Старший син та чоловік переселенки з Мелітополя Тетяни Левашової повернулися з-за кордону, щоб захищати Україну. Разом з ними на фронт пішов і молодший син, який навчався у Дніпрі. Поки її рідні на передовій, жінка плете маскувальні сітки та ходить на акції на підтримку військових. Каже: робить все можливе, щоб її близькі повернулися додому живі.
Про рідних, які боронять Україну та про допомогу в тилу — жінка розповіла Суспільному.
Тетяна Левашова родом з Мелітополя. Каже, з чоловіком виховували шестеро дітей.
"Життя уже було влаштоване, залишилось тільки відпочивати і допомагати дітям, виховувати онуків. Ну радіти життю", — розповідає вона.
Чоловік Тетяни працював в Ізраїлі, старший син здобував освіту в Канаді.
"На той час молодший син і молодша донька жили в Дніпрі. Ще один син в Польщі працював. Зі мною в Мелітополі була донька, вона окремо жила, неподалік аеродрому і ранок 24 лютого о 5 годині вона зателефонувала мені і почались такі крики: війна, війна, я була в розпачі і не зрозуміла, що сталося", — згадує жінка.
Тетяна з донькою та онучками виїхали з міста. Розповідає, до останнього сподівались, що невдовзі повернуться додому.
"Спочатку ми виїхали в Дніпро сюди, це був майже день, ми взяли сина молодшого і вирішили їхати. З-за кордону діти вже хотіли, щоб ми виїжджали, ми доїхали до румунського кордону. І майже уже біля кордону син зв’язався з батьком і сказав — я далі не поїду, як це я поїду, коли хлопці будуть захищати, а я буду тут. І я не хотіла відпускати, я плакала, але батько сказав: це його рішення, це його вибір, він формується як чоловік", — каже жінка.
Син Тетяни повернувся до Дніпра, а вона, згадує, з донькою та онучками виїхала до Румунії, а згодом до Іспанії
"Там була донька на той час, вона була з кордоном. Ми були в Іспанії, обидві доньки, ми ходили, допомагали нашим українцям. Хаб був великий і ми там збирали допомогу для ЗСУ. Там ми ходили на акції, ми давали теж на телебаченні інтерв’ю, донька організовувала наших українських жінок, щоб вони ходили, скрізь вони розказували і взагалі, що у нас коїться", — каже Тетяна.
Наприкінці літа 2022 року жінка повернулась в Україну і почала допомагати військовим. Тетяна розповідає, її старший син повернувся з Канади та вступив до Збройних сил України. Чоловік Тетяни повернувся з Ізраїля і теж пішов на службу.
"Зараз сини з батьком на фронті. Мій чоловік Сергій — це надзвичайна людина, знаєте я пишаюсь чоловіком і батьком своїх дітей, тому що він є прикладом. Де б він не був, я ніколи не чула, щоб щось руйнувало або погано, щось там якісь контузії чи поранення. Все було, але він завжди був на позитиві, він там хлопців підтримував і підтримував мене тут", — каже жінка.
Тетяна згадує, її рідні пройшли Бахмут, Авдіївку. Її молодшого сина поранило на Курщині. Згодом вона дізналась, що поранення отримував і її чоловік.
"Тяжке поранення, перелом стегнової кістки, коліно, грудна клітина, але по ньому не скажеш. Коли я дізналась, що чоловік поранений, він сказав, тобі надішлють мої речі, не хвилюйся. І я почала діставати його рюкзак і дістала його планшет, який робочий. Це сліди від вибуху, який спричинив поранення моєму чоловіку", — каже вона.
Жінка розповідає, нині вона хоче лише, щоб її рідні повернулися неушкодженими, а також, каже, хотіла б повернутись додому.
"Я хочу, щоб усі були живі по-перше, по-друге, щоб ми повернулись до місця свого проживання, де ми жили, донька з сім’єю, бо там залишились наші будинки, наші рідні. Хочу, щоб повернулись з полону наші односельці, дуже хочу, щоб не забули тих, хто загинув, щоб не забули їхні сім’ї, щоб звертали на них увагу, щоб мали повагу до них", — розповідає вона.
Автор — Даниїл Ніколаєнко
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
