик і волонтер Юрій Фанигін. Чоловіча скульптура, зазначає, — то воїн.
"Це достатньо міцний, потужний воїн, він тут зображений, у нього довгі руки, досить міцні. І є залишки броні, її погано видно, але вона точно тут була. І тут відбита голова, — він, звісно був у шоломі", — каже Юрій Фанигін.
"Це були дуже міцні, сильні воїни, які володарювали українськими степами та створили тут таку протодержаву, куманську. Слов'яни їх називали половцями. Куманисередньовічний кочовий тюркський народ з Центральної Азії, що становив західну гілку кумансько-кипчацької конфедерації, який розмовляв куманською мовою взяли участь в антропогенезі сучасних українців. Тому не можна казати, що ми тільки нащадки слов'ян, ми нащадки половців. І так само вони користувалися тюркською мовою, не сучасною турецькою, а тюркською. Турецька теж походить від тюркської. І такі слова у нас, як килим, казан, кавун, слово козак — це тюркське слово, вони ними користувалися", — пояснює історик.
Скульптури — у різному стані, сказав у коментарі Суспільне Донбас директор Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького Олександр Старік, який зустрічав і вивантажував "баб" у Дніпрі. Чоловіча, яка важить понад 600 кілограмів (як припускає фахівець, це статуя воїна) — ціла, але без голови, жіноча — трохи легша — розколота на частини.
Вона також, за словами директора музею, має історичну цінність.
"Дві частини жіночої статуї половецької, яка зроблена в традиційній манері, тобто руки під животом, ноги. Єдине, що там частина ноги відбита і немає голови, але ми бачимо, що є шийна прикраса, властива саме для половецьких жінок. І цікавий матеріал, з якого вона зроблена. І ми можемо казати про те, що вона досить мініатюрна. Це теж для нас доволі цікаво", — говорить Олександр Старік.
Це були 14 і 15 кам'яні скульптури, евакуйовані з прифронтової Донеччини до музею в Дніпрі.
"Головна наша з вами функція — це просто зберегти наше надбання. Зберегти, тому що воно знищується активно, знищується нашим ворогом. І, якщо цього всього не буде, то на окупованій території легше буде впроваджувати той режим, який вважає за потрібне наш ворог. Якщо він буде стикатися з землею, землею, де нібито нічого не було, нібито там немає жодної історії, або, не дай Боже, є якась спільна історія, то тоді легше нав'язувати свої наративи", — каже Олександр Старік.
"І ми навпаки пишаємося тим, що наша культура, вона строката, вона пов'язана з поліетнічністю. І все це дійсно наші предки та тут вони між собою асимільовувались, змішувались, торгували, воювали. Хай там як, але це наша історія, наша культура".
