Три марафони за три тижні на Алясці, понад 30 благодійних забігів у Європі та США й більш як мільйон гривень, зібраних на допомогу Україні. Ультрамарафонець і п'ятиразовий рекордсмен України Микола Таран з Дніпра використовує спортивні змагання, щоб розповідати іноземцям про російсько-українську війну та закликати їх підтримувати українців. Нещодавно він переміг на ювілейному марафоні в американському місті Кенай, а своє інтерв'ю після фінішу присвятив не спортивним досягненням, а Україні.
Про те, як біг став інструментом благодійності, що американці знають про війну та чому він намагається об'єднати українців на Алясці, Микола Таран розповів Суспільному.
Від першого марафону в США до благодійних забігів
Микола народився у Дніпрі, проте частину дитинства та юності провів на Прикарпатті. Каже, що спорт супроводжує його з ранніх років і залишається незмінною частиною життя.
«Єдине, що залишилося незмінним в моєму житті із дитинства — це спорт. Мій спорт із дитинства повʼязаний із будуванням фундаменту здорового тіла. І якщо говорити про дитинство, то я народився в Дніпрі, за народженням я дніпрянин, але так сталося, що старші роки я жив на Прикарпатті. Моє дитинство — це дві різні частини України», — розповів він.
За словами спортсмена, однією з його мрій було взяти участь у марафоні за океаном. У 2018 році він уперше приїхав до США, щоб пробігти 42 кілометри в Лос-Анджелесі.
«Через біль і наполегливість я мав шанс репрезентувати Україну в 2018 році в Лос-Анджелесі. Це були важкі 42 км. В той час мало хто міг взяти і полетіти на другий кінець світу. Але я зміг стати тим одним із перших українців, хто мав шанс перетнути фінішну лінію в Лос-Анджелесі. І так, це був мій перший візит до США», — згадує спортсмен.
Того ж року Микола переїхав до Нью-Йорка, працював, продовжував тренування, певний час жив у Європі та організовував там забіги. Пізніше повернувся до США.
За словами чоловіка, саме після початку повномасштабного вторгнення Росії він почав активніше використовувати спорт для благодійності та привернення міжнародної уваги до України. Микола розказав: у 2022 році планував взяти участь у змаганнях в Осло та Лондоні, де хотів організувати збори на допомогу Україні.
«На жаль, міністерство молоді і спорту не дозволило це зробити, хоча що в Осло, що в Лондоні, всі чекали мене. Тоді я для початку вирішив пробігти 250 км, щоб назбирати гроші на ремонт авто для ЗСУ, і побачив, що бігова благодійність працює. Тому, якби це не звучало дивно, але пробігши 250 км, я зрозумів, що не буду зупинятися, а буду ще більше бігати», — сказав Микола.
Дистанцію він долав за різних погодних умов — під дощем, у холод, спеку та вночі. За словами бігуна, тоді вдалося зібрати приблизно 20 тисяч гривень і ще 250 євро від благодійників із Європи.
«Мої 250 км — це була тільки цифра, щоб привернути увагу до зборів. Якщо бігати 10 км, то нікого це не здивує. Це були важкі кілометри, але я знав, що маю місію зібрати гроші. Хоча на той період увага була прикута, бо я бігав по містах і селах Прикарпаття, в дощ, в зливу, в холод, в ніч, пекуче сонце. Вдалося зібрати десь приблизно 20 тисяч гривень, і плюс ще десь із Європи прийшло 250 євро. Це насправді багато, бо будь-які гроші — то важливо», — зазначив він.
Три марафони за три тижні та перемога на Алясці
Одним із нещодавніх спортивних викликів Миколи стала серія із трьох марафонів на Алясці. Протягом трьох тижнів поспіль він долав дистанцію 42 кілометри. За словами спортсмена, участь у забігах він оплатив самостійно, а головною метою було привернення уваги до благодійного збору на відновлення спортивної інфраструктури України спільно з United24.
«Трилогія марафонів — це три тижні підряд. Три марафони на Алясці були викликом. Я оплатив реєстрацію цих забігів. І, звісно, всі мої забіги для допомоги Україні. Будь-який свідомий спортсмен повинен робити від себе все можливе, щоб доносити світові правду про війну в Україні через спорт. Тому я зміг вийти на команду United24, і ми подумали, як ми разом зробимо благодійність», — розказав він.
На одному зі стартів — 20-му ювілейному марафоні в місті Кенай, приблизно за чотири години їзди від Анкориджа, — Микола посів перше місце серед чоловіків. Спортсмен розповів, що до цього змагання не встиг повністю відновитися після попереднього марафону. Проте цього разу погодні умови були сприятливими, а траса — переважно рівною.
«Цей забіг був для всього сприятливий — і погода була приємною, і траса була майже рівною, хоча на деякій частині велися ремонтні роботи. Я не хочу зменшувати свої зусилля — адже я добре виспався, і я добре тренувався, і все склалося так, що я переміг. Головне завдання було — бігти і не зупинятися. І я добре знав, що при перемозі я зможу дати інтервʼю журналістам, щоб розказати не про біг, а про війну в Україні. Я одразу це зробив. Із першої секунди розпочав: "Я з України, для мене честь репрезентувати країну, яка зараз виборює свою незалежність від Росії"», — зазначив спортсмен.
«Доводиться пояснювати, що для нас означає свобода»
За словами Миколи, під час участі у спортивних заходах він часто спілкується з американцями про російсько-українську війну. Він розповів, що співрозмовники не завжди розуміють історичний і мовний контекст подій в Україні. Зокрема, деяких американців дивує, чому в Україні, де державною мовою є українська, частина населення спілкується російською.
«В американців немає духу незалежності. На жаль, їм довелося дізнатися про Україну в контексті війни. Вони не розуміють, як в нас може бути офіційною мовою українська, але люди говорять російською. Мене щоразу вони вражають: бо у них в голові це гроші, а не свобода. Українці — це вільний незалежний народ», — зазначив спортсмен.
На думку Миколи, американцям складно уявити загрозу повномасштабного вторгнення на власну територію.
«Вони не розуміють, що на них теж можуть напасти, кажуть, що це неможливо. Хоч про це ніхто не говорить, штат Аляска свої кордони захищає на 100%. Він найближчий до Росії, але в разі чогось кордони тут захищені, але про це всі мовчать. Тобто всі приймають гру, в якій американці точно знають, що Росія може напасти, але вдають, що цього не буде. І якщо ви тут не живете, вам про це ніхто не скаже», — наголосив він.
Водночас за спостереженнями Миколи, чимало американців підтримують українські благодійні ініціативи та долучаються до заходів.
«Ви знаєте, американці стали свідоміші. Деякі розуміють, чому ми це робимо; деяким пояснюємо. В основному підтримують. Але скажу так, що їхня система умовного рабства не дає їм інформації, щоб зрозуміти, що нам важливо робити такі заходи», — розповів спортсмен.
Понад 30 благодійних забігів і мільйон гривень допомоги
За словами Миколи, за час своєї громадської діяльності він організував понад 30 благодійних забігів у Європі та США. Зокрема, чотири заходи відбулися в Нью-Йорку, три — у Валенсії та два — в Норвегії. Спортсмен зазначає, що загалом завдяки благодійним забігам вдалося зібрати понад мільйон гривень на різні потреби України.
Кошти спрямовували на підтримку військових, медичну допомогу та відновлення інфраструктури. Зокрема, Микола розповів про співпрацю з благодійною платформою, яка збирає гроші на протезування українських військових, а також про підтримку зборів фонду Сергія Стерненка на безпілотники.
Крім того, він долучався до збору на відновлення лікарні в Чугуєві через United24, продавав власні спортивні речі на благодійних онлайн-аукціонах та передавав турнікети одному з військових підрозділів.
Окремо Микола згадує благодійні заходи, які організовував у різних американських штатах. Зокрема, на Гаваях він провів трьохкілометровий забіг з українськими прапорами.
«Для мене було честю вперше організувати забіг із українськими прапорами на Гавайях. Бо цей штат реально живе своє найкраще життя найвіддаленіше від усіх. Але і там я знайшов українців», — розповів він.
У Нью-Йорку спортсмен також організовував забіги в українських вишиванках. За його словами, там було простіше залучати учасників, адже він певний час жив у місті та мав контакти з українською громадою.
Микола Таран також представляється амбасадором благодійної платформи United24 у напрямі відновлення спортивної інфраструктури. За його словами, під час марафонів він розповідає про руйнування українських спортивних об'єктів унаслідок російських атак і закликає підтримувати їхню відбудову.
«Моє завдання із United 24 зараз — це на своїх марафонах нагадувати про те, що Росія руйнує всю інфраструктуру в Україні, включаючи спорт. Без спорту не буде здорової нації. Я збираю на відбудову спортивних шкіл, майданчиків та комплексів. Діти повинні займатися спортом — бо це фундамент здоровʼя!», — наголосив Микола.
Українська громада на Алясці: чому спортсмен вирішив створити власну групу
Окрім спортивної та благодійної діяльності, Микола намагається розвивати українську спільноту на Алясці. За його оцінкою, у штаті проживають близько 2,5 тисячі українців, найбільше — в Анкориджі.
Водночас активіст критично оцінює діяльність місцевих українських об'єднань. На його думку, вони приділяють недостатньо уваги українській мові, культурі та національній самоідентифікації.
«Знаєте, це така біда, коли люди свідомо нічого не роблять для того, щоб існувала діаспора. Стара діаспора на Алясці — це люди, які живуть впереміш з російською мовою, бо так склалося. А нова — це люди, які після 2022 живуть, знаючи, що українці помирають щодня, але вони свідомо говорять російською. Немає на Алясці свідомої діаспори і не було. І ніхто не зацікавлений. Мені так хочеться сказати українцям на Алясці: "Якщо мова не має значення, то чого ви вчите англійську?"», — наголосив спортсмен.
Щоб створити україномовний інформаційний простір, Микола заснував у Facebook групу, де дозволені дописи українською та англійською мовами.
«Я веду там розʼяснення про те, що відбувається в Україні, викладаю свої інтервʼю про важливість української мови, даю рекомендації і загалом інформую про події в Україні. Звісно, ця група не має такого масштабу, бо в ній є правило — спілкуємося українською мовою. А таких людей мало тут», — розповів він.
За словами активіста, йому також доводиться самостійно організовувати публічні акції на підтримку України. Він стверджує, що інші українці на Алясці не долучаються до його протестів.
«Впродовж року тут ніхто не вийшов на акцію протесту. Штат наче без українців. Навіть коли прилітав Путін, американці вийшли і агітували решту виходити. На четвертий рік повномасштабного вторгнення ніхто не вийшов на протест. Один я був в центрі. Тому я починаю із себе і даю приклад, що навіть якщо одна людина може, то й інші можуть. Якщо не буде української мови, то і не буде України», — зазначив чоловік.
«У мене немає мотивації. Це дисципліна, яка тримається з дитинства»
Микола каже, що ультрамарафонський біг потребує передусім психологічної витривалості. Для нього важливо не лише подолати дистанцію, а й не відмовлятися від поставленої мети.
«Пробігти ультрамарафон — це насамперед психологічна відповідальність: не зупинятися й не здаватися, бо я не маю права. І загалом я вважаю, що всі спортсмени так думають», — говорить чоловік.
Водночас на запитання про те, що допомагає йому продовжувати тренування та громадську діяльність, відповідає, що не покладається на мотивацію.
«В мене немає мотивації. Це дисципліна, яка тримається з дитинства. Все просто: якщо ти сам собі не допоможеш, то ніхто це не зробить. В мене є багато прикладів, коли людина стає немічною, бо вона нікому не потрібна — це факти життя. Тому я роблю так, щоб я був сам собі потрібен в першу чергу. Це філософія життя», — пояснив він.
Микола переконаний, що спортсмени можуть використовувати міжнародні змагання не лише для особистих результатів, а й для привернення уваги до суспільно важливих тем.
«Своїм бігом я показую, що українці сильні. Моє повідомлення світові зараз — це те, що через спорт я показую, що війна триває в Україні. Завжди треба нагадувати світові про війну, бо спорт — це політика», — підсумував ультрамарафонець.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
