Військовослужбовець Євген — кухар в 40 окремій бригаді морської піхоти. За словами бійця, до армії його мобілізували. У територіальний центр комплектування він приїхав в робочому кітелі. До цього працював шеф-кухарем у ресторанах в Кам'янці-Подільському, Києві та за кордоном в Польщі. На початку повномасштабної війни разом з колегами безкоштовно готували їжу для переселенців та військових на фронт. Нині ж щодня годує своїх побратимів на Дніпропетровщині за власними рецептами та полюбляє експериментувати зі стравами.
Чому Євген називає бійців бригади своїми «дітьми» та як думками повертає побратимів додому — читайте у матеріалі Суспільного. Далі — пряма мова.
Як потрапив у військо
Кітель зі мною постійно їздить. Якось так вийшло, що він мені знадобився. Ти не можеш сказати: от я буду там танкістом чи я там буду зв'язківцем. Ну, зазвичай дивляться, які ти маєш знання певні, навики. У моєму випадку повезло, що я мав кухарські знання. І вони, як виявилося, дуже потрібні нашим військовим. Все, я пішов кухарем.
Про обовʼязки військового кухаря
Військовий кухар має певні свої обов'язки. І є дуже багато є факторів, які впливають на роботу кухаря, починаючи від кількості особового складу, який в тебе харчується, і закінчуючи технічними можливостями. Різниця в тому, що ми зараз вивчаємо не тільки звичайні страви української кухні, ми поверхнево проходимо навчання по кухні й інших країн. Тому що Україна — це багатонаціональна країна. І в нас можуть бути як євреї, так само може бути мусульманів багато. І вони дуже відрізняються. Для євреїв — це, наприклад, означає використання кошерної їжі. Мусульмани не їдять свинину.
У нас є розписане меню, затверджене, ми по ньому працюємо. Але якщо, наприклад, я як куха, завжди цікавлюся, а точніше хлопці і самі говорять: у того, наприклад, алергія на щось, а той чогось не їсть. Ну, стараємося при можливості щось одразу замінити.
Кухар повинен в будь-якому випадку нагодувати людей, які до нього прийшли. Немає різниці, чи це гості, чи це військовослужбовці. У військовослужбовців, як ми всі розуміємо, вихідного немає, тому що ми працюємо 24 на 7. А свої професійні обов'язки я починаю робити з 6 ранку. Бо в мене завжди йде з 8 по 9, я встигаю. А на інших об'єктах хлопці можуть вставати о 3 годині ночі.
Про харчування військових
У мене кухня невиїзна, я нікуди не виїжджаю, я перебуваю на місці, і сам відпускаю хлопців. Тому, як кажу, я завжди знаю, у кого у мене хлопців алергія на перець, наприклад. Я на них інколи кажу, це мої діти, тому що я про них все знаю. Так само, як вони про мене, в принципі. Ми дуже часто всі спілкуємося між собою, стараємося брати якісь нейтральні теми. Зазвичай стараємося сім'ю не чіпати, тому що військовослужбовцям дуже важко говорити про сім'ю.
У нас є ж поділи, кожен військовослужбовець, у залежності від інтенсивності роботи, повинен отримати свою кількість кілокалорій. Багато військовослужбовців, які працюють багато фізично, мають отримати близько п'яти тисяч кілокалорій за день. Це багато, так. Це подвійна норма.
«Деякі військовослужбовці дійсно кажуть: "а ви знаєте, я вдома так не їв, як у вас"»
Ми поки будемо вести бесіду, ми не забуваємо, що ми шумуємо бульон, і зараз будемо смажити овочі на солянку. Дрібненько нарізали моркву і цибулю, закидаємо. Поки що овочі почали тушкуватися, ми можемо приступити до нарізання м'ясних продуктів. Солянка — це збірна страва, яка має містити в собі хоча б три, мінімум, мінімальні кількість три види м'яса. У даному випадку в нас зараз буде індичка, курка, і також в нас буде ковбаска і сердечка.
Хлопці, деякі військовослужбовці дійсно кажуть, а ви знаєте, я вдома також так не їв, як у вас. Кажу, ну це нормально. Вони, як тільки переступають зал і бачать, що на столику нарізане сало, часничок, вони знають, що це українські борщі, вони його дуже полюбляють.
У мене бували хлопці, які їздили за кордон там відпочивати. І вони кажуть: «блін, ми за кордоном так не їли, як ти зараз нас відкормлюєш».
Це завжди говориться, коли ти вже бачиш певні емоції людини на обличчі і сльози, як то кажуть, у очах, то ти вже починаєш задумуватися. Певна людина когось дуже близького втратила, і оця страва, може, людина так її для нього готувала. І ти вже прочитав це по обличчя і намагаєшся так, щоб не зачепити.
Як під час служби допомогли навички роботи у ресторані
Навички ресторану, звичайно, відіграють свою дуже класну роль, тому що це знання, психологічна витримка. Коли, наприклад, запара, день міста, повна посадка, а в тебе 200 посадочних місць, а в тебе така запара, що ти ого. Але ж це дуже класно. Це такий адреналін.
Тут більш спокійніше, тому що ти вже знаєш, що ти будеш готувати. У ресторані більшість страв готується від ножа. І що ти будеш готувати, ти не знаєш. А в даному випадку ти все знаєш, тут вже в тебе спокійніше. Ти знаєш, наприклад, я маю зварити 10 літрів борщу, 10 кілограмів салату. Ти вже знаєш, що тобі психологічно легше. Фізично нормально, тому що, я ж кажу, після ресторану — воно так, легше.
Про втрату побратимів
Це дуже важко. І на цю тему теж стараюся не говорити, тому що, коли ти втрачаєш тих, до кого звик, і кого ти знаєш, це дуже важко. Психологічно, морально. Нам взагалі важко працювати, тому що в будь-яку секунду це можливо. І це не має відношення, чи я дуже близько до фронту. Хоча ми самі розуміємо, чим ближче, тим більша можливість потрапити під обстріл.
Самий максимальний показник — це взимку, коли дуже холодно на вулиці. Хлопці просять таке, щоб гаряченько, швиденько.
Звичайно, є там певні складніші страви, є простіші страви, є, наприклад, борщ, він більш складніший, голубці більш складніші. Ну, суп з фрикадельками раз-раз накатав і все, вже готовий, 5 хвилин роботи.
Я завжди, в принципі, хлопців питаю, як воно. Можливо, щось там треба? Там, наприклад, ми готували бограч, а бограч — це страва більш закарпатська. І хоча Україна в нас одна, ми не розділяємо. Хлопці якісь з тих країв, вони кажуть, все класно, але… Я кажу, що саме? «В тебе не було піште». «Піште» — це перемелений гострий перець, який дає гостроту сильну. А інші кажуть, що це нормально було, мені нормально.
Я привіз дуже цікаву страву, називається майїна. Це молдавська страва майїна, і вона готується з листкового тіста, спагетті і готового м'яса в фарші. Так, вони попросили, спитали мене, ти можеш? Я кажу, так, без питань. І кажу, але треба продукти дістати. Хоч як зараз, якщо хтось десь у нас, десь там буде, все добре тоді, без проблем. Хлопці їли вже вдома, я не знаю, як вони зреагували. На другий день сказали, що було все круто. І, дякуючи нашим матеріальним забезпеченням. Наприклад, цього тижня нам вже приїхали баклажани. Їх до цієї пори в нас не було. Вже почався сезон, нам вже приїхали баклажанчики. І я вже в голові стою і думаю: «Все, цього разу, десь серед тижня, у нас почнеться грузинська кухня. Будуть наші чанахи».
Яким було життя Євгена до повномасштабного вторгнення
Якщо повернути просто минуле життя до 2014 року, цивільне життя, яке було спокійне, ми сумуємо, ми хочемо його повернути назад. Тому ми і зараз тут. Коли почалася повномасштабна війна, ми вже були всі задіяні. Ми ж не вірили до кінця, до останнього ніхто не вірив, що це війна, ніхто не вірив. Вранці телефонує до мене директор і каже, Жень, так і так, у нас війна. Каже, у нас сьогодні збори, всіх дівчат ми відпускаємо додому, а хлопці залишаються працювати. Я кажу, а що так? Він каже, ти був на вулиці? Я кажу, ні. Він каже, вже починають їхати біженці, тікають люди, і їм треба допомогти. Ми почали безкоштовно годувати людей, які їхали.
А вночі ми ще готували для наших військовослужбовців, тому що тоді почався збір. І ми готували, там по 50 літрів, умовно, гречки, борщу.
Як вирішив долучитися до війська
Спочатку пішов мій кум. Зі мною працював. А потім буквально через 2 тижні я пішов. А куди тікати? Там хтось каже, тікайте на Закарпаття. Для чого? Треба боронити свою країну. Тим паче, що я був в Санкт-Петербурзі. Я там прожив 6 років. Я можу порівняти. Наведемо приклад розуміння село. Одне село — це там в середньому 400, 500, 600 і більше дворів. І там, де життя бурлить. А в них селища — там одна хата через кілометр, яку перекосило. Там немає розуміння села навіть.
У мене брат жив в Санкт-Петербурзі. Зараз його, правда, вже немає, загинув. Але є племінники, і ми не підтримуємо зв'язок. Тому що в них дуже сильно змінилася думка про Україну, про нас. Хоча, раніше вони до нас приїжджали і все було шикарно. Але ж пропаганда зробила свій крок. Хоча це мої рідні, близькі, але ми не спілкуємося.
«Складно було в Чорнобаївці, ти виходиш вночі, а в тебе день»
Складно було в Чорнобаївці, де ти виходиш вночі, а в тебе день — це було найскладніше. Якось було наче все тихо-тихо, а потім у момент почалося. Обстріл почався і… я навіть не знаю, що то було, то не фосфор, бо фосфор падає капельками.
Крім того, що ми повара, ми так само військовослужбовці. Ми так само аналізуємо, навчаємося, щось знаємо. Те, що я кухар, не говорить про те, що я постійно кухар. Я нині повар. Чому кажуть, що кухар військовослужбовців працює 24 години? Бо я кухар з шостої по восьму, якщо немає форсмажорів. І якщо виникає якась ситуація, і потрібно йти швидко і щось робити, то немає різниці хто я.
Про іспит на берети «морської піхоти»
Нещодавно ми пройшли іспити на берети «морської піхоти». Це неймовірно складно. Насамперед, — це психологічний рівень. На тебе тиснуть морально для того, щоб ти витримував. І так само фізичне навантаження, там дуже багато різного всього: і тунелі, і водичка, і колючі дроти, і сходинки. Я в морській піхоті, я повинен був підтвердити свій статус. Не для оточуючих, а для себе.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
