Максим — бойовий медик та водій групи медеваку 128 бригади територіальної оборони "Дике поле". Чоловік народився у місті Самар на Дніпропетровщині. За час служби він змінив дві бригади, був на посадах командира відділення, гранатометника та кулеметника. Після тяжкого поранення — перевівся до групи евакуації.
Свою історію Максим розповів в інтерв'ю Суспільному.
Відколи ви доєднались до бригади? Чи були на службі до того?
Я в бригаді з серпня 2023 року, це майже два роки. Перевівся зі 108-ї бригади, 102-го батальйону міста Самар (колишній Новомосковськ — ред.), бо тут у мене друзі. Якось так захотілось, щоб разом ми були.
На яких напрямках були?
На Донбасі були. Це Велика Новосілка, Вугледар. Там і зі 108-ю бригадою, і потім і 128-ма туди ж заїхала.
Дуже важко, багато було поранених. Були дуже активні бойові дії, бо ворог не припиняв. Ми забирали поранених, тримали оборону. Вистояли скільки змогли.
Чи маєте ви досвід у медицині, як стали бойовим медиком?
В мене медична освіта, я фельдшер ветеринарної медицини, але по життю пішло, що я не займався цією справою. Вже в армії почав згадувати, та й ще курси закінчив, отримав сертифікати відповідні.
Я не одразу був бойовим медиком. Я був командиром відділення, був гранатометником, я був кулеметником, але після поранення було важко. В мене поранення було спини. Я обрав напрямок медика.
Чи обстрілювали вашу автівку, коли їхали забирали хлопців?
Так, неодноразово. У нас були й УАЗ, і броньований автомобіль, "юпік"Бойова машина піхоти на гусеничному ходу. Потім він згорів, бо прилетіло.
Які "пастки" робить армія РФ?
Мінують усі підходи (армія РФ — ред.) От вони бачать, припустимо, з "мавіка"Серія компактних квадрокоптерів з дистанційним керуванням дороги й під'їзди усі, і вони все засіюють. Вони призвичаїлися, беруть мангал на якому смажать м'ясо, прив'язують до "мавіка", туди кладуть "пелюстки"Протипіхотна міна натискної дії радянського виробництва і просто скидують. Це частково. Або реактивні системи залпового вогню використовують: "Гради" й "Смерчі". Ними засипають великі ділянки.
Ти наїжджаєш колесом на неї (на міну — ред.), і колесо розлітається в мотлох. Якщо пощастить, то ходова ціла залишається, але буває таке, що вилітають шарові наконечники, і тоді вже доводиться залишити автівку і забирати і тягнути трьохсотих пішки.
Яка ваша мотивація повернутись після реабілітації?
Ну, а як ми полишимо це все і підемо додому? Що далі? Ми бачили, що там твориться. Я не хочу, щоб у нас таке було в нашому Дніпрі, та чи Запоріжжі. Це взагалі жах.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
