Світлана Проніна з чоловіком Іваном вийшли з Покровська, який перебуває під обстрілами армії РФ, самотужки — кілька днів тому. 20 кілометрів пішки, з чотирма сумками, кішкою та півторамісячним кошеням. Світлана розказує: шлях до Гришиного подолали практично біжучи: позаду них лунали вибухи, горіли будинки. В останні місяці у Покровську, ділиться Світлана, ледве вижили — їжі та ліків не було, пили дощову воду. Світлана згадує: місто наповнене трупним запахом, людей хоронять прямо у дворах. А щоб могили не розкопали бродячі пси — чергують по черзі.
Перебувши три дні в транзитному центрі на Дніпропетровщині, Світлана з чоловіком вирушили до родичів у Вінницю. Жінка розповіла Суспільне Донбас про ситуацію у Покровську при посадці на евакопотяг.
На платформі біля евакопотягу Світлана показує кішку з кошеням, з нею та чоловіком вони пережили, каже, страшні дні у Покровську.
"Вона пережила нервовий стрес, ви не повірите, ми пішки 20 кілометрів бігли. Ви можете собі уявити? А позаду нас снаряди вибухають. Що вам розказувати... Покровська немає від слова "взагалі", — каже переселенка з Покровська Світлана.
Ліків та їжі, говорить, — не було.
"Води вже практично не було. Нас врятувало — дощова вода, тазики на вулиці стояли, відра це нас врятувало. Ми сім днів, можна сказати, практично без їжі, тільки на воді. Гуманітарки вже давно немає. Хоч би тушкованки... Ні хліба... Все позакінчувалося", — говорить Світлана.
Будинок Світлани розтрощило під час авіаудару.
"І в одну мить на моїх очах гинуть родичі. Це 2 травня. На 240 сталося, авіаприліт, коли три людини загинули. Отам і моя хата — дев'ята навпроти. Їх три доби не могли розкопати — Оленку, Вітю та Сашу. Мене врятувало те, що я поїхала на велосипеді по хліб. Я — до магазину, чую: ту-ту-ду-ду. Приїжджаю додому, а у мене отак всередині все", — згадує Світлана.
У рідному Покровську жінка бачила, як хоронять загиблих — прямо на подвір'ях біля будинків.
"Викопали яму зо пів метра, трьох поклали, поклали залізяччя. І чергували три доби. Цвинтар замінований, туди не пускають, перезаховувати не можна. І ми сторожували там, сиділи. Чому? Бо собаки почали розкопувати. По місту пройти неможливо, почалася спека сильна, пішла трупна отрута", — розповідає жінка.
У Покровську стало нестерпно, каже Світлана, — і вони з чоловіком вирішили полишити місто. Йшли пішки, — у білому. З собою — чотири сумки й двоє котів. З трьома улюбленими псами довелося попрощатися.
"Собаки дійшли до зупинки. Патрик дійшов до зупинки, я нахилилася, взяла його, всього розцілувала, обійняла, відпустила... Я думала, він до Гришиного з нами побіжить. А він розвернувся — і пішов руїни сторожувати. Ми в усьому білому виходили. До Гришиного добігли, стали біля колодязя, впали біля колодязя з чоловіком. Дякувати Богу, прямо біля церкви, виходили люди, кажуть: "Заходьте до нас додому". Як побачили, що ми з Покровська, дали нам прихисток", — каже Світлана.
Згодом Світлану з чоловіком привезли до транзитного центру на Дніпропетровщині, а потім — на евакопотяг. Вирушають до родичів, у Вінницю. Світлана сподівається, що вижити вдасться й решті її знайомих у Покровську.
"Є люди у Покровську. Те, що я знаю, — людей 50 лишилося. По підвалах. А ті, що хочуть виїхати, — людей з десяток. Їх рятувати треба, терміново!", — зазначила жінка.
