У центрі соцадаптації Дніпра перебувають 130 евакуйованих маломобільних людей з Донеччини, Луганщини та Харківщини. Одна з переселенок, Ольга, не може зв’язатися з рідними, які залишилися поблизу Слов'янська. Інша евакуйована – Людмила – через обстріли РФ жила в будинку без вікон. Каже, в оселі було лише два градуси тепла.
Про евакуацію та нове життя — читайте у матеріалі Суспільного.
Все, що забрала з дому — фотографія двох онучок. 60-річна Ольга — переселенка з селища під Слов’янськом. Розповідає: з-під щоденних обстрілів РФ її евакуювали до Дніпра 2 дні тому. Після інсульту в жінки паралізована права частина тіла та проблеми з пам’яттю. Згадує: ховатися від обстрілів їй допомагала донька.
"Я ж встати не могла. І вона ось так поклала мене і подушками накрила. І все. Це, щоб скло не попало. Мене ото закрили подушками. "Не слухай, мам". І все, я ось так сиділа", — каже жінка.
Декілька днів тому, каже Ольга, в її будинку сталася пожежа. Згадує: донька встигнула винести матір з оселі, а сама — загинула. Зв’язатися з двома онуками, які жили разом з нею, жінка не може, телефон залишився вдома.
"Дядько їх забрав, рідний племінник мій. Вони не знають що я, де я, як я. Мене забрали і все. Ось речі, які на мені залишилися, затарабанили і все", — розповіла вона.
Разом з Ольгою зі Слов’янська в шелтер евакуювали й 86-річну Лідію. Рідних та близьких в жінки немає, а всі знайомі виїхали з міста через постійні атаки армії РФ. Лідія мешкала в квартирі на третьому поверсі, через хворі ноги не могла самостійно вийти до магазину чи сховатися в підвалі. Тому, каже, й вирішила евакуюватися.
"У підвалах ховаємося, а так не можна в будинках. Бо потрапляє прямо в будинок і розноситься дах весь. Страшно, страшно. Бо воно летить, шумить, а потім як гахне. Готель розбили, інтернат розбили, школи, одну і другу, розбили", — каже вона.
77 років прожила в Покровську сусідка по кімнаті Лідії — Людмила. Жінка каже: виїжджати з рідного міста не хотіла до останнього. Евакуюватися вирішила на початку січня: через російські обстріли в Покровську не було ані води, ні газу, ні світла.
"Стала замерзати в хаті. Вікна, був приліт в дитячий садок, вікна повилітали в нас. Хоч їх і закрили, але все одно холодно, два градуси в хаті. У спальному мішку спала. Замерзла, згори купу ковдр", — згадує Людмила.
Евакуюватися з міста Людмилі допомогли знайомі. Жінку вивезли до транзитного пункту в Павлоград, а звідти відправили до центру соцадаптації Дніпра.
"Дуже хочеться повернутися додому, дуже хочеться. Я взяла дві сумочки, що там ото влізло, найнеобхідніше. Те, що ми вже прожили — ми прожили. А зараз все починається спочатку. І яке воно буде далі — цього найбільше чекаєш", — розповідає вона.
За останні два місяці найбільше евакуйованих — з Покровського напрямку, каже керівниця центру соцадаптації Ольга Волкова. Додає: з початку 2025 року заявки на розміщення в центрі подають й жителі громад Синельниківського району Дніпропетровщини, які обстрілюють війська РФ. Однак прийняти їх, зазначає Ольга, не можуть.
"Ми не можемо їх евакуювати, бо ми їх далі нікуди не можемо розселити. Дніпропетровська область статусу ВПО не має. Їх можна евакуювати, однак вони не отримають статус ВПО, вони не отримають перевагу розселення в НКП, виплати й поселення в геріатричний пансіонат", — каже Ольга Волкова.
Зараз в центрі соцадаптації перебувають 130 маломобільних людей з Луганщини, Донеччини та Харківщини. Їм шукають місця постійно проживання в пансіонатах країни.
Авторка — Олеся Приходько
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
