Євген Герасименко — підполковник медичної служби Збройних сил України, заслужений лікар України, добровольцем полетів на Азовсталь, де в бункері "Желєзяка" провів близько 300 хірургічних операцій. Два місяці тому він повернувся з російського полону.
В інтерв'ю Суспільному розповів, як добирався у заблокований Маріуполь, як команда лікарів оперувала під російськими бомбардуваннями та що планує після полону.
Ви пам'ятаєте, як вирішили полетіти добровольцем рятувати поранених в оточений Маріуполь?
Так, пам'ятаю. Я спілкувався з військовослужбовцями з Маріупольського військового госпіталю і запитав чи потрібна їм якась допомога. Вони сказали, що звісно потрібна. Але ж як це зробити? Проходить декілька днів і начальник нашого Військово-медичного центру Східного регіону, полковник Било Ярослав Михайлович ініціює перед командуванням медичних сил Збройних сил України те, щоб підсилити угруповання на Азовсталі і на заводі Ілліча за допомогою пересувної хірургічної групи. Звичайно, він отримав схвалення з боку командування медичних сил і запропонував деяким військовослужбовцям долучитися, і мені очолити цю передову хірургічну групу.
Ваша команда прибула як підкріплення на гелікоптері. Як ви добиралися до оточеного Маріуполя?
О, це адреналінова подорож! О другій годині ночі 31-го березня ми зібралися, виїхали до аеропорту, там вже були гелікоптери, завантажені боєкомплектами, старлінками і групи військовослужбовців. Близько третьої години ночі полетіли у напрямку Маріуполя. Летіли, звісно, у повній темряві, на наднизькій висоті і у мене було таке відчуття, що навіть верхівки дерев торкалися днища вертольота.
У цьому гелікоптері сісти не було де, тож увесь шлях стояв. Уже на світанку прибули до Маріуполя, у річковий порт, можливо там поблизу був вугільний склад, бо коли крутилися гвинти, то несло вугільну крошку мілку. Я подивився – 4 гелікоптери наші стоять. Потім вивантажили боєкомплект, а завантажили поранених із Азовсталі й з заводу Ілліча. На це пішло може хвилин 15-20, короткий термін часу. Це все відбувалося під супровід мінометної артилерійської канонади. Я так зрозумів, що загін спецпризначення “Азов” з метою нашої безпеки постійно обстрілював ворога для того, щоб ми могли безпечно висадитися і завантажити поранених.
Як вас доправили до бункера Азовсталі?
Ми певний час знаходилися з азовцями у підвальному приміщенні і вночі нас доставили до берега. Там прийшов катер з боєкомплектом і на ньому відправилися до Азовсталі. Так ми добралися берега, який підходив до Азовсталі, чекали машину і почався авіаційний наліт. Вся територія заводу була як на долоні, бачили, як наносять бомбові, ракетні удари. Було десь 20 літаків, попарно. Тоді піднялися вогневі стовпи 100 метрів заввишки, коли скидали фугасні бомби.
По всьому, за нами прийшла машина і ми дісталися до бункера “Желєзяка”, де знаходився один з медичних підрозділів 555-го військового госпіталю.
Які операції виконували? Як оперували в таких умовах?
Операції різнопланові. Поранення були багатообласні, я випадків ізольованих поранень не пам'ятаю, щоб щось одне було поранене – живота, грудної клітки, голови, верхніх, нижніх кінцівок. У 99 % поранення були поєднані: грудна клітка і живіт, живіт і малий таз, верхні і нижні кінцівки. Дуже багато тяжких поранень верхніх і нижніх кінцівок. Тому доводилося ампутувати. За час мого перебування у госпіталі була надана хірургічна допомога більше тисячі поранених, із них порядка чотирьохсот це тяжкі поранення.
Як ви почувалися у бункері, коли знищували Азовсталь, а ви в той час перебували всередині?
На перших порах був підйом. Я коли прилетів до медпункту, я знав цей колектив, вони мене знали, це як друга сім'я. Торік коли я був у цьому госпіталі у відрядженні, ми здружилися, тепер ця дружба укріпилася. Був піднесений настрій, бо я відчував своєчасність нашого перебування тут.
А потім - якось переживання за своє життя, бо дійсно не передати це відчуття, що ти можеш загинути в будь-яку хвилину. Я вже тоді загубився у цих атаках, вони були з повітря, із землі й моря.
Ваш бункер вистояв?
Вистояв, бо не попали. Нас відкрили з чотирьох боків. Спочатку один отвір метрів 7-8, потім другий раз авіаційна бомба, ну вона на щастя збоку зайшла, пробила стіну і не розірвалася, але там під стіною наші поранені знаходилися і їх стіною бункера завалило, вони загинули, на жаль. Ще один вибух був, там теж загинули військовослужбовці, які були поранені. І крайній – коли авіабомба влетіла в приміщення, яке стінкою примикало до нашого бункера – їдальня там була і зруйнувала нашу операційну.
Усіх медиків тоді теж взяли в полон?
Ворог не притримується ніяких Женевських конвенцій, якими передбачено, що відносно медичних працівників фільтраційні заходи не проводяться, вони підлягають екстрадиції на територію тієї чи іншої країни. У даному випадку ми мали перебувати на території, підконтрольній Україні, але сталося те, що сталося. Нас доправили до колонії в Оленівку.
Що ви можете розповісти про полон в Оленівці?
Сама колонія була розрахована на кількість ув'язнених від 850-ти до тисячі осіб, нас було 2600 чоловік. Уявіть собі ці умови, коли полонені лежать в коридорах, туалетах, в усіх закутках, де тільки можна. Колонія до цього була законсервована і тільки почала працювати, логістичні питання не були вирішені, не було води. Прийом їжі відбувався цілодобово, через те, що їдальня не велика, вечеря могла бути о першій годині ночі, третій годині ночі, п'ятій годині ранку.
Чи були поранені, там де ви перебували?
З 2600 полонених, чоловік 600 були поранені. Доводилося завершувати лікування.
Перев'язки робив, якщо був запас, давав протизапальні, знеболюючі, антибактеріальні засоби, словом, місцеве лікування, бо умов для спеціалізованої допомоги у в'язниці не було. За чотири місяці, поки я там знаходився, вже загоїлися рани у поранених, то таких, хто потребував хірургічного лікування, вже не було.
Як стався теракт в Оленівці ви пам'ятаєте ?
Я був поряд. Наш барак сім-вісім поряд з цим ангаром. Це сталося 28 липня біля опівночі. Там було все підготовлено. Починаючи з 20-го липня цей ангар вичистили і занесли двоярусні ліжка, постіль і числа 25-26-го туди переселили азовців 196 чоловік.
Ви знали когось із тих, хто загинув?
Я не знав нікого з тих військовослужбовців, але у нашому бараці був батько одного із загиблих і він там дізнався, що його син загинув.
28-го липня на початку першої години ночі почалися виходи з градів, касета повна йшла, наприкінці відбувся вибух досить гучний і одразу друга касета пішла, по закінченню - знову вибух.
Люди благали про допомогу, були дуже гучні крики, я стояв біля залізної огорожі й чекав на інспектора, щоб мене пустили надати допомогу, десь годину прочекав. Ще були крики, автоматні черги лунали. Там була наша група медичних працівників із заводу Ілліча і через деякий час їм дозволили надавати допомогу.
Як дізналися про звільнення?
20 вересня – пам'ятна дата. Я в їдальні був: “Ти Герасименко? – Так. – Давай на барак, збирай речі і на шмон, тобто на обшук”. У мене одразу виникло відчуття тривоги. Це переїжджати кудись, я тут уже так звик, тут друзі, колектив. Потім думаєш, а чому я? Дивлюся по списку – всі офіцери, зібрав речі, попрощався з усіма. Вийшли на обшук близько 11 години дня, посадили нас навпочіпки і ми так просиділи з 11 до 19 години. Потім прийшли Камази, привезли поранених, які знаходилися на лікуванні в лікарнях Донецька. Нас посадили по-сомалійськи - ялинкою, руки, очі заклеїли скотчем. Близько другої години ночі приїхали до Таганрогу, нас посадили на літак, прилетіли, потім пересадили в автобуси з м'якими кріслами, я думаю - до чого ці автобуси? В дорозі вдалося припідняти скотч, бачу напис “Гомельдрев” і хлопцям кажу, видно, їдемо до кордону. Зрізали з нас стяжки, скотч, вказали напрям руху – і тут вже – “Вас вітає Україна!” Досі не віриться в це. Перші тижні зранку просинався і не вірив, що вільний.
Ви зараз відновлюєтеся і потім стаєте до служби?
За час відновлення я отримав нове призначення, нову посаду, але у мене інші плани. При підтримці командування я хочу повернутися поближче до передової – там використовувати свій досвід і надавати невідкладну хірургічну допомогу безпосередньо на передовій.
Читайте також
Дніпровські зенітники збили російський гелікоптер Ка-52
Прикордонники Чопського загону збили під Бахмутом російський винищувач
На Харківщині військові збили російський гелікоптер — Генштаб
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро
